Навички, які необхідні педагогу, щоб надавати дітям підтримку:
✅Активне слухання.
✅Покажіть, що розумієте бажання дитини.
✅Встановлення відносин, що базуються на довірі.
✅Надання корисного та заохочувального зворотного зв’язку.
✅Вміння концентрувати увагу на можливостях та рішеннях, а не на проблемах.
✅Спостерігати за поведінкою дитини тривалий час.
✅Розуміння та правильне використання невербальних засобів вияву почуттів; терпиме та неупереджене ставлення.
✅Чуйність та співчуття.
📍 Одним із найважливіших завдань педагога є налагодження стосунків з дитиною, в яких є можливим
діалог.
❓ Як допомагає емоційний діалог?
Як говорити, щоб діти слухали? Як слухати, щоб діти говорили?
📌 Щоб діалог виник, необхідно:
👥 Перша психологічна допомога (ППД)
– це гуманні, підтримувальні дії, спрямовані на людину, яка страждає та може потребувати підтримки. ППД надається в разі нещасного випадку, терористичного акту, насильства, втрати близької людини, інших травмувальних подій. Таку допомогу надають як дорослим, так і дітям.
🔺ППД може надативати не лише професійний психолог, а й інший спеціаліст, людина, яка знайома з правилами надання ППД.
🔺ППД – це не професійне психологічне консультування, оскільки не передбачає детального обговорення, аналізу чи встановлення хронології та суті подій, які викликали стан дистресу.
📌 Завдання ППД:
✅ Надати практичну допомогу особам, які пережили травмувальну подію, для задоволення безпосередніх фізичних потреб.
✅ Підвищити безпеку осіб, що можуть стати жертвами насильства чи дискримінації.
✅ Заспокоїти, сприяти стабілізації емоційного стану. Стимулювати відчуття спроможності допомогти собі та почуття гідності.
✅ Дізнатися про потреби та побоювання уцілілих і надати потрібну інформацію. Або зорієнтувати щодо можливості отримати таку інформацію із надійного джерела.
✅ Сконтактувати уцілілих з мережами соціальної підтримки, зокрема з родичами, друзями, сусідами, а також ознайомити з можливостями громадської підтримки.
📌 Відповідальний початок надання ППД:
📍 Зберігайте спокій. Чим спокійнішими ви будете, тим ефективнішими стануть ваші дії.
📍 З’ясуйте, що трапилося. Ознайомтеся з інформацією щодо кризової події, зокрема щодо можливих небезпек. Дізнайтеся про наявні послуги і види підтримки. Уточніть місцеперебування або телефони служб, до яких, можливо, доведеться направляти потерпілих.
📍 Оцініть ступінь небезпеки та зробіть екстрений виклик, якщо ситуація потребує втручання медиків або рятувальних служб.
📍 Слід одночасно потурбуватися про власну безпеку і безпеку тих, хто перебуває на місці катастрофи або нещасного випадку. Наприклад, при ураженні людини електричним струмом слід вимкнути джерело живлення, під час ДТП – поставити застережний трикутник.
📍 Викличте невідкладну медичну допомогу для тих, хто її потребує. Захистіть постраждалих від подальшої шкоди.
📍 Встановіть контакт і запропонуйте допомогу людям, які можуть потребувати підтримки. Назвіть своє ім’я (якщо вас направила організація, озвучте її назву). Спитайте, чим ви можете допомогти. Ставтеся до людини з повагою, пропонуйте, але не нав’язуйте свою допомогу. Не кожна людина, яка пережила потенційно травмуючу подію, потребує ППД. Особи, які не зазнали фізичних і психологічних уражень, можуть залучатися для допомоги постраждалим.
📍 Допоможіть людині задовольнити базові потреби і знайдіть безпечне місце для надання ППД. Принесіть людині води або допоможіть дістатися місць, де вона, за потребою, може отримати їжу, теплу ковдру, сухий одяг, інформацію тощо. Знайдіть безпечний і, за можливістю, приватний простір, де зручно вислухати людину і надати їй емоційну підтримку.
🫂 Люди, які потребуватимуть особливої уваги в кризовій ситуації:
🔹 Діти, зокрема підлітки, якщо вони розлучені зі своїми батьками або піклувальниками.
🔹 Люди із соматичними захворюваннями, літні люди, вагітні жінки, люди з важкими психічними розладами, порушенням зору або слуху чи з обмеженими фізичними можливостями.
🔹 Люди з груп, уразливих до дискримінації та насильства, наприклад, жінки або представники певних етнічних груп можуть потребувати особливих заходів для забезпечення їхньої безпеки.
За порадами ЮНІСЕФ
Мова тіла вчителя на уроці
Ваша постава, погляд, міміка, жести – ось далеко не повний перелік усіх тих компонентів, що складають систему сигналів вашого тіла. Це і є мова тіла.
Наше тіло говорить постійно. Кожної секунди сигналізує, воно про щось, будь то зосередженість, сонливість, недовіра, відстороненість чи закоханість. Більше того, на думку психологів, спілкування між людьми не дві третини є невербальним і лише третя частина інформації доходить до нас шляхом вербальної (словесної) комунікації.
Ось декілька порад невербального спілкування вчителя з учнями на уроці. Перш, ніж розпочати урок, дайте можливість вашому поглядові повільно „побродити” по класові. Ви прямо-таки збирайте погляди учнів. Не починайте говорити, тільки-но переступивши поріг класу. Краще зачекайте, поки учнів заспокояться. Інакше викажете ваше хвилювання, що негативно вплине на дисципліну в класі. Вітаючись з учнями на початку уроку: „Доброго ранку. Я хотів би розпочати наш урок”, не спрямовуйте очі у вікно. Цей погляд по-зрадницькому викаже, чого насправді хотів би вчитель: втекти туди, куди показує його погляд.
Під час уроку підшукайте собі позитивно настроєного учня. Адже ви нервуватимете ще більше, якщо видивитеся собі учня, який, скажімо, позіхає постійно у вас на уроці, а то й взагалі вас не сприймає. То ж знайдіть собі учня із знаком „+”, який зацікавлено слухає ваш матеріал. Цей позитивний контакт з одним учнем автоматично переноситься і на всіх інших. Адже, з точки зору кожного учня, ви дивитеся саме на нього, то ж кожен приписуватиме собі цей „доброзичливий” погляд.
По можливості уникайте неспокійного ходіння туди-сюди перед класом. Ви тим самим відвертаєте увагу дітей від змісту уроку. Але й стояти, як вкопаному, не слід. Поки ви хвилин 20 пояснюєте новий матеріал, не завадило б двічі ти тричі спокійно перейти на інше місце. Та не кваптеся і не гарячкуйте. Під час зміни місця постарайтеся посилити візуальний контакт з окремими учнями. найвигідніше місце для вчителя – поблизу вчительського столу. Але не слід весь час стояти за столом. Тим самим ви поставите бар’єр, що дуже заважатиме вашим взаєминам із класом. Найліпше, якщо ви відкрито стоятимете перед класом, неподалік вашого столу. Тоді учні зможуть вас бачити на повний зріст. Та, з іншого боку, навряд чи хтось зможе півдня встояти на ногах. Присядьте тоді краще збоку на краєчок вашого столу, ваші ноги мають торкатися підлоги. Але ні в якому разі не сідайте на учнівський стіл, поставивши обидві ноги на стілець.
А тепер щодо пози вчителя біля дошки. В критичній фазі вчителі-початківці, як правило, починають відступати все далі назад від класу до дошки. Цього не слід робити, потрібно знайти в собі мужність зробити крок уперед назустріч.
Мабуть, ще складнішою виявляється ситуація, коли вчитель змушений повернутися до дошки, щоб записати матеріал. Дисципліна в класі відразу погіршується і вчитель поспіхом записує, щоб знову повернутися до класу. Часто вчитель, записуючи щось на дошці, хоче одночасно звернутися до класу, скажімо, поставити якесь запитання. Недосвідчені вчителі повертають тоді голову переважно через праве плече, в той час як весь корпус залишається повернутим до дошки. Така поза заважатиме відкритому спілкуванню вчителя з класом. Краще було б відірватись на якусь мить від дошки і відкрито повернутися до класу. Між дошкою та учнями виникає таким чином символічне комунікативне коло, що довершується постаттю вчителя.
Слідкуйте за своєю поставою. Вона не повинна посилати негативних сигналів. Уникайте використання сигналу зверхності, а саме – не закидайте голову назад під час вербальної атаки учнів. Бо ця ваша удавана „перевага” над ними чітко вказує на тимчасову втрату самоконтролю.
Відмовтеся від сигналів, що передають такі емоції, як: глузливість (висміювання), ворожість (корпус відведений назад, обидві руки відсторонююче простягнуті до учнів), нудьгу (нерухомий погляд у далечінь, глибокі зітхання, позіхання, позирання час від часу на годинника), нетерпіння (вчитель тарабанить пальцями по столу чи постукує ногою об підлогу). Всі ці пусті жести годяться для того, щоб відштовхнути від вас учнів. Уникайте і тих сигналів, які переносять на учнів вашу власну невпевненість у собі (вчитель сіпається, нахиляє вперед корпус, схрещує ноги чи обхвачує ними ніжку стільця).
Звертаючись до класу, використовуйте широкі, відкриті, але спокійні жести. Руки при цьому мають рухатися на рівні грудей, долонями догори. Ваші жести мають йти перед словами і ні в якому разі – навпаки. Найліпше, якщо руки вільно поєднуються на рівні грудей і живота. Цей жест виражає невимушену зосередженість чи зосереджений спокій.
Ніколи не крутіть крейду в руках. Дуже обережно використовуйте такі жести, як постукування вказівним пальцем по столу, погрозливі жести (стиснуті в кулаки руки), жести відведення (долонями як бар’єр вперед). Завжди уникайте пустих жестів, приміром, безцільного розмахуваннями руками.
Що ж стосується міміки, то намагайтеся відкрито дивитися учням у вічі. Коли не хочете виглядати нервовим чи емоційно хитким, уникайте часто прикривати рота, потирати носа чи щоки, стискувати губи, морщити лоба та здіймати брови.
Як уникнути шуму на уроці?
Урок у початковій школі. Учитель раптом помічає, що діти починають шуміти. Шум поширюється по всьому класу і вже майже переходить у гул. Знайома ситуація?
Поміркуйте, чому діти починають шуміти на уроці.
Шум на уроці може бути конструктивним і деструктивним.
Конструктивним він є тоді, коли не впливає на фізичний та психічний стан дітей, не заважає реалізації завдань уроку. Як правило, виникає у процесі впровадження інтерактивних методів навчання, групової та парної роботи, неможливо зовсім безшумно про¬водити фізкультхвилинки.
Деструктивний шум є ознакою перенапруження та виникнення тривожності у дітей на уроці, показником стомленості. Він не сприяє реалізації цілей уроку, спричинює виникнення конфліктних ситуацій, заважає повноцінному навчанню та розвитку особистості. Таким чином учень демонструє позицію «Зараз я почуваюся некомфортно».
Що може бути причиною появи деструктивного шуму? Зокрема, це помилки у плануванні та організації уроку, проблеми, що виникли під час викладення навчального матеріалу, ігнорування індивідуальних особливостей учнів. Розглянемо їх детальніше.
Помилки в плануванні та організації уроку
• Не продумані логіко-змістові переходи між структурними компонентами уроку.
Сприйняття людини цілісне: нам не подобається, коли інформація обривається, щось залишається недоговореним чи звідкись з'являється щось нове (пригадай¬те своє ставлення до телереклами). Часто вчителі пропонують дітям зав¬дання, не пов'язані з попереднім. Така непослідовність у більшості дітей викликає психологічну на¬пругу, сприймається негативно. Ті, кому найважче стримати себе, реагують на такі ситуації сторонніми розмовами. Найчастіше порушення у логіко-змістових переходах на уроці трапляються під час переходу від етапу актуалізації опорних знань до пояснення нового матеріалу. Можна порівняти цю ситуацію з тією, коли спортсмену пропонують під час розминки розігріти одну групу м'язів, а нова вправа передбачає навантаження тих м'язів, що не розігріті. І хоч ці етапи — це тільки початок уроку (10—15 хв), вже можлива поява напруження, що згодом перетвориться на шум. Друга типова помилка — перехід від пояснення нового матеріалу до закріплення. Іноді вчителі на етапі закріплення не подають вправи «від найпростішої до складнішої», пропонуючи учням одразу занадто складні завдання. Таким чином, діти мають перестрибнути спочатку кілька сходинок (чи вистачить у всіх сил?), а потім тупцювати на місці.
Досвідчений учитель завжди передбачає логіко-змістові переходи, щоб зберегти цілісність уроку. А якщо йому це з якихось причин не вдалося, повертається до попереднього етапу і робить «пропущений хід».
• Нераціонально дозуються етапи роботи і відпочинку (принцип домінанти).
Учитель вважає необов'язковим проводити фізкультхвилинки, тому діти, не отримавши розрядки під час навчальної діяльності, знаходять вихід в інших заняттях: малюють на партах, дряпають стінку, порпаються у портфелі, шумлять тощо. Інколи фізкультхвилинки вчителі підміняють іншою діяльністю, що не є руховою, вважаючи, що діти й так перепочинуть. Але тільки рухова активність знімає напруження, дозволяє розслабити м'язи.
Досвідчений учитель ніколи не забуде про фізкультхвилинку і за можливості пов'яже її з темою уроку.
• Нерівномірний поділ активності між учителем і учнями, або «монолог учителя».
Ми живемо, постійно ведучи діалог з собою, іншими, навколишнім світом, щоб відчувати взаємозв'язок. Тому чийсь монолог сприймається досить важко.
Є золоте правило педагогіки: «менше або порівну», тобто монолог учителя не повинен перевищувати всі висловлювання учнів на уроці.
Досвідчений учитель, проводячи урок, завжди враховує це правило.
• «Повчальний монолог учителя».
Є вчителі, схильні до повчань та моралізування. Навряд чи такі монологи є ефективними. Учням важко після етико-релаксаційного «розбору польотів» перейти до ви¬конання навчальних завдань
Досвідчений учитель розуміє, що залучення до діяльності виховує краще, ніж постійне моралізування. Тому він планує етичну бесіду на класну годину, проводить ігри з профілактики таких порушень на групі подовженого дня, власним вчинком демонструє своє ставлення до ситуації
Отже, правильне планування уроку з урахуванням логіко-змістових переходів та передбаченням обов'язкової фізкультхвилинки, вміння перебудуватися під час уроку, враховуючи потреби учнів, уникнення непотрібних моралізувань знімуть напруження і запобігатимуть появі деструктивного шуму на уроці
Проблеми у викладі навчального матеріал
Причина 1. Учень — «Я не розумію пояснення вчителя»
Учні не розуміють пояснення вчителя, тому що
• Пояснення є складним для дітей даного віку
Нерідко вчитель, пояснюючи матеріал, використовує незрозумілі учням поняття, вважаючи, що вони їм відомі, не враховує вікові особливості дітей молодшого шкільного віку. Найчастіше це відбувається, коли вчитель починає після випускного четвертого класу вчити першокласників, і ті прийоми, що він використовував для пояснення дітям дев'яти років, викликають нерозуміння у шестирічок
Досвідчений учитель відчуває, що вимовляє слова, незрозумілі дітям: про це свідчать розсіяні затуманені погляди учнів, легке позіхання тощо. І обов'язково зупиниться, щоб їх пояснити, або замінить їх іншими, більш зрозумілими
Завітаймо на урок
Урок математики у четвертому класі. Вчителька пояснює розв’язання задачі вже 10 хвилин, детально зупиняючись на кожному етапі, по¬тім ще раз повторює. Учні спочатку уважно слухають, а потім починають шуміти. Чому
• Пояснення є багатослівним
Намагаючись краще пояснити, учитель використовує забагато слів, у яких можна «потонути». За багатослів'ям нерідко приховується не¬розуміння певної структури, бо, як відомо, хто ясно мислить, той ясно висловлює думки
Також мова вчителя нерідко засмічена такими словами-паразитами, як «систематично», «буквально»
Пояснення досвідченого вчителя завжди чітке та небагатослівне. Воно охоплює сутність поняття, розкриваючи деталі поступово по мірі необхідності
Причина 2. Учень — «Я не знаю, що робити»
• Нечітке формулювання завдань (відсутня чіткість інструктажу)
Складання навчальних інструкцій — один з найважливіших показників педагогічної майстерності. Формулювання запитання, зав¬дання тільки тоді будуть зрозумілі, коли вони логічно завершують по¬передній етап уроку, усвідомлюються учнями. Тобто, коли учень знає, що потрібно робити і чому. Якщо учень цього не усвідомлює, то виконання ним завдань схоже на дресирування, що гарантує результат, але цей результат обмежений певною ситуацією Досвідчений учитель розуміє потреби учнів у чітких навчальних інструкціях і намагається їх задовольнити
Таким чином, щоб уникнути подібних ситуацій, потрібно звільнитися від багатослів'я при поясненні навчального матеріалу, вчитися складати чіткі інструкції до завдань
Не враховано індивідуальні особливості учні
• Несприятливий для учня темп ведення уроку
Однією з причин виникнення шуму є швидкий або повільний темп ведення уроку вчителем. Є учні, яким некомфортно від того, що вони не вписуються у темп викладання. Це не завжди можна скоригувати, оскільки індивідуальний темп роботи вчителя й учнів за¬лежить від особливостей нервової системи
Досвідчений учитель знає, що темп ведення уроку може не збігтися з індивідуальним сприйняттям деяких учнів, тому намагається застосовувати такі методи і форми роботи на уроці, які б задовольнили потреби всіх дітей
• Індивідуальні особливості школярів
Шуміти можуть учні, що мають особистісні проблеми. Це найважча для коригування причина, оскільки її коріння не в організації уроку, а в особистості учня. Порушуючи дисципліну на уроці, він переслідує певні цілі
На думку американського психолога Р.Дрейкурса, психологічними цілями «поганої» поведінки є бажання
• привернути до себе увагу
• самоствердитися, прояви¬ти силу
• помститися (чи конкретно вчителю, чи всьому світу дорослих)
• уникнути невдачі
Досвідчений учитель з'ясує, чому учень порушує дисципліну, і порадиться з психологом, як йому допомогти
Отже, що робить зазвичай вчитель, коли учні починають шуміти
• Підвищує голос, щоб закликати учнів заспокоїтися
• Стукає ключами (ручкою, рукою) по столу, щоб привернути їхню увагу
• Погрожує, що поставить негативну оцінку у щоденник
• Принижує, ображає учнів, або звинувачує за створену ситуацію тощо
Досвідчений учитель, проаналізувавши ситуацію, замислиться над причинами появи шуму та змінить щось у своїй діяльності, відмовившись від перерахованих «дієвих» способів, що не «лікують хворобу повністю», а роблять лише «штучне дихання»
Поради вчителям
Кожен з нас по різному починає свій урок. Хтось має звичку запізнитися, хтось економить час кидає учням «Добридень. Не вставайте. Розпочнемо урок», хтось вітається традиційно «Здравствуйте, діти. Сідайте будь ласка». Дуже часто, вчитель поєднує вітання з невербальними засобами, вражаючими увагу, готовність до контакту. Початок уроку – це той самий час, коли закладається темп, настрій, тон спілкування. Тому досить важливо правильно розпочати урок. Вирази «добридень» або «доброго ранку» несуть в собі позитивний настрій та добрий настрой. Але ніколи не вітайтеся з класом, відкриваючи журнал, записуючи число на дошці, тощо. Само по собі таке вітання нічого не значить, і ніяк не вплине ні на вас ні на учні
Тому, заходячи до класу привітайте всіх присутніх посмішкою, зупиніться перед дошкою, витримайте паузу (стільки, скільки буде потрібно, але ні у якому разі не робить, замість привітання, з самого початку уроку ніяких зауважень) та щиро привітайтесь: «Доброго ранку. Я рада всіх вас бачити»
Використовуючи цей прийом ви дуже швидко помітите, що без такого початку хороший урок важко розпочати
Змінити «Ти – повідомлення» на «Я-повідомлення
Майже всі повідомлення що ми адресуємо дитині під час уроку містять у собі слово «ти»: «Ти повинен…», «Ти не вмієш». Але у таких випадках вже само слово «Ти» впливає на дитину, як звинувачення, примушення та примушує її прийняти захисну позицію. Інша справа «Я-повідомлення». Воно показує наше ставлення та почуття не до самої дитини, а до поведінки. Наприклад: «Я не можу проводити урок якщо в класі так шумно», «Мені не подобається коли запізнюються». На перший погляд різниця між «Я-повідомленням» та «Ти-повідомленням» незначна. Однак реакція дитини дуже різна: у першому випадку учень відгороджується, огризається, у другому ж дитина має можливість довідатися про нас дорослих. Якщо ми відкриті у виявлені своїх почуттів і діти стають більш щирими у виявленні своїх. А також ми даємо можливість дітям самим прийняти рішення. І тоді вони починають враховувати наші бажання і переживання
Якщо коротко, то «Я-повідомлення» охоплює три моменти: поводження дитини, (констатація вчинку дитини) почуття дорослого, (констатація ваших переживань) наслідки поводження дитини для дорослих (констатація наслідків поводження дитини). Наприклад: замість « Мені не подобається, що ти такий нечепурний» використовуйте свої пропозиції «Мені не подобається коли брудними руками беруть книгу»
Навчитися користуватися цим методом важко, але якщо ви попрацюєте над собою і будете наполегливо йти в цьому напрямку, вас чекає успіх та радість теплих відносин з дітьми
Не навішувати ярлик
Дуже часто , не стримуючи емоції, ми починаємо говорити хто є хто. Ми навішуємо ярлики на дітей і тим самим заганяємо їх у жорстокі рамки, закріплюємо за ними и ці риси. «Він неуважний», «Вона двієчниця», «Він безглуздий» ці вирази створюють дитяче уявлення про себе та свої здібності. Дуже часто ярлики стають зручною відмовкою та впливають на поведінку учня. Тому, знаючи цей секрет ви можете використовувати його у своїх цілях: частіше застосовуйте у спілкуванні з дітьми «позитивні» ярлики (розумний, добрий, щирий та інші). Це допоможе вам та дітям досягти успіху.
Як знайти ресурс у робочому вчительському колективі та що може допомогти колективу під час війни?
У чому може бути ресурс у колективі?
У приналежності до певної групи людей, робочого колективу навіть тоді, коли людина знаходиться на відстані (наприклад, була вимушена виїхати за кордон). Важливо пам’ятати, що навіть коли ми комунікуємо з кимось в онлайн-форматі або проводимо уроки онлайн це також — про близькі стосунки. Тут можуть допомогти спільні зустрічі з колегами, чаювання в онлайн-форматі, спільне проходження навчання онлайн тощо.
У фінансовій стабільності, коли є змога працювати та отримувати заробітну плату навіть під час війни.
У спільних зустрічах (онлайн чи офлайн у більш безпечних містах) з колегами та обговоренні своїх переживань, нових викликів у роботі й житті.
Якщо відчуваєте, що важливо внести певні зміни у ваш робочий графік, то обговоріть це з керівництвом школи. Під час війни нам може бути потрібно куди більше часу для вирішення звичайних робочих завдань, ніж раніше, і це нормально.
У спільному онлайн-навчанні. Пройдіть коротке навчання «Час поговорити» про те, як кожен з вас може створити осередки сили та проводити зустрічі підтримки для близьких та колег.
Наприклад, на мінігрупах Час поговорити ми розглядаємо ситуації, що трапляються з кожним з нас, наприклад, такі, де учасники груп мають спільний досвід. Ми мали групу вчителів, які спілкувались на тему переналаштування освітнього процесу, коли в одному онлайн-класі у вчителя є діти звичайного класу, внутрішньо переміщені та біженці. Учасники із досвіду кожного обирали щось, що могли пробувати у власному житті. Або ж вони нормалізували власний стан: наприклад, «Я також це пережила, і це нормально».
Реєстрація на навчання Час поговорити за посиланням: forms.gle/g1FiV7soz2fpYmeVA
ЩО РОБИТИ, ЩОБ ПОКРАЩИТИ ЕМОЦІЙНИЙ СТАН?
Стратегії самодопомоги
🧘🏻♀️1. Турбота про тіло.
Те, як ми почуваємося фізично, неодмінно має вплив і на емоційний стан. Тож бережіть себе й за наявності проблем зі здоров'ям звертайтеся до лікаря. Не варто відкладати турботу про себе на "після війни".
🥑2. Турбота про раціон.
Збалансоване харчування — наступна складова у фундаменті самодопомоги щодо стабілізації емоційного стану.
⛹🏻♀️3. Фізична активність.
Збалансованим має бути не тільки харчування, а й фізичні навантаження. Але пам'ятайте, що як надлишок, так і недостатня кількість фізичної активності є однаково шкідливими для здоров'я. Тому намагайтеся знаходити в усьому золоту середину.
💊4. Скажіть "ні" безконтрольному прийому ліків, що знижують рівень тривоги й впливають на емоційний стан.
Пам'ятайте, що тільки лікар має право призначати вам антидепресанти або інші групи ліків та визначати дозування й термін прийому препаратів. Самолікування може призвести до погіршення стану.
📲5. Відмовтеся від постійного моніторингу новин.
Відпишіться від зайвих каналів, які здебільшого дублюють одну й ту саму інформацію. Створіть графік перегляду новин (наприклад, 15 хв. на день).
🛌6. Якісний сон.
Неможливо почуватися емоційно врівноваженим, якщо ви маєте проблеми зі сном. Тому дбайте про свій сон. За потреби зверніться до психотерапевта по кваліфіковану допомогу.
💆🏻♀️7. Відпочивайте.
Відновлюйте свої ресурси за допомогою речей, які вам приносять задоволення. За прогулянку на свіжому повітрі перед сном або перегляд цікавого фільму ваш організм неодмінно вам подякує.
🎼8. Слухайте музику.
Музика має вплив на наші почуття й здатна викликати появу різних емоцій. Створіть декілька музичних добірок, назвіть їх, наприклад: "Музика, що бадьорить", "Музика для сну", "Релакс"... Далі додайте в кожну зі створених добірок музичні твори, що викликають у вас певні емоції, й прослуховуйте їх для створення потрібного вам настрою.
Юлія Ворман, практичний психолог.
Сьогодення так змінилось, що кожен українець утратив відчуття безпеки, контролю над ситуацією, упевненості в завтрашньому дні, що позначилось на емоційному стані. Шок, паніка, стрес і тривожність під час війни стали новою реальністю.
Війна в Україні сталася — це факт, і ми не можемо на нього вплинути. А от знизити стрес, зберегти власну психіку, щоб після нашої перемоги мати ресурс жити, заново вчитися бути щасливими, відновлювати державу — це у наших силах.
Як зберегти емоційне здоров’я в умовах війни
💙Ми маємо прийняти той факт, що зараз нічого не можна казати напевно. Нам залишається відкидати похмурі прогнози і адаптуватися до нових умов, сприймаючи це як новий досвід.
💙Емоції краще переживати, а не ховати, бо непрожиті емоції нікуди не діваються, вони просто відкладаються «на потім». І одного дня вони виплеснуться. Або так: коли людина заховує почуття глибоко, це може привести до важкої депресії.
💙Багато хто з українців зараз почав відмовлятися від звичних радощів, бо вони «не на часі». Насправді ж, не на часі відмовлятися від того, що може порадувати вас. Такі дрібнички допомагають триматися нам і нашій психіці. Вони нагадують: життя триває, і в ньому ще залишилося місце для радощів. Не відмовляйтесь від них попри власні звинувачувальні думки або осуд інших людей. Кожен із нас заслуговує на спокій.
💙Війна колись закінчиться, і ми маємо бути готовими до життя. І коли є мрія, набагато легше переживати складнощі. Тож, мрійте!
💙Зараз дуже важливо продовжувати працювати\вчитись та спілкуватись, щоб підтримувати себе, свою родину і, врешті, країну.
💙Якщо ви потребуєте допомоги (психологічної чи фізичної), не мовчіть. Коли вам пропонують допомогу (переїзд у більш безпечне місце, фінансову підтримку, за кордоном ви можете отримати тимчасовий захист із виплатою матеріальної допомоги тощо), не цурайтеся: приймати допомогу — це нормально.
💙Якщо маєте можливість і ресурс допомагати іншим — зробіть це. Є чимало способів бути корисними.
💙Дрпомагайте лише тоді, коли самі маєте ресурс для цього. І не звинувачуйте себе, якщо ви нічим не можете допомогти. Те, що ви турбуєтесь про себе, свій моральний стан — це теж допомога. Війна закінчиться, прийде час відновлювати країну, тож кожному необхідно бути у ресурсі, аби згодом долучитися до цієї роботи доступним способом.
Поради вчителю з психологічної підтримки учнів
Підтримуючи звичний шкільний розпорядок, педагог допомагає дітям відчувати безпеку, а також те, що є речі, які залишаються звичними.
Підготовка та проведення певних шкільних подій (свято першого дзвоника, конкурси та інше) також може продовжуватися.
У періоди великих хвилювань (наприклад, роковини смерті близької людини) батьки можуть не дозволяти дітям ходити до навчального закладу, в принципі батьки мають право залишити дитину вдома, але повернення до звичного життя допомагає дитині зміцнити почуття безпеки та здатності керувати своїм життям.
Підтримка звичного способу життя дуже позитивно діє на дитину та є для неї доказом власної безпеки та стабільності.
Педагогічному працівнику потрібно бути уважнішим до дітей, адже деякі з них можуть демонструвати ознаки стресу. Ці ознаки не варто залишати без уваги, а краще звернутися за допомогою до фахівців.
За матеріалами @unicef
Особливої уваги та психологічної підтримки сьогодні потребують педагогічні працівники
🧘♀️Для підвищення ресурсності в умовах викликів війни та дистанційного навчання психологи рекомендують освітянам⬇️:
🔵Фокусуйтесь на власному самопочутті
🔵Піклуйтеся про своє професійне та емоційне здоров’я.
🔵 Ефективно розподіляйте робочий час та навантаження. 8-8-8
🔵Критично оцінюйте свій професійний, емоційний і фізичний стан та своєчасно звертайтеся за потрібною фаховою допомогою.
🔵Застосовуйте методи самодіагностики та саморегуляції емоційного стану.
🔵Створюйте умови для формування та/або відновлення особистісного ресурсу.
🔵Дотримуйтесь правил психологічної безпеки в процесі професійної діяльності.
🔵Обмежуйте споживання новин за часом і надійними джерелами,
🔵Пам’ятайте, що створення комфортних умов для перебування вдома усіх членів родини є важливою складовою забезпечення здорового психологічного клімату.
🔵Знаходьте позитивні моменти у будь-яких ситуаціях. Головне завдання, що полягає перед кожним в цих умовах – зберігати критичне мислення та позитивний настрій.
ОСОБИСТІ КОРДОНИ
💚 Особисті межі та кордони-це те, що ми дозволяємо чи не дозволяємо робити іншим людям по відношенню до себе.
⚠️ Для того щоб зафіксувати ваші особисті кордони потрібно спочатку з ними визначитися.
Ну а потім вже навчитися та вміти їх захищати і відстоювати в ті моменти, коли їх буде порушено.👊
🔹 В житті кожного з нас були випадки, коли ми або порушували особисті кордони інших, або ж самі дозволяли порушувати свої.
Наприклад, ви стоїте на зупинці, а до вас підійшла людина і нав’язливо пропонує розмову.🤔 Вам некомфортно ,але ви вимушено стоїте і слухаєте це.
І замість того, щоб припинити розмову ви стоїте і тим самим дозволяєте порушувати ваші кордони.А людина, яка нав'язливо вам щось розказує порушує ваші кордони.
Насправді по факту вам неприємна ця розмова і ви би хотіли її припинити,але не можете цього зробити (наприклад через ввічливість).
❎ Перша ознака того,що кордони порушуються-відчуття внутрішнього дискомфорту чи негативних емоцій.
Кордони порушують ( дозволяють порушувати) :
🔸 Нав’язливі люди,котрі люблять занадто багато розказувати про себе.Вони можуть задавати вам незручні питання, від яких вам дискомфортно та нав’язувати вам свої поради.
🔸 Люди,які щось роблять для інших в ущерб собі щоб не образити іншого.
Наприклад, купують те, що не подобається,погоджуються на те від чого хотіли б відмовитись.
🔸 Люди, яких можна образити.
Не хочуть їсти,а їдять . Не хочуть йти,а йдуть і т. д.
💚 Кордони є внутрішні і зовнішні.
🌸 Внутрішні-це наші думки,емоції,відчуття.
🪴Зовнішні-це те, що нас оточує.
І коли здається, що особисті кордони порушуються, задумайтесь- можливо це ви дозволили їх порушити??
Ваша Юлія А.❤️
Немає коментарів:
Дописати коментар