Ерік Еріксон розглядав розвиток особистості як послідовність нормативних психосоціальних стадій, кожна з яких характеризується центральною кризою між двома полюсами.
Результатом подолання кризи є формування базового его-утворення, що впливає на подальший розвиток особистості.
Основні стадії дитячого та підліткового віку:
Базова довіра ↔ базова недовіра (0–1 р.)
→ формування *надії* як базової установки до світу;
Автономія ↔ сором і сумнів** (1–3 р.)
→ формування волі та відчуття самоконтролю;
Ініціатива ↔ провина (3–6 р.)
→ формування *цілеспрямованості* та внутрішньої мотивації;
Працьовитість ↔ почуття меншовартості (6–11 р.)
→ формування компетентності у соціально значущій діяльності;
Ідентичність ↔ рольова плутанина (підлітковий вік)
→ формування вірності власним цінностям і соціальним ролям.
Методологічні положення теорії Е. Еріксона
Психосоціальні стадії є універсальними, але способи їх проживання зумовлені соціокультурним контекстом.
Кожна стадія містить нормативну кризу, розв’язання якої є необхідним для подальшого розвитку Его.
Нерозв’язана криза не зникає, а може актуалізуватися на наступних етапах життя.
Розвиток особистості триває протягом усього життєвого циклу, а не обмежується дитячим віком.
Теорія Еріксона описує психосоціальні періоди розвитку, а не сенситивні періоди у нейропсихологічному значенні.
Психосоціальні стадії визначають емоційну та мотиваційну готовність дитини до навчальної та соціальної діяльності.
