Як допомогти дитині витримувати стреси та відновлюватись після них
Як заспокоїти засмучену дитину за допомогою "коробки спокою"
Як батькам допомогти дітям з навичками саморегуляції
Від народження дорослий допомогає дитині регулювати її емоційні стани, оскільки немовля не здатне піклуватися про себе самостійно. Якщо досвід взаємодії з дорослим є позитивним, дитина стає здатною до саморегуляції.
👧😌 Переживання значного психічного стресу може негативно вплинути на раніше сформовані навички саморегуляції. Наприклад, діти втрачають здатність бути наодинці й починають знову наполегливо вимагати присутності дорослих. Такі реакції є нормальними і з часом поведінка дитини нормалізується. Педагогу важливо в такі моменти акцентувати на важливості стосунків з дорослим і запевнити дитину, що проблеми є тимчасовими.
📌 Отже, саморегуляція – це здатність людини керувати собою на основі сприймання та усвідомлення психічних процесів та своєї поведінки, а також регулювати свою активність та діяльність у бажаному напрямку.
🤷🏻♀️ Проблеми з саморегуляцією проявляються в дитини по-різному. Це залежить від її психічних особливостей. Деякі діти виявляють емоції миттєво – їхня емоційна реакція настільки потужна, що вони не можуть її сповільнити. В інших дітей емоції накопичуються, вони можуть досить довго не проявляти їх. З часом це призводить до спалахів гніву або роздратування.
📍Для дітей з обома видами емоційної реакції важливо навчитися справлятися з бурхливими емоціями, знаходити більш ефективні способи їх вираження (або хоча б менш руйнівні), не втрачати самовладання в стресових ситуаціях.
😌 Батьки іноді відчувають розчарування, якщо їм не відразу вдається навчити дитину контролювати себе. Важливо розуміти, що розвивати дану навичку необхідно з того рівня, який буде під силу дитині. Замість того, щоб відмовитися від поставленої мети, розбийте її на кілька етапів й почніть з більш простого рівня.
📌 Наприклад, якщо ви не можете змусити дитину чистити зуби вранці, почніть з того, що привчіть її витискувати пасту на зубну щітку. Похваліть дитину, якщо вона навчиться робити це правильно, а потім переходьте до більш складних дій.
Якщо дитина запізнюється вранці до школи, почніть з того, що привчіть її вдягатися до 7:15. Як тільки дитина зможе виконувати цю дію вчасно – встановіть час для сніданку тощо.
За порадами ЮНІСЕФ💭 Повірте, що зможете, і пів шляху вже пройдено.
Теодор Рузвельт
ЩЕ РАЗ ПРО ЕМОЦІЇ
❓ Чи можна уявити світ без людських емоцій? Чи можна поділити емоції на «хороші» та «погані»? Чи можна дозволяти дитині виражати «погані» емоції?
❗️Скажімо зразу: «гарних» та «поганих» емоцій не буває. І маленька дитина (доки батьки, дорослі її цього не навчать) не розділяє емоції на позитивні й негативні. Вона проявляє їх природно, без внутрішнього цензору, не даючи оцінки. Її емоції — безпосередні та спонтанні. І вся щоденна активність забарвлена емоційними проявами
Але бурхливі прояви дитячих емоцій можуть непокоїти, дратувати та навіть лякати батьків. Утім, емоції відіграють важливу роль у житті кожної людини. Бо це — фізіологічна реакція організму на стимул: на події, людей, на все, що оточує людину. Емоційна реакція має своє «представництво» у гіпоталамусі, тобто під корою головного мозку. А оскільки підкіркові структури старіші, до кінця керуватись розумом над емоціями людині не вдасться. Людина не може втримати емоцію, але може керувати її проявом у зовнішньому світі. Та цього ще потрібно навчитись
❌ Заперечувати дитячі емоції, забороняти їх — це не вихід із ситуаці
✅ Рішенням є — розвивати емоційний інтелект дитини! Дуже важливо навчити її вміння розуміти свої емоції, емоції інших людей та керувати собою, власною поведінко
🤸♂️ Часто дорослі вимагають від дітей бути слухняними, добре поводитися, виконувати домашні завдання, уважно навчатися, не зважаючи при цьому на їхній емоційний стан. Але, шановні батьки, згадайте себе, як непросто буває бути зосередженим на справі або раціонально мислити, коли в душі вирують сильні й бурхливі емоції. Тож усім нам, і дорослим, і дітям, потрібно розуміти свій стан
Дозволяти собі емоції та виражати їх у соціально-прийнятій формі.
Іноді, відчуваючи якусь емоцію, дитина (чи дорослий) одночасно переживає також почуття провини за цю емоцію. Але всі емоції за допомогою мови нейрогормонів говорять про наші потреби: реалізовані або нереалізовані. Вони відображають реальність. Емоції, на які не дається право, які «заборонені» в родині, які вважаються «поганими» — стають небезпечними для здоров’
Та щоб дозволити дитині виражати емоції, дорослі повинні дозволити це собі. Пам’ятайте, що моделі, зразки своєї поведінки діти виносять із сім’
ℹ️ Найчастіше у вихованні батьки більше концентруються на розвитку когнітивних здібностей, і часто забувають про розвиток емоційної сфери дитини. Для того, щоб особистість людини була цілісною, гармонійною, важливий баланс розуму, тіла й почуттів. Бо емоції та почуття живуть у тілі! Важливо, щоб батьки були зрілою особистістю, розуміли й приймали всі свої почуття й переживання. Щоб у них була внутрішня згода з реальністю, де доречні, прийнятні і смуток, і злість, і тривога, і радість.
🗣 Завдання батьків — це донести до дитини меседж: «Усе, що ти відчуваєш, – це правильно, на це є свої причини. Я можу допомогти тобі в цьому розібратися. Разом ми впораємося з будь-якими твоїми переживаннями». Подібна поведінка називається контейнування. Утім, це тема для іншого разу
Інформаційна скринька
Пам’ятка «Маніфест емоцій»😜
Автор Тоні В
💬 «Усі наші емоції важливі, кожна має своє завдання й визначає унікальність кожної людини. Завдяки своїм емоціям Ти – це Т
Я вважаю,що
Відчувати радість — нормально
Відчувати гнів – нормально
Відчувати сум — нормально
Відчувати страх — нормально
Відчувати себе особливим/-ою — нормально
Відчувати ревнощі – нормально
Відчувати збентеження — нормально
Відчувати хвилювання — нормально
Відчувати самотність — нормально
Відчувати близькість — нормально
Відчувати любов — нормально
Коли я щось відчуваю — я це висловлюю».
🔗 Джерело пам’ятки: https://idea-teacher.com.ua/news/rozrobka/personalizovana-pamyatka-pochuttiv/ ...........:и.айт: . ї.я. . ю.ї.! . ка!
Навчаємо дитину не засмучуватися через її помилки
Із раннього віку дитячий мозок має потребу з’ясувати, як влаштований світ. Це умова виживання. У цьому дітям добре допомагає вроджена цікавість, оскільки саме вона визначає поведінку дитини. Досліджуючи навколишній світ, діти створюють нейронні зв'язки. Накопичуючи новий досвід, вони розширюють ці зв'язки. Картина світу дитини доповнюється новими деталями.
Нейронні зв'язки перебудовуються, коли дитина припускається помилок (наприклад, робить неправильні прогнози, ґрунтуючись на наявній інформації). У результаті цього зв'язок між передбаченням ситуацій і наявним досвідом стає більш точним. Усе це відбувається несвідомо.
Помилки призводять до фрустрації
Коли діти починають розвивати нові навички (наприклад, розгадувати головоломки або малювати геометричні фігури), вони засмучуються, коли роблять це «неправильно». Навіть коли батьки заспокоюють дитину й кажуть їй, що в помилках немає нічого поганого і з часом вона краще виконуватиме ту чи іншу діяльність, дитина все одно відчуває фрустрацію.
Отримання нових знань і життєвого досвіду пов'язане з невизначеністю й помилками. Багато дітей, котрі ходять у школу, найбільше бояться помилитися перед усім класом. Допоможіть дитині зрозуміти, що невдачі дають їй змогу переглянути її неточні уявлення про світ, які, якщо не внести в них корективи, можуть завадити дитині в майбутньому.
Дозволяйте дітям робити помилки, досліджуючи навколишній світ, оскільки це зміцнює їх нейронні зв'язки, необхідні для навчання, а робота в умовах невизначеності допомагає, зрештою, формувати мозок дитини.
Помилки – потужний інструмент навчання й розвитку
Подібно до того, як у дитини не виходить відразу ходити, говорити й читати, помилки, які вона робить, не означають, що вона не в змозі досягти в чомусь успіху.
Коли дитина не боятиметься помилок, вона навчиться мислити нестандартно, формуватиме ширший погляд на світ. Допоможіть дитині усвідомити, що помилки можуть бути стимулом для розвитку її мозку, і завдяки цьому вона ставатиме впевненішою, наполегливішою і більш творчою при вирішенні тих чи інших завдань чи проблем.
Допоможіть дитині долати невизначеність
Не дозволяючи дитині помилятися, батьки піддають її ризику невдач у реальному житті. Заохочуючи дитину мислити не за шаблоном, самостійно приймати рішення, робити вибір і виправляти свої помилки, ви сприяєте розвитку творчості й гнучкості її мислення.
Як позбавити дитину страху помилок
1. Визнайте свої помилки. Коли ви припускаєтеся помилок, визнайте це перед своєю дитиною. Розкажіть їй про випадки зі свого дитинства, коли ви відчували збентеження або злість через власні помилки. Можливо, вам хотілося звинуватити когось іншого або приховати свою помилку. Розкажіть дитині, що вам буває важко визнавати свої помилки або ви потребуєте більше часу, щоб зрозуміти щось складне.
Мотивуйте дитину розповідати про помилки, допущені нею раніше, про свої почуття із цього приводу. Запитайте, що б вона робила по-іншому, якби знову потрапила в таку ж ситуацію.
2. Мотивуйте дитину за допомогою спогадів. Нагадуйте дитині про те, скільки зусиль вона доклала, щоб виправити допущені помилки, особливо коли вона намагалася розвинути нову навичку. Наприклад, скажіть: «Пам'ятаєш, як ти вчився грати у футбол? У тебе іноді не виходило, але ти не здавався» або «Пам'ятаєш, як ти вчився грати на гітарі? Спочатку тобі було важко вивчити навіть декілька акордів, а тепер ти легко граєш складні мелодії». Допоможіть дитині згадати, що докладені зусилля завжди вели до того, що вона розвивала нові навички й здійснювала менше помилок.
3. Наводьте приклади того, як великі люди допускали помилки. Розкажіть дитині про те, що навіть великі люди допускали помилки, перш ніж досягли успіху. Історія знає безліч таких випадків. Наприклад, великий винахідник Томас Едісон говорив: «Я ніколи не помилявся у своєму житті. Я просто придумав 10 000 ідей, які не працювали».
ЧУДОВИЙ ПРИКЛАД ТОГО, ЯК ТРАНСФОРМУВАТИ НЕГАТИВНІ ФРАЗИ ДО ДИТИНИ В ПОЗИТИВНІ ТА ЕКОЛОГІЧНІ
“Поки ви думали, що я не дивлюсь…”:
«Поки ви думали, що я не дивлюсь, я бачив, що ви повісили мій перший малюнок на холодильник, і я негайно захотів намалювати інший.
Поки ви думали, що я не дивлюсь, я бачив, що ви нагодували бездомну кішку, і я дізнався, що добре бути добрим до тварин.
Поки ви думали, що я не дивлюсь, я бачив, що ви зробили мій улюблений пиріг для мене, і я дізнався, що навіть дрібниці можуть мати особливий сенс.
Поки ви думали, що я не дивлюсь, я бачив, що ви приготували обід і віднесли його другу, який був хворий, і я дізнався, що всі ми повинні допомагати і піклуватися один про одного.
Поки ви думали, що я не дивлюсь, я бачив, що ви витрачаєте свій час і гроші, щоб допомагати людям, у яких нічого немає, і я дізнався, що ті, у кого є щось, повинні допомагати тим, у кого немає нічого.
Поки ви думали, що я не дивлюсь, я бачив, що ви дбаєте про наш будинок і про всіх в ньому, і я дізнався, що ми повинні дбати про те, що нам дано і дороге.
Поки ви думали, що я не дивлюсь, я бачив, як ви ставитеся до своїх обов’язків, навіть коли ви не дуже добре себе почуваєте, і я дізнався, що повинен бути відповідальним, коли виросту.
Поки ви думали, що я не дивлюсь, я бачив, як сльози текли з ваших очей, і я дізнався, що іноді речі можуть заподіювати біль, і це нормально – плакати.
Поки ви думали, що я не дивлюсь, я бачив, як ви піклуєтеся про мене, і я хотів бути всім, чим я міг бути.
Поки ви думали, що я не дивлюсь, я брав більшість уроків з життя, які я повинен знати, щоб бути хорошою і успішною людиною, коли я виросту.
Поки ви думали, що я не дивлюсь, я дивився на вас і хотів сказати: «Мама і тато! Спасибі за все, що я бачив, поки ви думали, що я не дивлюсь!»
Долаємо соціальну ізоляцію дитини
«Мамо, чому Петрик і Васько не дозволяють мені грати з ними?». Сльози стоять в очах дитини, біль неприйняття проявляється в кожній маленькій складочці на її лобі та в тремтінні нижньої губи...
У такі моменти батькам важливо нагадувати самим собі про те, що вони не зможуть перебувати поруч з дитиною щоразу, коли вона буде відчувати відчуження й соціальну ізоляцію. Роль батьків повинна полягати в тому, щоб допомогти їй підготуватись до таких ситуацій, а не вирішувати проблеми дитини замість неї.
Справа майстра боїться, а практика веде до досконалості
Для багатьох дітей самоствердження – складне завдання. Батьки можуть використовувати рольові ігри в безпечній обстановці вдома, щоб допомогти дітям практикувати різні реакції на ситуацію «Ми не хочемо з тобою грати!».
Діти іноді вважають, що їм необхідно захистити власний простір, і можуть відкидати іншу дитину, не думаючи. Напад, агресія – це просто їхній захист. Якщо ми зможемо дати нашим дітям інструменти, щоби протистояти нападу в позитивному ключі, це допоможе зламати бар'єри у спілкуванні та забезпечить дитині доступ до групи однолітків.
Гідна відповідь, безперечна аргументація – дуже дієві інструменти, і рольові ігри – це чудовий спосіб вивчити техніку ефективного вирішення конфліктів. Ось кілька прикладів правильної реакції дітей на соціальне відчуження.
Причина: «Ти погано вмієш грати в цю гру».
Відповідь: «Я навчуся грати краще, якщо зможу практикуватись».
Причина: «Ти зіграв не за правилами».
Відповідь: «Я ненавмисно, справді ненавмисно. Давайте заздалегідь домовимося про правила гри».
І тільки цілеспрямовано недоброзичлива або дуже самовпевнена дитина зможе відкинути однолітка після таких відповідей. Практикуючи подібні відповіді вдома з батьками, дитина навчиться впевнено використовувати їх у реальних життєвих ситуаціях.
Якщо малюка й після цього будуть відкидати однолітки, треба навчити його йти з високо піднятою головою. Але найголовніше, дитина буде робити це, залишаючись вірною собі та знаючи, що вона вела себе позитивно й відкрито – і проблема не в ній. Її самооцінка буде рости, незважаючи на кінцевий результат. (У цьому їй теж може знадобитися допомога батьків.)
Підвищення самооцінки дитини
Соціальне відчуження б'є по впевненості людини в собі в будь-якому віці. Але діти зі здоровою самооцінкою краще підготовлені до того, щоб терпіти образи й рухатись далі. Розвиток внутрішньої сили – це один з найкращих способів допомогти дитині підготуватися до подібних життєвих ситуацій.
Із цією метою фахівці радять просто ретельніше вибирати слова, які ми використовуємо при спілкуванні з дітьми. Такі прості дії батьків, як уникнення негативних ярликів, образ і позитивна реакція на конкретні дії та ситуації замість загальних фраз типу «Ти дуже розумний!», формують у дітей відчуття власної цінності.
Налаштовуючи дітей на позитив у щоденних взаємодіях, ми не тільки зміцнюємо наш зв'язок з ними, а й допомагаємо їм розвивати міцний внутрішній стрижень власної гідності та впевненості в собі. З таким стрижнем діти зможуть черпати сили в самих собі, коли їм доведеться зіштовхуватися з неминучими проблемами, які життя кине на їхньому шляху.
Заохочуйте самоаналіз
Мова йде не про те, щоби спонукати дітей брати на себе провину за своє соціальне відчуження. Важливо навчити їх об'єктивно аналізувати те, як люди з їхнього оточення сприймають їх. Це важлива життєва навичка дітей, яку необхідно розвивати, оскільки вона стимулює особисту відповідальність та емпатію.
Ось кілька способів того, як ми можемо заохочувати дітей міркувати про власну роль у соціальних ситуаціях і допомагати їм працювати над своєю привабливістю в очах оточення. Важливість тієї чи іншої із представлених порад залежить від віку дитини, залученої в ситуацію.
Зовнішність – порозмовляйте з дитиною про те, як мова тіла може передавати мовчазні повідомлення, а також про те, як особиста гігієна й чепурний або неохайний зовнішній вигляд роблять внесок у загальний образ дитини. Прийміть обдумані заходи для покращення тілесного образу малюка.
Слова – те, що ви кажете і як ви кажете, може мати значний вплив на те, як вас сприймають. Діти часто не усвідомлюють цього, доки їм не вкажуть на цей аспект.
Риси характеру, що відштовхують тих, хто оточує дитину, – порозмовляйте з нею про те, що відштовхує від неї інших дітей, наприклад, хвастощі, недоречний гумор, невміння вчасно зупинитись.
Працюйте разом з дитиною, щоб допомогти їй ідентифікувати будь-який із цих внутрішніх чинників. Якщо їй ще складно зробити це, спитайте в малюка, чи є діти, з якими він не завжди хоче грати й чому, а потім спроектуйте відповідь дитини на неї саму. Після цього допоможіть дитині визначити способи, як вона може змінити свій образ і ставлення до себе, друзів і знайомих.
Однак не всі фактори дитина зможе або захоче змінити. Ось ще два ключові чинники:
Відмінності – те, як дитина відрізняється від своїх однолітків. Наприклад, вона може носити окуляри, відрізнятись успішністю, бути інтровертом в оточенні екстравертів.
Сімейне життя – ми є продуктом навколишнього середовища, і деяким дітям складно знайти спільну мову з людьми з інших верств суспільства. Це може бути просто різниця між великою чи маленькою сім'єю або складні соціальні, економічні чи етнічні відмінності.
Робота з цими факторами вимагає іншого підходу. Якщо ваша дитина, наприклад, носить окуляри або ваша сім'я відрізняється від сімей її однолітків, вам необхідно навчити її розуміти відмінності між людьми, цінувати та приймати їх. Позитивне ставлення й повага до себе створюють внутрішній світ і силу, яку важко перемогти.
Розвиток життєстійкості
Навіть найвища у світі асертивність, самооцінка й самоаналіз не змінять того факту, що дитина періодично може піддаватися соціальному відчуженню. Це буде завдавати прикрощі й ображати її, тому нам треба допомагати малюкові розвивати життєстійкість як інструмент боротьби з труднощами. Ось кілька порад із цього приводу:
Логічний погляд на ситуацію – чи існує проста, вагома причина, чому вона не може приєднатися до групи дітей? Можливо, дитина занадто мала/доросла? Чи правильно вона вдягнена для такого виду гри? Учіть дитину робити крок назад і оцінювати ситуацію об'єктивно – якщо вона ще занадто мала для певного заняття, обговоріть це з нею.
Практика навичок вирішення проблем – можливо, причину того, що однолітки не приймають дитину у гру, легко усунути. Може, необхідно всього лише перевзутись у кросівки, вдягнути футболку потрібного кольору, попросити когось пояснити правила, попросити зробити спробу тощо. Навчіть дитину шукати рішення.
Широке охоплення – заохочуйте дітей налагоджувати контакти з багатьма людьми. Широке коло спілкування допоможе пом'якшити удар від соціального відчуження.
Прийняти й жити далі – цю пораду важко втілити, оскільки вона вимагає, щоб ви допомогли дитині впоратися з образою, прийняти й поставитися з повагою до рішення іншої дитини. Малюку буде легше зробити це, якщо в нього розвинений надійний кістяк адекватної самооцінки (тобто «зі мною все в порядку» і «я ціную себе»). Попросіть дитину пригадати ті випадки, коли її приймали такою, яка вона є. Згодом це створить міцну основу для високої самооцінки, яка допоможе їй у майбутньому.
Демонстрація гідності – образа у відповідь може принести задоволення, але це задоволення безумовно буде з гірким присмаком. Навчіть дітей мистецтва гідно мовчати й радьте не використовувати лайливі слова.
Сприяння розвитку дружніх взаємин – дозволяйте дітям запрошувати в гості друзів і приділяйте час залученню дитини до громадських заходів, на яких вона зможе практикувати свої соціальні навички.
Подолання емоційних наслідків соціального відчуження
Коли наших дітей виключають, кидають, їхні емоції можуть загостритись до межі. Батькам дуже важливо не залишати без уваги невидимі рани, які діти можуть носити в собі, й озброювати їх інструментами для боротьби з болем душі. Цей біль не можна залишати на волю випадку, важливо щодня емоційно підтримувати дітей.
Емоційна підтримка батьків демонструє дітям, що їхні почуття є здоровими, нормальними й керованими. Важливо демонструвати дитині, що ви, безумовно, приймаєте її саму та всі її емоції, наділяти малюка силою, життєстійкістю та впевненістю у своїх емоціях. Коли діти ростуть, сприймаючи свої емоції, вони здатні краще контролювати їх і реагувати на несприятливі ситуації.
Ось хороший приклад емоційної підтримки дівчинки, яку подруги не взяли із собою у гру на дитячому майданчику. Замість того щоб запропонувати дитині виправити ситуацію, мати просто сказала: «Ти розлючена тому, що для тебе не знайшлося місця у грі, і це зачіпає твої почуття».
Так мати ефективно дала доньці зрозуміти, що засмучуватись нормально, і, після того як дівчинка виплакалася, підтримувана словами матері «Плакати це нормально», вона змогла перебороти свої почуття й почати діалог з мамою про важливість приєднання – в її власний час і з позиції внутрішньої сили й незалежності.
Соціальне відчуження й булінг
Це два абсолютно різних ставлення, і важливо, щоб дитина вчилась визначати різницю між ними. Булінг (цькування, залякування) пов'язаний із владою, впливом і домінуванням. Булінг передбачає постійні й навмисні спроби завдати фізичного та/або емоційного болю.
Соціальне відчуження може бути формою булінгу, але найчастіше це просто питання переваг і вибору іншої дитини. Соціальне відчуження набуває форми булінгу тоді, коли дитину виключають із групи однолітків навмисно, свідомо, коли одна дитина підмовляє групу дітей не дружити з іншою дитиною.
Коли дитина хоче пограти з дітьми у футбол, а їй не дають, мотивуючи це тим, що в командах уже немає вільних місць, це називається «навмисним відчуженням», в результаті якого дитина відчуває смуток і образу. Це не булінг.
А коли наступного дня вашу дитини не беруть у команду з тих же причин, а іншому малюку пропонують замінити одного із гравців команди, межа між булінгом і соціальним відчуженням стирається.
Дуже важливо проводити з дітьми бесіди про те, що таке булінг, щоб вони могли розпізнати його в разі потреби, але також важливо давати дітям інструменти, щоб вони могли впоратися з болем та образою, коли їх просто залишають, кидають, виключають з тієї або іншої причини.
Ось кілька корисних прикладів плану дій, які узагальнюють усі питання, порушені в цій статті.
Двохвилинний план дій для батьків
Щоденні взаємодії з дітьми пропонують широкі можливості для їх підготовки до боротьби із соціальною ізоляцією:
Пильно стежте за своєю дитиною в соціальних взаємодіях, щоб визначити сфери, де їй може знадобитись ваше наставництво.
Практикуйте емоційну підтримку як спосіб показати дитині, що хоча образа приносить біль, її теж можна контролювати та справлятися з нею.
Використовуйте будь-яку можливість, щоби показати дитині різницю між булінгом і соціальним відчуженням, при цьому пояснюючи відповідний позитивний план дій в обох випадках.
Довгостроковий план дій для батьків
Соціальне відчуження може статись у будь-який час і по-різному. Ми можемо допомогти нашим дітям, надаючи свою постійну підтримку на основному рівні, яка дасть їм інструменти й допоможе підготувати основи внутрішньої сили для боротьби з соціальним відчуженням, коли б воно не відбувалось.
Допомагайте дитині розвивати навички вирішення проблем у всіх сферах її життя. Уміння знаходити рішення – це сила, до якої вона зможе часто вдаватись.
У спокійні моменти демонструйте дитині зразок самоаналізу й допомагайте їй усвідомити, що прийняття відповідальності за власні вчинки може змінити її сприйняття тієї чи іншої ситуації й результат її взаємодії з іншими дітьми.
Діліться з дитиною власними прикрощами й розповідайте про те, як позитивний внутрішній діалог допомагає вам долати біль та образу.
Розвиток дитини
ЩО ТАКЕ ГІПЕРОПІКА
Гіперопіка – це коли батьки приділяють занадто багато уваги своїм дітям. Дехто вважає такий підхід правильним способом ростити дитину, тоді як інші ставлять усю нашу систему виховання під питання.
Як можна не звертати увагу на те, у яких умовах зростає ваша малеча та що на неї впливає? Де проходить межа? Кожній дитині потрібна увага та постійне піклування з боку її батьків. Утім іноді добре знати, де правильний баланс.
Правда в тому, що варто дотримуватися тонкої межі, щоб скеровувати своїх дітей і допомагати їм в особистому розвитку й при цьому не потрапити в пастку емоційно токсичних стосунків.
Тому що батьківство – це не те саме, що контроль, а освіта – не постійне стримування, а, тим паче, не підрізання дитячих крил. Адже скоро вони повинні стати дорослими, здатними приймати власні рішення та нести відповідальність за свої життя.
Утім термін “гіперопіка” охоплює значно більше понять.
Гіперопіка та надмірний захист
Найдивнішою особливістю цього типу поведінки та підходу до виховання є те, що батьки беруть участь у кожному аспекті життя своїх дітей: спортивних заняттях, навчанні, хобі, друзях…
Гіпербатьки вважають, що вони найкращі в світі та виховують своїх дітей правильніше за інших. Однак справжній емоційний та особистий баланс їхніх дітей може бути дуже далеким від того, що таке щастя для самої малечі.
Наслідки гіперопіки: розчарування
У батьків може бути чітке уявлення про те, якою повинна бути ідеальна дитина, і вони вважають себе запорукою або відправною точкою для цього.
Але час минає й мати чи батько починають усвідомлювати, що діти не завжди відповідають їхнім ідеалам, і це призводить до відчуття розчарування.
Коли дитина бачить розчарування в очах своїх батьків, вона почується невдахою або гіршою за інших.
Наслідки гіперопіки: тривога та стрес
Також варто взяти до уваги, що гіперопіка завжди супроводжується “виховною гіперактивністю“. Досить часто батьки віддають своїх дітей на різні додаткові гуртки, навіть якщо вони зовсім не подобаються малечі.
Поступово це починає заганяти їх у стрес, а рівень тривоги стає схожим до того, що переживають дорослі.
Батьки, які занадто опікуються своїми дітьми, дуже важко переносять їхні помилки. Вони роблять усе можливе, щоб виховати відповідальних людей, які мають імунітет до помилок і невдач. А це неможливо.
Наслідки гіперопіки: нездатність до поразки
У житті кожної дитини повинні бути миті, коли вона зазнає поразки. Так малеча зможе навчитися з власних помилок.
Діти, які виросли під гіперопікою, самі стають собі суддями. Ви поставили планку настільки високо, що коли вони усвідомлюють її нереальність, то занурюються в депресію та починають руйнувати себе.
Виховання дитини відповідно до правильних установок сприяє її відповідальності
Згідно з результатами дослідження, проведеного в Королівському університеті в м. Онтаріо (Канада), одним із найсерйозніших наслідків гіперопіки, є те, що діти у віці від 7 до 12 років майже не знають, що таке гратися на вулиці та спілкуватися зі своїми друзями. Вони нещасливі
Ви розумієте, що виховувати дитину – це, перш за все, захищати її. Однак захист повинен базуватися на перелічених далі принципах.
✅ Захищайте їх так, щоб вони почувалися в безпеці, а не “підлеглими”
Батьківство відповідно до правильних установок означає визнавати свою дитину та сприяти розвитку її позитивного самосприйняття.
Якщо батьки ставляться до дитини як до особистості та захищають її, вона матиме кращу самооцінку, не буде боятися вирости, стати зрілою та відповідальною.
✅ Захищайте їх, даючи поради, але дозволяйте робити власні помилки
✅ Захищайте своїх дітей, щоб вони не страждали від розчарувань, і не давайте їм зійти з правильного шляху, але завжди заохочуйте особистий вибір і дозволяйте робити власні помилки, щоб вони могли з них навчитися.
✅ Захищайте їх так, щоб вони знали, що ви завжди поруч
Ваша роль та сила зв’язку з дитиною неоціненні, особливо в перші роки. Але як тільки їй виповниться сім або вісім, прийшов час зробити величезний крок у напрямку зрілого життя.
Саме тоді вони починають відстоювати власні права та формувати розуміння справедливості та моралі. На цій хаотичній стадії перед початком підліткового віку діти можуть почати приймати рішення, які вас дивуватимуть.
Завжди слухайте їх та вчіть кожного дня, що для того, щоб бути вільними, вони повинні бути відповідальними. Адже привілеї завжди передбачають і певні обов’язки.
Потрібно сприяти типу навчання, який базується на досвіді, а не на гіперопіці. Гіперопіка позбавляє дітей права голосу і ставить перед ними ідеальні цілі, які неможливо досягнути. Ніколи не забувайте про це .
Джерело: Моє здоров'я
КОЛИ ДИТИНІ СТРАШНО
😱 Тема страхів у дітей різного віку зараз загострена через стрес. Нижче — прості етапи того, як діяти батькам, від Світлани Ройз.
🌲 Підтримка (Замість "Ти ж великий, тут нічого боятися" - "Ти виглядаєш наляканим. Бачу, що тобі страшно").
🌲 Близькість: Я з тобою (можна сказати словами, можна обійняти, взяти на руки, взяти за руку), — Чого ти боїшся? — Адже важливо, щоб дитина від загального «я боюся» перейшла до конкретного Я боюся темряви, Я боюсь, що на мене нападуть монстри, Я боюсь, що загублюсь.
🌲 Нормалізація: Знаєш, я боялася у твоєму віці та навіть зараз іноді боюсь. Зараз те, що відбувається, дійсно страшно. Я точно знаю, що ми впораємося. Ми можемо з тобою зробити.
🌲 Трансформація: практичні вправи, про які ми напишемо завтра😉💓
Як надати дитині першу психологічну допомогу?
6 порад для батьків
1. Режим дня ⏰ Повертайте дитину у звичний режим дня, або створіть новий, з огляду на ті обставини, в яких ви перебуваєте. Це прискорює «загоєння» психотравми. У режимі дня дитини мають бути: гігієнічні процедури, прийоми їжі, елементи навчання, ігри з дорослими, вільна гра, час для бесід та казок (або цікавих історій), сон.
2. Обговорення тривожних подій 💬 Після кожного спуску в укриття, сигналів тривоги, звуків бойових дій проводьте невеличкі сімейні бесіди, де кожен розповідає, що він відчував протягом цього тривожного періоду. Цей метод дозволяє дитині емоційно відреагувати, побачити, що її відчуття співпадають з відчуттями дорослих, а також зняти емоційне напруження.
3. Нові ритуали 🫂 Створіть нові ритуали, які допоможуть відчути дитині єдність та силу сім’ї. Це може бути читання вголос, вечірні обійми, спільні молитви або співи.
4. Щоденне спілкування на різні теми 💭 Щоб дитина не почала ізолюватися, вона потребує постійного спілкування та емоційного залучення дорослих. Ви можете обирати різні теми для розмов, не фокусуючись на травматичний для психіки подіях.
5. Емоційна близькість 💙 Щоб укріплювати та зберігати емоційну близькість дитини з батьками, потрібно обіймати дитину, говорити, що ви її любите, хвалити її (за сміливість, за витримку, за вміння, що демонструє дитина), грати з нею, смішити, розділяти з нею емоції.
6. Почуття гумору 😌 Намагайтеся жартувати та посміхатися, сприяти тому, щоб посміхалася ваша дитина. Гумор має терапевтичну дію, підтримує та зцілює.
👨👩👦 Емоційне вигорання в батьків
Емоційне вигорання — це синдром емоційного виснаження та постійної втоми, яка у свою чергу може змінюватися на розчарування та зниження інтересу до певної діяльності.
Він може розвиватися через те, що ми перебуваємо під впливом довгострокового стресу.
〰Що може свідчити про те, що вас «наздоганяє» емоційне вигорання:
• підвищена втомлюваність;
• зниження активності;
• емоційні реакції;
• пошук винних;
• підвищена агресивність;
• відчай.
Про цей синдром частіше говорять як про професійний і все менше — про вигорання батьків. Зараз у період війни майже всі переживають стресовий стан. Проте батькам ще складніше, оскільки вони повинні не тільки про себе турбуватись, а й про дитину.
Це постійні хвилювання, а якщо сім’я була вимушена покинути своє рідне місто, то до цього ще додається пристосування до нових умов та адаптація (а це ще додатковий стрес для організму).
Тому часто зараз більшість батьків відчувають роздратованість на своє чадо, вони починають зриватись і кричати (хоч і усвідомлюють, що їхні дії помилкові).
❗Що ж робити, якщо ви емоційно вигоріли?
🔸По-перше, визнайте проблему. Пам’ятайте, що в умовах постійного стресу це нормальна реакція організму на ненормальні події.
🔸Перестаньте звинувачувати себе. Ідеальних людей не буває, і кожному потрібен відпочинок.
🔸Не соромтесь просити про допомогу.
🔸Відшукайте свій ресурс. Запитайте в себе «Що мене заряджає та допомагає відновитись?». За можливості виконуйте невеликі фізичні активності, гуляйте на свіжому повітрі, займайтеся творчістю або будь-якими улюбленими справами.
🗣Що робити батькам, які внаслідок емоційного вигорання починають зриватися на своїх дітях?
Агресія — прояв стресу, який накопичився в організмі. Це емоція, яку потрібно проживати та не давати їй взяти контроль над вами.
З вами все окей, то така реакція вашого організму на стрес.
Дайте собі змогу відпочити, щоб відновити свій ресурс.
Намагайтеся направити свою агресію у фізичну діяльність, творчість, допомогу іншим.
Практикуйте дихальні техніки (вдих коротший за видих).
🙍🏻Якщо відчуваєте, що вас «накриває» і ви зараз не стримаєтесь і почнете кричати на дитину без будь-якої причини, то спробуйте техніку «Акваріум»:
уявіть, що зараз ваш рот повний води, повільно порахуйте до 10, а потім глибоко видихніть.
❗️Пам’ятайте, діти тонко відчувають емоційний стан батьків, і якщо ви радісні та щасливі, то такий же душевний підйом будуть відчувати й ваші діти. Це як правило надівання кисневої маски в літаку — спочатку ти сам, а потім допоможи дитині. Не забувайте піклуватися про себе та приділяти собі час.
Якщо ви відчуваєте, що ваш стан є критичним, то краще звернутись до спеціаліста.
Галина Волошина, психологиня
Права та обов'язки дітей і батьків: відповідальність за порушення прав дитини
Турбота про дітей, а пізніше обов'язок дітей допомагати своїм батькам стали моральними нормами і закріплені настановами багатьох релігійних учень. Нині ці норми записано в законодавстві нашої держави.
Батьки, пам’ятайте!
Кожна дитина має право:
виховуватись в рідній родині; на належне виховання; на захист свого здоров’я; на піклування про здоров’я; на здобуття освіти; на розвиток талантів та здібностей; на право голосу у прийнятті важливого рішення для родини; на вільне висловлювання власних поглядів; кожна дитина має право бути почутою.
В свою чергу батьки зобов’язані:
виховувати дитину у дусі поваги до прав і свобод інших людей, любові до своєї сім’ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; виховувати дитину, піклуватися про її здоров’я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання; створювати належні умови для розвитку природних здібностей дитини; поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці; забезпечувати дитині середню освіту; поважати та враховувати думку дитини з будьяких питань.
Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.
Батьки не можуть залишати свою дитину без нагляду.
Батьки мають право:
на виховання та розвиток дитини; на вибір навчального закладу для здобуття освіти дитиною; на представництво та захист інтересів дитини; звертатись до державних органів управління з питань навчання та виховання дітей; батьки мають рівні права на спілкування з дитиною, її виховання, забезпечення освітою.
Яка ж відповідальність за невиконання батьківських обов’язків?
Кримінальний кодекс України
Стаття 166. Злісне невиконання обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування
Злісне невиконання батьками, опікунами чи піклувальниками встановлених законом обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування, що спричинило тяжкі наслідки, -
карається обмеженням волі на строк від двох до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.
Сімейний кодекс України
Стаття 164. Підстави позбавлення батьківських прав
1. Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:
1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров’я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;
2) ухиляються від виконання своїх обов’язків по вихованню дитини;
3) жорстоко поводяться з дитиною;
4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;
5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;
6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.
2. Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав з підстав, встановлених пунктами 2, 4 і 5 частини першої цієї статті, лише у разі досягнення ними повноліття.
3. Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав щодо усіх своїх дітей або когось із них.
4. Якщо суд при розгляді справи про позбавлення батьківських прав виявить у діях батьків або одного з них ознаки злочину, він порушує кримінальну справу.
5. Рішення суду про позбавлення батьківських прав після набрання ним законної сили суд надсилає державному органу реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження дитини.
Закон України «Про освіту»
Стаття 59. Відповідальність батьків за розвиток дитини
1. Виховання в сім’ї є першоосновою розвитку дитини як особистості.
2. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.
3. Батьки та особи, які їх замінюють, зобов’язані:
постійно дбати про фізичне здоров’я, психічний стан дітей, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей;
поважати гідність дитини, виховувати працелюбність, почуття доброти, милосердя, шанобливе ставлення до державної і рідної мови, сім’ї, старших за віком, до народних традицій та звичаїв.
Пам’ятайте, дитина – це окрема особистість, яка має власні почуття, бажання, думки, потреби, які належить поважати! А обов’язок батьків - дбати та виховувати дітей гідними громадянами.
Ознаки того, що ви виховуєте своїх дітей правильно
📎1. Дитина не боїться проявляти перед вами свої емоції.
Батьки часто складно переживають емоційні сплески своїх дітей. Але те, що дитина вміє і не боїться висловлювати перед вами гнів, печаль чи страх – це добра ознака того, що вона відчуває себе поряд з вами емоційно захищеною.
Дуже погано, якщо діти приховують свої внутрішні переживання від батьків. Часто це ознака великих проблем в їхніх взаєминах.
‼️ Не відволікайте дитину від її почуттів і не сваріть за них.
‼️Замість цього звертайте увагу на те, які емоції вона відчуває, обговорюйте це і будьте вдячні за чесність.
“Ти б’єш подушку, я розумію, що ти дуже злишся. Це тому що твоя сестра не поділилася з тобою іграшками?”. Почувши таке від батьків, дитина зрозуміє, що ви її розумієте і готові прийти на допомогу навіть в емоційно складних ситуаціях.
📎2. Дитина приходить до вас, коли їй боляче або вона стикається з проблемою.
Не може бути нічого кращого, ніж коли дитина зі своїми проблемами в першу чергу звертається до батьків. Це означає, що ви для неї стали близькою людиною, яка заслуговує на довіру, яку завжди можна попросити про допомогу.
‼️Хороший спосіб заохотити таку поведінку – це зустрічати дитину з розпростертими обіймами та вислуховувати, коли вона розповідає про свої проблеми, навіть якщо вони здаються вам незначними.
‼️ Будьте завжди відкритими для спілкування про труднощі дитини, говоріть, що ви цінуєте її довіру і в будь-якій ситуації готові підтримати.
📎3. Дитина може обговорювати з вами свої думки та почуття, не боячись вашої реакції.
Це позитивна ознака, що вказує на відкритість і гнучкість у стосунках батьки-дитина.
Деякі батьки мимоволі віддаляють від себе дитину, наприклад, через занадто бурхливу реакцію на її думки або почуття, які їм не подобаються, або ті, які ставлять під сумнів правильність їх поведінки.
З іншого боку, занадто вразливі та сприйнятливі батьки – це теж погано, оскільки діти бояться образити, зачепити або засмутити їх, тому не відкриваються до кінця.
‼️Батьки повинні бути опорою для дитини: надійною, міцною і стабільною.
‼️Ви повинні приймати думки та почуття своїх дітей, не наголошуючи на тому, що в глибині душі відчуваєте з цього приводу.
‼️ Якщо ж вам потрібно комусь виговоритися про свої переживання, зробіть це з іншою дорослою людиною, а не з дитиною.
📎4. Ви не критикуєте дітей і не вішаєте на них ярлики.
Хороші батьки не критикують поведінку дітей і не ставлять на них мітки такими словами як “погана”, “неслухняна”, “жадібна” або “ледача”.
Якщо дитина з’їдає все шоколадне печиво сама, нічого не залишивши іншим, хороші батьки зосередять увагу на тому, що це був поганий вчинок, а не почнуть критикувати саму дитину.
“Ти з’їв все печиво, не поділившись. А в нашій родині заведено ділитися один з одним. Подумай, як ти тепер можеш загладити свою провину?”. Погодьтеся, це зовсім не те ж саме, що сказати: “Ти жаднюга, йди в кімнату і думай над своєю поведінкою”.
📎5. Ви заохочуєте дитину розвивати свої таланти та займатися тим, що їй цікаво.
Це не тільки сприяє розвитку дітей, а й допомагає їм краще справлятися з труднощами підліткового періоду. Займаючись улюбленою справою, дитина автоматично буде вчитися наполегливості, терпіння та вміння справлятися з помилками. А це дуже важливі навички для кожної дорослої людини, яка бажає домогтися певних успіхів.
Деякі батьки намагаються через дітей здійснити власні незадоволені мрії та потреби. Але змушуючи дитину робити те, що хочете ви, а не вона, ви просто ламаєте їй життя. Постійний тиск і тотальний контроль зроблять з неї не переможця, а невдаху. А сформоване розчарування ляже важким тягарем на вас обох.
📎6. Ви встановлюєте межі дозволеного, щоб забезпечити дитині безпеку.
Хороші батьки обмежують поведінку своєї дитини, встановлюючи продумані кордони. Діти, що ростуть в середовищі без обмежень, часто надалі потрапляють у великі неприємності. Межі допомагають дітям відчувати, що їх люблять і цінують, навіть якщо їм іноді не подобається дотримуватися всіляких правил.
‼️Ось кілька прикладів корисних обмежень: дотримання режиму дня, шанобливе ставлення до членів сім’ї, заборона підліткам відвідувати алкогольні вечірки і т.д.
📎7. Ви визнаєте і виправляєте свої помилки.
Здатність миритися з дитиною – це ознака того, що ви – чудові батьки. ‼️Якщо ви накричали, занадто гостро зреагували або образили дитину, важливо вміти налагоджувати контакт і відновлювати хороші взаємини. Першими скажіть дитині, що хочете все виправити. Визнайте, що були занадто емоційним, і через це повелися неправильно.
💭«Якщо ти не бачиш сонця, не плач – через сльози ти не побачиш зірок».
Рабіндранат Тагор, індійський письменник та поет
🤗 Стресів, як бачимо, у наш час стає дедалі більше. І щоб не впадати постійно в істеричний стан, треба вчитися у будь-якій ситуації зберігати спокій.
Як надати допомогу, коли з дорослими чи дитиною трапляється істерика
ℹ️ Що таке істерика? Істерика – афективно заряджений стан, що супроводжується потужним емоційним «виплеском»; демонстративна поведінка, що виражає активний протест, власні страждання та неможливість адекватних реакцій, часто виражається криками (людина кидається речами, падає на підлогу, кричить, ламає речі, заламує руки тощо). Істеричною також називають гучну, неспокійну поведінку, яка заводить людей довкола на такі самі емоції.
❓Коли на ваших очах розгортається істерика, буває важко зрозуміти, що перед вами: інсценування, дивна поведінка, людині справді погано чи робиться все, щоб дошкулити вам. Дуже важко позбутися думки, що людина «б'ється в істериці», щоб досягти свого або щоб відлякати вас від міркувань про щось.
⚙️ Таке видовище тяжко впливає на оточення. Але водночас воно зазвичай приваблює багато глядачів. Механізм істерики такий: що більше глядачів, то сильніша істерика, яка просто підживлюється за рахунок них.
Як діяти в цій ситуації та не розгубитися?
❗️Найголовніше: не влаштовувати істерику у відповідь – марно, різкі емоції у відповідь тільки більше розбурхують особу, яка почала істерику. Пропозиція заспокоїтись теж зазвичай не допомагає.
1️⃣ Істеричний плач відрізняється від звичайного плачу особливою бурхливістю; видно надмірне збудження та погано контрольовані рухи – хапання себе за волосся тощо; людина при свідомості, але з нею утруднений контакт.
📍Що саме робити?
☑️ Зберігайте спокій. Треба впіймати погляд людини і спокійно вимовити: «Подивися на мене», «Дивися на мене».
☑️ З людиною треба говорити і переконатись, що вона чує вас, реагує на голос.
☑️ Детально, покроково кажіть, що необхідно зараз зробити: «Ганно, зараз ти витрачаєш багато сил та енергії, а вони нам ще потрібні для того, щоб… (перерахувати)».
☑️ Спробуйте м'яко відвести людину від інших людей.
☑️ Якщо немає можливості доторкнутися до людини і відвести її убік, говорити треба короткими фразами з нею, упевненим тоном, давати прості вказівки: «Сядь», «Витягни руки, стисни кулаки». «Розтисни кулаки».
☑️ Якщо знайдеться вода, це чудово! Запропонуйте повільно пити воду: «Випий! Це тобі допоможе!»
☑️ Якщо ви бачите, що можливий тілесний контакт, просто обійміть людину, можна навіть нічого не говорити при цьому.
☑️ Будьте поруч, не залишайте людину в паніці саму, якщо ви поспішаєте, попросіть когось побути поруч із людиною. Пропонуйте повільно дихати, потім знову попити води, – і так по колу, поки плач не вщухне.
2️⃣ Істероїдна поведінка проявляється у закочуванні очей, прискореному диханні; людина приймає театральні пози, голосно кричить; дивиться, чи є глядачі довкола.
📍Що саме робити?
☑️ Переключити увагу людини з глядачів на себе, (того, хто намагатиметься заспокоїти). Упіймати погляд треба, говорити впевнено, називати на ім'я. «Яно, подивися на мене! Слухай мене!».
☑️ Покажіть людині, що приймаєте її, промовляючи та інтерпретуючи її поведінку: «Ти кричиш. Який у тебе гучний голос. Скільки в ньому сили. Ти кричиш, тому що…». Висловіть своє ставлення: «Мені важливо, що ти говориш про це…». Поясніть її поведінку: «Кожен, хто має голос, може користуватися ним на свій розсуд: кричати, мовчати, шепотіти – вибираєш ти, і тільки ти».
☑️ Постарайтеся відвести у відокремлене місце, подалі від глядачів: «Зараз нам треба піти з тобою туди, бо там я зможу тебе почути».
☑️ Якщо можливо, спробуйте зробити навіювання: «Зараз ти заспокоїшся, ми відійдемо, ти все розкажеш, і ми все вирішимо...»
☑️ Можна спробувати «раціонально шантажувати» (не дуже коректно, але може спрацювати): «Поки ти в такому стані, тебе нікуди не пустять», «З огляду на твій стан мені доведеться запросити лікаря», «Чи ти візьмеш себе в руки?»
❌ Чого робити точно не варто у разі істероїдної поведінки:
🚫 Насильно видаляти глядачів або відводити людину: реакція може посилитися.
🚫 Бити по обличчю, як у кіно. Ляпас може посилити реакцію.
3️⃣ Істерично-агресивна реакція характеризується можливим (майже завжди) заподіянням фізичної чи психологічної шкоди іншим; емоції розжарені, при цьому сприйняття світу звужено; плач, нецензурні вигуки, порушення меж безпеки інших. Людина жбурляє речі, розбиває шибки, меблі, техніку... все трощить; така реакція може бути емоційно заразливою; невмотивована, несвідома агресія властива частіше чоловікам; у жінок – супроводжується істерикою.
📍Що робити?
☑️ Краще покликати на допомогу, бо загроза власній безпеці реальна.
☑️ Треба оцінити ситуацію та продумати, як підступитися до людини.
☑️ Якщо це чоловік, але загроза його поведінки невелика, можна зробити в його бік кілька різких кроків і твердо вимовити: «Ти повинен усіх тут підтримувати! А ти що робиш? Тобі потрібно...» (чітко проговорити план дій).
☑️ Якщо це жінка (і також небезпека невелика), то можна підійти, спіймати її погляд, струсити за плечі, і тільки тоді починати говорити.
☑️ Можна спробувати спрямувати енергію агресивної реакції у русло якоїсь діяльності. Це відверне увагу від переживань та заспокоює всіх.
☑️ Утримуйтесь від емоційних реакцій, навіть якщо образи та лайка звернені на вашу адресу. Ви можете постраждати.
4️⃣ А як допомогти собі?
У цьому стані дуже важко чимось зарадити собі, тому що ви дуже збуджені і погано розумієте, що відбувається довкола. Але, якщо виникла думка, як припинити істерику – це вже перший крок на шляху її припинення.
☑️ Тоді треба уникнути «глядачів», свідків того, що відбувається, залишитися одному.
☑️ Умитися крижаною водою.
☑️ Виконати дихальну вправу: вдих, затримка 1-2 секунди, повільний видих через ніс, затримка 1-2 секунди, повільний вдих. Виконуйте, доки не заспокоїтеся. Коли видих удвічі довший, ніж вдих, активізуються гази крові і людина заспокоюється. Але краще це працює не в гострій ситуації, а в ситуації між гострими стресами.
☑️ Пам'ятаєте, зловживати алкоголем не можна. Звісно, алкоголь є природним транквілізатором, але намагаючись зняти істерику, можна вчасно не зупинитися. І є ризик того, що потім ви фізично погано почуватиметеся.
Попри те, що плач та істерика – захисна реакція на стрес, і плач корисний, як вихід емоцій (це набагато краще, ніж внутрішньо стримування негативу), не варто залишати близьку людину без підтримки. Посттравматичний стресовий розлад можна перемогти разом.
❤️ Любіть себе та близьких. Дбайте про себе та про близьких. Разом ми все зможемо.
Вправа для зниження стресу
ℹ️ Одним із легких та швидких способів зниження рівня стресу та тривожності в дітей є кілька вправ від відомого ізраїльського психолога Ілана Шапіро. Прості вправи, виконання яких може зайняти за бажанням від однієї до 10 хвилин.
🎯 Мета: миттєво допомогти дитині впоратися зі стресом та тривогою.
📌 Дихання по квадрату (видих – пауза – вдих – пауза), але починаємо з ВИДИХУ. Принцип – уникнути інстинктивного дихання – бажання робити глибокий вдих.
📌 Зробіть видих та затримайте дихання на кілька секунд, потім зробіть глибокий вдих і знову затримайте дихання. І знову видих.
📌 Зробіть декілька усвідомлених видихів та вдихів, спостерігаючи за перебігом повітря всередину та назовні.
📌 Намагайтеся зробити видих довшим, ніж вдих (контрольоване дихання).
Також можна:
📌 Уявіть скибочку лимона на язиці та відчуйте, як виділяється слина.
📌 Пийте воду маленькими ковтками, відчуваючи, як змочується ротова порожнина.
Способи заспокоїти й зняти стрес у дитини
Діти часто зіштовхуються зі стресовими ситуаціями, а традиційні методи, такі як глибоке дихання, не завжди допомагають з ними впоратися. Коли дитині необхідно швидко зняти напругу, спробуйте один зі способів, запропонованих нижче.
1. Поставте дитину вниз головою. Багато століть назад йоги виявили, що положення тіла, в якому голова знаходиться нижче рівня серця, заспокійливо діє на організм. Для розслаблення дитині потрібно нахилитися, дотягуючись долонями до пальців ніг, або постояти на голові. Перевернуте положення тіла зміцнює вегетативну нервову систему, що відповідає за стресові реакції організму.
2. Спробуйте візуалізацію. Дослідження показують, що візуалізація знижує рівень стресу. Запропонуйте дитині закрити очі й уявити собі тихе, спокійне місце. Потім допоможіть їй уявити цю картину в деталях. Запитайте, як виглядає це місце, які там запахи, що відчуває дитина, перебуваючи там.
3. Запропонуйте дитині попити води. Зневоднення призводить до зниження розумової продуктивності. Дайте дитині випити склянку холодної води та трохи посидіти. Випийте склянку води самі, і ви помітите, як дана процедура заспокоює нервову систему.
4. Заспівайте що-небудь. Усі знають про те, що улюблені пісні піднімають настрій. Крім цього гучний спів (навіть якщо ви при цьому трохи фальшивите) сприяє виробленню «гормонів щастя» – ендорфінів.
5. Прийміть «позу собаки писком донизу». Поза, відома в йозі як «Собака писком донизу», як і перевернуте положення тіла, відновлює вегетативну нервову систему. Також вона розтягує м'язи рук, ніг і тулуба, що призводить до спалювання рівня глюкози, виробленої в результаті реакцій організму на стрес.
6. Малюйте. Малювання не тільки допомагає відволіктися від джерела стресу, але й розвиває стресостійкість. Якщо вас лякає навіть думка про те, що дитина буде малювати фарбами, дозвольте дитині помалювати, наприклад, кремом для гоління на шторці в душі. Шторку буде легко вимити, а дитина не вимастить усе навколо.
7. Пострибайте через скакалку. Встановіть таймер на дві хвилини, ввімкніть музику й дозвольте дитині стрибати через скакалку в ритмі музики. Якщо дитині важко стрибати через скакалку, вона може просто підстрибувати на місці.
8. Пострибайте у висоту. Влаштуйте з дитиною змагання, хто стрибне вище, далі або швидше. Це ще один простий, але дієвий спосіб випустити пару за допомогою фізичної активності.
9. Пускайте мильні бульбашки. Дути на вітрячок або пускати мильні бульбашки – такі заняття допоможуть дитині контролювати дихання та заодно нормалізувати стан психіки. Крім того, дитині, напевно, сподобається бігати за бульбашками, які лопаються.
10. Прийміть гарячу ванну. Після важкого робочого дня немає нічого приємнішого, ніж полежати в гарячій ванні в повній тиші з приглушеним світлом. Дитині дана процедура також допоможе заспокоїтися, розслабитися й відволіктися від усіх занять. Дозвольте їй узяти з собою у ванну улюблену іграшку й відпочити стільки, скільки їй буде потрібно.
11. Прийміть холодний душ. Хоча цей спосіб повністю протилежний попередньому, він також зміцнює організм. Холодний або навіть прохолодний душ допомагає зняти м'язову напругу, покращує приплив крові до серця, помітно підвищує настрій. Дослідження, в якому взяли участь люди, які практикують загартовування, показало, що систематичне купання в холодній воді знижує напругу, втому, депресію й негативні емоції. Для зовсім маленьких дітей купання в холодній воді небажане. Краще поступово знижувати температуру води або спробувати контрастний душ.
12. Пийте теплі напої. Теплі напої в прохолодний день дають тілу відчуття тепла. Це схоже на обійми зсередини. Чашка гарячого шоколаду або тепле молоко допоможе малюкові швидко набути стану гармонії.
13. Задувайте свічки. Запаліть свічку й запропонуйте задути її дитині. Потім запаліть її знову, але при цьому трохи відсуньте від дитини. З кожним разом дитині потрібно буде дихати глибше й глибше, щоб задути свічку. Так в ігровій формі ви можете навчити дитину глибокого дихання.
14. Спостерігайте за акваріумними рибками. Ви коли-небудь замислювалися над тим, чому в лікарнях часто ставлять акваріуми? Згідно з дослідженнями, спостереження за акваріумними рибками знижує артеріальний тиск і частоту пульсу. Більш того, чим більший акваріум, тим ефективніша його дія. Коли вам буде потрібно заспокоїти дитину, зводіть її до місцевого ставка або акваріума для невеликого сеансу «рибної терапії».
15. Порахуйте від 100 до 1. Лічба у зворотному порядку не тільки дозволяє дитині відволіктися від того, що її турбує. Вона також розвиває концентрацію уваги й корисна дошкільнятам в якості підготовки до школи.
16. Повторюйте мантри. Придумайте мантру, яку дитина зможе використовувати для заспокоєння. Добре підійдуть фрази: «Я спокійний» або «Я впевнений у собі».
17. Дихайте животом. Більшість з нас дихає неправильно, особливо в стресових ситуаціях. Запропонуйте дитині уявити, що її живіт - повітряна кулька. Дитина повинна дихати глибоко, щоб наповнити кульку повітрям. Повторіть цю просту вправу п'ять разів, і ви побачите, що дитина стане набагато спокійнішою.
18. Зробіть пробіжку. Біг знижує стрес ефективніше, ніж візит до психолога. Десятихвилинна легка пробіжка не тільки підвищить настрій дитини, але й дозволить справлятися зі стресом протягом декількох годин.
19. Порахуйте до п'яти. Коли дитині здається, що вона не може контролювати емоції, запропонуйте їй закрити очі й порахувати до п'яти. Ця своєрідна п'ятисекундна медитація дозволить мозку «перезавантажитися» й подивитися на ситуацію з іншого боку. Також це привчить дитину добре подумати перед вчиненням будь-якої дії в стресовій ситуації.
20. Виговоріться. Діти, здатні вільно говорити про свої почуття та про те, що їх турбує, рано вчаться розбиратися в ситуаціях і власному ставленні до них. Батькам не варто відразу ж радити дитині, як вирішити проблему. Спочатку вислухайте дитину й поставте їй навідні запитання, які допомагають прояснити ситуацію.
21. Напишіть лист самому собі. Ми ніколи не будемо ставитися так критично до свого друга, як до самих себе. Те ж саме відбувається і в дітей. Навчіть їх бути добрішими до себе, а у важких ситуаціях запитуйте, що б вони сказали в такій ситуації своєму кращому другу.
22. Прикрасьте стіну. Ідеться не про фарби й декорації, можна просто повісити на стіну плакат або картинку з журналу. Це допоможе дитині проявити свої творчі здібності. У такій справі важливий сам творчий процес, а не результат.
23. Виготовте дошку візуалізації. Нехай дитина виріже з журналів фрази й картинки, що ілюструють її інтереси та мрії. Наклейте їх на спеціальну дошку на стіні. Таке заняття допоможе дитині не тільки розібратися в тому, чого вона хоче від життя, але й дозволить відволікатися від джерела стресу у важкі моменти, фокусуючи свою увагу на тому, що їй дійсно цікаво.
24. Обійміть дитину або дозвольте їй обійняти вас. Обійми сприяють виробленню окситоцину - гормону, що забезпечує роботу імунної системи організму. 20-секундні обійми знижують тиск, покращують самопочуття та знижують стресові реакції організму. Обійми принесуть користь і вам, і вашій дитині.
25. Гуляйте на природі. Згідно з дослідженнями, 50-хвилинні прогулянки на природі покращують розумові процеси та знижують рівень стресу. Якщо у вас немає стільки вільного часу, то навіть 15-хвилинна прогулянка на свіжому повітрі допоможе дитині впоратися зі стресом.
26. Уявіть себе через кілька років. Це чудовий спосіб мотивувати дитину поставити цілі на майбутнє та прагнути до них. Нехай вона запише, якою хоче бачити себе через тиждень, місяць, рік або більш тривалий термін.
27. Подуйте на вітрячок. Як і у випадку зі свічками, дана вправа тренує дихання дитини, однак тут акцент робиться на контрольованому видиху, а не на глибокому вдиху. Дитина повинна змусити вітряк крутитися повільно, потім швидко, потім знову повільно. Так вона навчиться регулювати своє дихання.
28. Ліпіть із пластиліну. Під час ліплення ділянка мозку, що відповідає за стресові реакції, стає неактивною, оскільки імпульси активізують інші ділянки мозку. Можна купити пластилін у магазині або зробити його своїми руками.
29. Попрацюйте з глиною. Подібний ефект спостерігається і при роботі з глиною. Дозвольте дитині виліпити що-небудь із глини або зробити чашку за допомогою гончарного круга. Це також чудова нагода для дитини навчитися чогось цікавого та сформувати нову практичну навичку.
30. Пишіть. У старших дітей ведення щоденника або просто опис своїх почуттів на папері сприятливо позначається на настрої, особливо якщо вони впевнені, що ці записи ніхто не читає. Дайте дитині зошит, і нехай вона опише свої почуття. Переконайте дитину в тому, що її записи ніхто не буде читати, поки вона сама про це не попросить. Постійне ведення щоденника позитивним чином позначається на пам'яті, концентрації уваги й мисленні дитини.
31. Дякуйте. Крім опису почуттів запропонуйте дитині записувати, кому й за що вона вдячна. Це допомагає підвищити успішність у школі та знизити рівень стресу. Для цього можна завести окремий «зошит подяк».
32. Називайте свої емоції. Невміння розпізнавати негативні емоції часто стає причиною стресу в дітей. Якщо дитина гнівається, відчуває паніку або страждає на перфекціонізм, попросіть її назвати це почуття, дати йому ім'я. Після цього допоможіть дитині впоратися з негативом. Наприклад, запитайте в неї: «Тебе знову турбує ідеальність?». У такій ігровій формі ви можете обговорити, як подолати перфекціонізм, а дитина не залишиться один на один зі своїм почуттям.
33. Катайтеся на гойдалках. Катання на гойдалках не тільки зміцнює м'язи ніг і тулуба, але також знижує рівень стресу (такий ефект мають рухи розгойдування). Покатайте дитину на гойдалці чи вона може покататися самостійно, щоб заспокоїти емоції.
34. Штовхайте стіну. Це хороший спосіб позбутися гормонів стресу, не виходячи з кімнати. Дитина повинна протягом 10-ти секунд штовхати стіну. Повторіть вправу тричі. Чергування м'язових зусиль і розслаблення призводить до вироблення «гормонів щастя».
35. Зібгайте тонкий папір. М'яти папір – одне з улюблених занять маленьких дітей. Їх заспокоює не тільки шелест паперу, але і його текстура. Сенсорні імпульси активізують певні ділянки мозку, що знижують рівень стресу.
36. Лопайте бульбашки на упаковці. Купіть трохи такого матеріалу й поріжте на невеликі шматки, щоб заспокоювати дитину в моменти стресу.
37. Катайте тенісний м'яч по спині. Така сама процедура застосовується в якості легкого заспокійливого масажу. Робіть її, коли дитині необхідний заспокійливий дотик. Масажуйте плечі, шию й нижню частину спини – ці ділянки найбільш напружені в момент стресу.
38. Масажуйте ступні невеликим м'ячиком. Це допомагає поліпшити кровообіг і впливає на певні точки на ступнях, допомагаючи зняти стрес і зняти напругу м'язів ніг. Дитина може покатати м'яч по всій поверхні ступні, наступаючи на нього з різною силою.
39. Визначте «спокійне місце» в будинку. Дитина повинна мати певне місце в будинку, де вона зможе опанувати себе в моменти втрати контролю над емоціями. У цьому місці дитина повинна відчувати себе максимально комфортно, щоб мати можливість для повноцінного відпочинку й відновлення душевної рівноваги.
40. Слухайте музику. Музика покращує настрій, сприяє здоровому сну, знижує рівень стресу й занепокоєння. Слухайте музику різних стилів, установіть оптимальний рівень гучності в будинку, машині та спальні дитини.
41. Влаштуйте танцювальну вечірку. Фізичне навантаження в поєднанні з задоволенням від музики принесе дитині користь. Їй сподобається така активність у поєднанні з розвагою. Якщо дитина в поганому настрої, зробіть музику гучніше та влаштуйте танцювальну вечірку в кімнаті. Настрій дитини миттєво підніметься.
42. Покричіть. Іноді поганий настрій дитини пов'язаний з тим, що її переповнює занадто багато емоцій. Нехай дитина візьме вільну позу й уявить, як емоції проходять крізь її тіло від пальців ніг до рота. Для їх звільнення дитині потрібно голосно закричати.
43. Поміняйте обстановку. Коли ми відчуваємо сильні негативні емоції, іноді потрібно просто вийти з дому. Зміна обстановки допоможе малюкові швидко заспокоїтися. Якщо ви знаходитеся вдома - вийдіть на прогулянку. На вулиці знайдіть спокійне місце, де можна присісти. Змініть обстановку, і це допоможе дитині швидко відновити самовладання.
44. Вийдіть на прогулянку. Ми часто ходимо гуляти для того, щоб навести порядок в думках. На нас заспокійливо діє не тільки свіже повітря, але й природні ритми природи. Вийдіть на прогулянку разом з дитиною, і, можливо, вона поділиться з вами причинами свого поганого настрою.
45. Заплануйте веселе заняття. Коли ви чимось стурбовані, здається, що на вас тиснуть стіни і світ ось-ось завалиться. Деяким дітям необхідно допомогти подивитися в майбутнє, щоб відволіктися від внутрішнього діалогу. Заплануйте яке-небудь веселе заняття для всієї сім'ї, дозвольте дитині взяти участь в його обговоренні. Будь-яка тема, пов'язана з майбутнім, буде їй корисна.
46. Спечіть хліб. Усі бабусі у світі знають, що процес випікання хліба допомагає позбутися від стресу. В Інтернеті ви можете знайти багато простих рецептів приготування хліба. Дитина може самостійно змішати інгредієнти й замісити тісто. Їй обов'язково сподобається результат вашої спільної роботи.
47. Сплетіть браслет. Робота рук викликає стан повної зануреності в заняття. Подібний ефект мають такі заняття, як в'язання, вишивка або будь-яка інша справа, що допомагає малюкові забути про зовнішні обставини.
48. Катайтеся на велосипеді. Катання на велосипеді потроху втрачає популярність у дітей. Але велосипедні прогулянки не тільки сприятливі для суглобів - вони розвивають рівновагу й фізичну витривалість. Можна організувати велосипедні прогулянки всією сім'єю.
49. Розмальовуйте книги-розмальовки. Розмальовки – чудовий спосіб відволікти й заспокоїти дитину, розвинути в неї дрібну моторику й концентрацію уваги. Купуйте дитині олівці та фломастери, розмальовуйте сторінки книг-розмальовок разом з нею.
Ці, здавалося б, прості способи допоможуть не тільки поліпшити психоемоційний стан дитини будь-якого віку, але й навчити її краще розбиратися та справлятися з негативними емоціями. Ці навички стануть їй у пригоді протягом усього життя.
ВЧИМО ДИТИНУ ДРУЖИТИ
Прості, але дієві правила для швидкої соціалізації дітей
• Навчіть простим формулюванням щоденних соціальних привітань. На прогулянці знайомтеся з іншими дітьми і їх батьками. Проговорюйте, що і в яких ситуаціях слід сказати.
• Практикуйте спілкування один-на-один. Дружіть з мамою дитини, з якою ваша дитина ходить в садок / грає в пісочниці. Запросіть у гості під приводом пограти разом / помалювати / попити чай з печивом / подивитися на котика. Ходіть з такою компанією в цирк / кіно / на морозиво / в театр. Так ваша дитина буде вчиться проводити час з ровесниками.
• Навчіть дитину ставити запитання для підтримки бесіди. Який колір тобі подобається? Який твій улюблений мультик? А у тебе є брат або сестра? І так далі. Уміння задавати такі питання полегшить дитині процес знайомства і зробить хорошим співрозмовником і слухачем.
• Допоможіть дитині знайти захоплення. Ваша дитина любить співати, танцювати чи малювати? Нехай співає в хорі, займається танцями, ходить в художню школу. Вона познайомиться там з дітьми, з якими її поєднує спільне захоплення.
• Якщо ваша дитина дуже сором'язлива, уважно спостерігайте за нею. З такою дитиною потрібно трохи довше практикувати мовні формулювання для конкретних соціальних ситуацій. Бажано в комфортній для неї обстановці.
• Будьте тим, що хочете бачити. Показуючи хороший приклад соціальної поведінки, ви, звичайно ж, служите дитині прикладом для наслідування: як вітати близьких друзів (рукостискання, поцілунок в щічку, міцні обійми), як підтримувати в складній ситуації, як цікавитися життям і планувати час разом.
• Пам'ятайте, що помилки дітей - результат соціальної незрілості. Не треба карати за помилки, просто розбирайте їх і приводьте приклади, як треба було б вчинити і що сказати в кожному конкретному випадку.
За матеріалами Дитячий психолог
ПОРАДИ ЩОДО СТАБІЛІЗАЦІЇ
https://drive.google.com/drive/mobile/folders/1-beJ-_JVC_udqlAYHlBLbkU6UaYam0cB?usp=sharing
Що робити, щоб дитина почала робити уроки самостійно (і без нагадувань)?
Пам’ятайте, що навчання — справа дитини, а не ваша. Якщо ви занадто хвилюєтеся за невиконане домашнє завдання, тривалий час сидите разом з дитиною над ними, то це ознака надмірної тривожності, гіперопіки. Дитина повинна навчитися сама розподіляти свій час та справи.
Приймайте невдачі дитини. Звісно, їй не все вдається. І дорослий може щось забути чи не встигнути виконати, а дитина тим паче. Загубити портфель, тривалий час переглядати серіал… Відповідатиме за наслідки також вона, а ви просто поспівчувайте: будьте певні, дитині теж неприємно.
Позбавте себе відповідальності за результат. Так, ви батьки, але навчання є сферою відповідальності вчителя (бо це його робота!) та учня. Учень має зробити справу якісно, або ж лінуватися та відповідати за наслідки. Цей досвід йому знадобиться у дорослому житті.
Продемонструйте дитині, що домашнє завдання може бути цікавим. Виконати домашні вправи не означає зрозуміти чи вивчити. Запам’ятовується те, що викликає емоції. Запитайте дитину, чи цікаво їй! Якщо предмет не подобається, поміркуйте вдвох, чим він корисний.
Не сваріть і не критикуйте. Знаходити помилки — це справа вчителя. Ваше ж, батьківське завдання: любити дитину та створювати їй умови для навчання. У жодному разі виконання домашніх завдань не вимірює, наскільки дитина «хороша».
Схвалюйте успіхи. Здавалося б, очевидно, але за двійками-зауваженнями легко забути. Коли у дитини щось не вийшло, вистачить і того, що вона сама засмутилася. Навіть якщо вона вдає, ніби їй байдуже.
Якщо дитина робить уроки тільки з вами, запропонуйте експеримент: на сім днів (з вихідними) ви припиняєте брати учать у виконанні домашнього завдання. Виняток — тільки якщо дитина сама попрохає про допомогу. Через тиждень обговоріть результати.
Проводьте з дитиною більше часу — але не за уроками. Спільні прогулянки, ігри, просто розмови про життя повинні займати значно більше часу, ніж виконання домашніх завдань разом.
ПИТАННЯ, ЯКІ МИ МОЖЕМО ПОСТАВИТИ ДИТИНІ
з метою налагодити емоційний контакт, сформувати довірливі взаємини, отримати інформацію про дитину.
#детская_психология
❓1.Які 5 слів описують тебе найкраще?
❓2.Що тобі подобається в собі? А що ні?
❓3.Якби ти міг щось змінити в собі, що б це було?
❓4. Якби одного дня можна було стати кимось іншим, ким би ти став?
❓5.Якби ти був супергероєм, якою силою ти б володів?
❓6.Якби ти міг поїхати куди завгодно, куди б ти поїхав?
❓7.Які звуки тобі подобаються?
❓8.Чого дорослі про тебе не розуміють?
❓9.Яким був найкращий комплімент, який тобі колись говорили?
❓10.Яке заняття робить тебе щасливим?
❓11.Яке свято ти любиш найбільше?
❓12.Як ти дбаєш про інших людей?
❓13.Що викликає в тобі ніжність?
❓14.Що ти відчуваєш, коли я обіймаю тебе (якщо батьки питання задають)?
❓15.Від чого ти можеш заплакати?
❓16.Що змушує тебе злитися?
❓17.Що тебе лякає?
❓18.Що б ти більше хотів уміти: літати, як птах, чи плавати, як риба?
❓19.Якби ти мав мільйон доларів, на що б ти його витратив?
❓20.Якби в тебе було достатньо грошей, щоб не працювати, ти б працював чи ні?
❓21.Якби ти відкрив власний магазин, що б там продавалося?
❓22.Якби ти писав книгу, про що б вона була?
❓23. Тобі подобається щось дарувати іншим людям?
❓24.Яким був би твій ідеальний день?
❓25.Що ти вмієш робити такого, чого міг би навчити інших?
❓26.Чому б ти ще хотів навчитися?
❓27.Яким був найщасливіший/нещасливий момент у твоєму житті?
❓28. З усіх речей, які ти знаєш, що буде найпотрібнішим у дорослому житті?
Питання для спілкування батьків з дитиною, вибірково може задавати спеціаліст для знайомства та налагодження контакту з дитиною.
Підказки БАТЬКАМ ВІД ПСИХОЛОГА ЮЛІЇ Гіппенрейтер
1. Непослух - єдине, що дитина може протиставити неправильному поводженню з нею.
2. «Проблемні», «важкі», «неслухняні» і «неможливі» діти, так само, як і діти «з комплексами», «забиті» або «нещасні» - завжди результат неправильно сформованих відносин у сім'ї.
3. Безумовно приймати дитину - означає любити її не за те, що вона гарна, розумна, здібна, відмінниця, помічниця і так далі, а просто так, просто за те, що вона є!
4. ... чим більше дитину лають, тим гіршою вона стає. Чому ж так відбувається? А тому, що виховання дитини - це зовсім не дресура. Батьки існують не для того, щоб виробляти у дітей умовні рефлекси.
5. Чим частіше батьки дратуються на дитину, зупиняють, критикують її, тим швидше вона приходить до узагальнення: «Мене не люблять».
6. .... дисципліна не до, а після встановлення добрих відносин, і тільки на базі їх.
7. Не втручайтеся в справу, якою зайнята дитина, якщо вона не просить допомоги. Своїм невтручанням ви будете повідомляти їй:
"З тобою все гаразд! Ти, звичайно, впораєшся! »... Інша справа, якщо вона зіткнулася з труднощами, які не може подолати. Тоді позиція невтручання не годиться, вона може принести тільки шкоду.
8. Якщо дитині важко і вона готова прийняти вашу допомогу, обов'язково допоможіть їй. При цьому візьміть на себе тільки те, що вона не може виконати сама, все інше робить сама; у міру освоєння дитиною нових дій поступово передавайте їх їй.
9. Особистість і здібності дитини розвиваються тільки в тій діяльності, якою вона займається за власним бажанням і з інтересом.
10. Підліткова мода подібна вітрянці - багато дітей її підхоплюють і переносять в більш-менш серйозній формі, а через пару років самі ж посміхаються, озираючись назад. Але не дай Бог батькам в цей час увійти в затяжний конфлікт зі своїм сином або дочкою.
11. Дозволяйте вашій дитині зустрічатися з негативними наслідками своїх дій (або своєї бездіяльності). Тільки тоді вона буде дорослішати і ставати «свідомою».
12. Посієш вчинок - пожнеш звичку, посієш звичку - пожнеш характер, посієш характер - пожнеш долю! Можна висловлювати своє невдоволення окремими діями дитини, але не дитиною в цілому.
13. Можна засуджувати дії дитини, але, не її почуття. Невдоволення діями дитини не повинно бути систематичним, інакше воно переросте в її неприйняття.
14. Небажана поведінка дитини є нормальна реакція на ненормальні умови життя.
15. Сувора мама емоційно відгороджена від дитини, принаймні, вона так відчуває.
16. Дайте дитині бути самою собою. Не підштовхуйте її весь час. Не читайте їй нотацій. Не намагайтеся її звеличувати.
17. Хіба не відомо, що спостереження за ходом власної діяльності заважає цій діяльності, а то і зовсім її руйнує? Стежачи за почерком, ми можемо втратити думку; намагаючись читати з виразом - перестати розуміти текст.
18. Самопізнання і самовиховання - це перший обов'язок батьків і вчителів, якщо вони претендують на виховання дитини. Без цієї особистісної роботи вони, замість того, щоб вводити дитину в культуру, навантажують її власними проблемами.
19. У всіх випадках, коли дитина засмучена, ображена, зазнала невдачі, коли їй боляче, соромно, страшно, коли з неї обійшлися грубо або несправедливо і навіть коли вона дуже втомилася, перше, що потрібно зробити - це дати їй зрозуміти, що ви знаєте про її переживання (або стан), «чуєте» її.
20. Не вимагайте від дитини неможливого або непідвласного віку. Замість цього подивіться, що ви можете змінити у своєму ставленні до її досягнень.
5 ОЗНАК ТОГО, ЩО ВАША ДИТИНА СТАЄ ПІДЛІТКОМ
📎Підліток все частіше перебуває в поганому настрої, стає дратівливим, сумним, замикається в собі
В період пубертату відбуваються зміни не лише фізіологічні, а й досить глибокі особистісні. Крім того, найважливішу роль починають відігравати гормони та нейромедіатори.
В організмі кожної людини є нейромедіатор дофамін, який відповідає за відчуття щастя, благополуччя, радості, безпеки та бере участь у механізмі, який забезпечує стресостійкість.
Базовий рівень дофаміну у підлітків знижується, це означає, що гірше працює система підкріплення, тобто людину перестають радувати звичайні речі і загальний фон її настрою знижується, так само знижується її активність і вона починає шукати пригод. Для того щоб якось компенсувати свій стан.
Коли підліток кричить, хамить, грюкає дверима - це тому, що він реально дуже злиться і не справляється зі своїми емоціями. Йому фізіологічно складно відреагувати адекватно ситуації.
Саме тому підлітки, прагнучи підвищити рівень дофаміну (несвідомо, звичайно) виходять на вулицю і починають шукати різні пригоди, екстремальні речі та нові досліди – тільки так вони можуть підвищити свій рівень радості. На "пригоди" виділяються більші дози дофаміну, ніж у дорослих. Тобто система працює з більшою амплітудою: базовий рівень нижчий, а сплески інтенсивніші. На «пригоди» вони реагують із особливим задоволенням та радістю.
📎Підліток виявляє зневагу до батьківської думки
Якщо для молодших дітей дорослі є важливим орієнтиром, їх думка - істиною, то в підлітка на першому плані виходять однолітки.
Одне з основних завдань цього віку – встановлення відносин із однолітками.
Друге найважливіше завдання - сепарація від батьків, відділення та здобуття незалежності.
Ці завдання диктує йому природа. Цим і обумовлено негативне ставлення до батьків, скоріше навіть не негативне, а амбівалентне.
❗Тут є пастка: думка батьків насправді продовжує для них бути значущою, але демонструвати це відкрито не можна - адже підліток прагне незалежності. Тому зовні він виявляє зневагу, а всередині більш ніж будь-коли потребує підтримки. Але він не може, як маленький, підійти та покласти голову на плече – він має воювати, протистояти, захищати свою незалежність, свою «територію».
💎Тут від батьків потрібне неймовірне терпіння – важливо не бути надто наполегливими, але й не ігнорувати. Важливо, щоби підліток знав, що батьки поруч і відкриті до нього. Не сприймати нападки підлітка на свій рахунок, не відвертатися від нього, але й не ігнорувати, пускаючи все це на самоплив.
📎У підлітка знижується мотивація до навчання
В цілому, у дітей підліткового віку знижується інтерес до всього - їм перестає бути цікаво ходити на гуртки, на різні захоплюючі заняття, знижується значущість всього цього. Якщо проводити багато часу з підлітками, стане ясно - їх найуживаніші слова це «нудьга», «сум», «мені нудно». Постійне почуття спустошення, пригніченості, сприйнятливість до стресу. Це можна пояснити зниженням рівня дофаміну – саме це може давати такий ефект.
Найбільш активно і яскраво виявляється й інтерес, що зберігається - це спілкування з однолітками. З боку це виглядає як «він весь час сидить у телефоні», але насправді це і є та сама необхідна комунікація з однолітками. Решта цікавить підлітка в другу чергу - і це нормально.
💎Батькам важливо не бути надто наполегливими, але й не пускати все на самоплив. Важливо, щоб підтримувалося виконання обов'язків, дотримання домовленостей, щоб підліток брав на себе відповідальність у тому, що з ним відбувається. Хоча б у тому обсязі, в якому це можливо.
📎Підліток прагне приєднатися до будь-якої субкультури
Підлітки шукають себе. Для цього їм потрібно зруйнувати все старе та побудувати нове. Вони намагаються зрозуміти – хто я, чого хочу, що для мене важливо. І часто вони свою ідентичність шукають через ототожнення з якимись субкультурами – це вносить ясність.
У них у голові світ руйнується, простір навколо на шматки розлітається, і їм важливо знати, що десь їх розуміють та приймають – саме це вони знаходять у товаришах із субкультури. Тому часто всі ці підліткові субкультури охарактеризовані тим, що повстають проти світу дорослих. Адже протистояти дорослим дуже важливо, точніше, створювати видимість цього протистояння.
📎Підліток починає люто охороняти свій особистий простір
Кімната стає фортецею, на комп'ютері - пароль, до особистих речей підлітки ставляться набагато бережніше, ніж раніше. Не тому, що вони хочуть приховати щось жахливе, як відразу думають багато батьків, а тому, що це дає їм відчуття власних кордонів, відчуття самостійності, цілісності, відчуття своєї ідентичності.
❗Якщо батьки зараз намагаються ці межі порушити, лізуть в особисті речі, влаштовують перевірки, то між ними і підлітком створюється ще більша дистанція.
💎Батькам важливо допомогти підлітку у підтримці цих кордонів, поставитися до них з повагою, це додасть його новому тендітному світу стійкості, а якщо батьки чимось стурбовані, то краще говорити про це відкрито. Можливо, підліток відповість на це з вдячністю та зможе виявляти більше відкритості, коли побачить, що на його територію не зазіхають.
#підлітковий_вік
5 ОЗНАК ТОГО, ЩО ВАША ДИТИНА СТАЄ ПІДЛІТКОМ
📎Підліток все частіше перебуває в поганому настрої, стає дратівливим, сумним, замикається в собі
В період пубертату відбуваються зміни не лише фізіологічні, а й досить глибокі особистісні. Крім того, найважливішу роль починають відігравати гормони та нейромедіатори.
В організмі кожної людини є нейромедіатор дофамін, який відповідає за відчуття щастя, благополуччя, радості, безпеки та бере участь у механізмі, який забезпечує стресостійкість.
Базовий рівень дофаміну у підлітків знижується, це означає, що гірше працює система підкріплення, тобто людину перестають радувати звичайні речі і загальний фон її настрою знижується, так само знижується її активність і вона починає шукати пригод. Для того щоб якось компенсувати свій стан.
Коли підліток кричить, хамить, грюкає дверима - це тому, що він реально дуже злиться і не справляється зі своїми емоціями. Йому фізіологічно складно відреагувати адекватно ситуації.
Саме тому підлітки, прагнучи підвищити рівень дофаміну (несвідомо, звичайно) виходять на вулицю і починають шукати різні пригоди, екстремальні речі та нові досліди – тільки так вони можуть підвищити свій рівень радості. На "пригоди" виділяються більші дози дофаміну, ніж у дорослих. Тобто система працює з більшою амплітудою: базовий рівень нижчий, а сплески інтенсивніші. На «пригоди» вони реагують із особливим задоволенням та радістю.
📎Підліток виявляє зневагу до батьківської думки
Якщо для молодших дітей дорослі є важливим орієнтиром, їх думка - істиною, то в підлітка на першому плані виходять однолітки.
Одне з основних завдань цього віку – встановлення відносин із однолітками.
Друге найважливіше завдання - сепарація від батьків, відділення та здобуття незалежності.
Ці завдання диктує йому природа. Цим і обумовлено негативне ставлення до батьків, скоріше навіть не негативне, а амбівалентне.
❗Тут є пастка: думка батьків насправді продовжує для них бути значущою, але демонструвати це відкрито не можна - адже підліток прагне незалежності. Тому зовні він виявляє зневагу, а всередині більш ніж будь-коли потребує підтримки. Але він не може, як маленький, підійти та покласти голову на плече – він має воювати, протистояти, захищати свою незалежність, свою «територію».
💎Тут від батьків потрібне неймовірне терпіння – важливо не бути надто наполегливими, але й не ігнорувати. Важливо, щоби підліток знав, що батьки поруч і відкриті до нього. Не сприймати нападки підлітка на свій рахунок, не відвертатися від нього, але й не ігнорувати, пускаючи все це на самоплив.
📎У підлітка знижується мотивація до навчання
В цілому, у дітей підліткового віку знижується інтерес до всього - їм перестає бути цікаво ходити на гуртки, на різні захоплюючі заняття, знижується значущість всього цього. Якщо проводити багато часу з підлітками, стане ясно - їх найуживаніші слова це «нудьга», «сум», «мені нудно». Постійне почуття спустошення, пригніченості, сприйнятливість до стресу. Це можна пояснити зниженням рівня дофаміну – саме це може давати такий ефект.
Найбільш активно і яскраво виявляється й інтерес, що зберігається - це спілкування з однолітками. З боку це виглядає як «він весь час сидить у телефоні», але насправді це і є та сама необхідна комунікація з однолітками. Решта цікавить підлітка в другу чергу - і це нормально.
💎Батькам важливо не бути надто наполегливими, але й не пускати все на самоплив. Важливо, щоб підтримувалося виконання обов'язків, дотримання домовленостей, щоб підліток брав на себе відповідальність у тому, що з ним відбувається. Хоча б у тому обсязі, в якому це можливо.
📎Підліток прагне приєднатися до будь-якої субкультури
Підлітки шукають себе. Для цього їм потрібно зруйнувати все старе та побудувати нове. Вони намагаються зрозуміти – хто я, чого хочу, що для мене важливо. І часто вони свою ідентичність шукають через ототожнення з якимись субкультурами – це вносить ясність.
У них у голові світ руйнується, простір навколо на шматки розлітається, і їм важливо знати, що десь їх розуміють та приймають – саме це вони знаходять у товаришах із субкультури. Тому часто всі ці підліткові субкультури охарактеризовані тим, що повстають проти світу дорослих. Адже протистояти дорослим дуже важливо, точніше, створювати видимість цього протистояння.
📎Підліток починає люто охороняти свій особистий простір
Кімната стає фортецею, на комп'ютері - пароль, до особистих речей підлітки ставляться набагато бережніше, ніж раніше. Не тому, що вони хочуть приховати щось жахливе, як відразу думають багато батьків, а тому, що це дає їм відчуття власних кордонів, відчуття самостійності, цілісності, відчуття своєї ідентичності.
❗Якщо батьки зараз намагаються ці межі порушити, лізуть в особисті речі, влаштовують перевірки, то між ними і підлітком створюється ще більша дистанція.
💎Батькам важливо допомогти підлітку у підтримці цих кордонів, поставитися до них з повагою, це додасть його новому тендітному світу стійкості, а якщо батьки чимось стурбовані, то краще говорити про це відкрито. Можливо, підліток відповість на це з вдячністю та зможе виявляти більше відкритості, коли побачить, що на його територію не зазіхають.
10 ПОМИЛОК У СПІЛКУВАННІ З ПІДЛІТКОМ
⠀
Час між дитинством та дорослістю зовсім непростий! Як для підлітка, так і для його батьків”. Це постійне випробування на міцність батьківської любові і терпіння. Але чи не підливаєте ви самі олію у вогонь? Давайте перевіримо😉
⠀
Сьогодні пропоную вам обговорити батьківські помилки під час виховання підлітка!
⠀
❌ 1.Порушувати кордони
Любите шаритися по кишенях у пошуках цигарок? Перевіряєте листування у соціальних мережах? Швидше за все, ваш підліток давно в курсі цього, навчився приховувати те, що вважає за потрібне. Я знаю дівчинку, мама якої виправляла орфографічні помилки в особистому щоденнику дочки. Чи можна говорити про довіру та контакт при такому порушенні кордонів? Навряд чи🙄
⠀
❌2. Нагадувати йому, що він ще дитина?
Підліток - це щось між дитиною та дорослим. Але кажучи підлітку, «ось виростеш і вирішуватимеш», ви, по суті, дозволяєте йому залишатися дитиною, поза зоною відповідальності за свої вчинки!
⠀
❌3. Карати неадекватно віку
Є батьки, які замикають у 17 років у кімнаті або ховають верхній одяг, аби з дому не вийшов. Це скоріше про приниження, ніж про виховання.
⠀
❌4. Критикувати його зовнішність, намагатися "допомогти" покращити фігуру
Зміни у зовнішності підлітка - це не через булочки і шоколад вечорами, а через потужну перебудову організму. І хоча в будь-якому іншому віці об'єктивна критика - це зовсім не погано, в підлітковому вона може стати бомбою уповільненої дії і сформувати комплекси на багато років 😒
⠀
❌5. Критикувати його/її друзів, захоплення
Підлітки потребують бути "серед своїх". Критикуючи друзів, ви по суті критикуєте самого підлітка, його вибір. Чи настільки погана компанія, в якій знаходиться ваш син/дочка, щоб бити на сполох? Іноді так, але найчастіше відповідь негативна”.
⠀
❌6. Завантажити "на повну", щоб не залишалося часу на "всякі дурниці"
Час на "дурості" має бути. Інакше ними займатимуться дорослі дядьки і тітки, в яких підлітки одного разу перетворяться. Крім того, через бурхливий ріст і перебудову, надмірне навантаження може бути просто небезпечним для здоров'я вашої дитини!
❌7. Забороняти
Ви маєте право забороняти, але в цьому віці працює приказка "заборонений плід солодкий". Краще шукати разом альтернативу.
❌8. Нав'язувати свій досвід
Дуже хочеться застерегти та убезпечити свою дитину – але ніщо не замінить власний досвід. Поділитися досвідом – так, нав'язувати – ні!
❌9. Малювати страшні картини майбутнього
"Будеш так жити, станеш таким же невдахою, як твій батько", "не вчитимешся, підеш у пту" - не нав'язуйте підлітку свої страхи, історії успіху вплинуть краще, ніж похмурі "прогнози".
❌10. Покладати надмірну відповідальність
І все ж ви маєте рацію - підліток все ще ваша дитина, за яку ви відповідаєте. І є межі, які встановлюєте ви як батько. Не бійтеся їх позначати та озвучувати для свого підлітка! Але слідкуйте, щоб вони були адекватними, тільки тоді всі їх зможуть дотримуватись.
Психологія для батьків
Як вберегти психічне здоров’я дітей під час війни?
Поради від психолога київського пологового будинку “Лелека” Наталії Мирошниченко допоможуть вашим дітям пережити важкі для всієї України часи.
🐲 Проводьте алегорії з улюбленими казками. Коли збираєте дитину в укриття, поясніть, що кожен герой казок проходить випробовування на сміливість та можливість витримати щось неприємне. Пригадайте улюблені казки вашої дитини та які там були випробовування.
➡️Це допоможе малечі зрозуміти не унікальність ситуації, допоможе запустити механізми адаптації.
🧚Вигадуйте нових фантастичних персонажів. Звісно, під землею у підвалах та укриттях холодно або жарко, тісно, темно і лячно. Але в нас є уява! Пограйте з дитиною в гру «А зараз вигадаємо щось кольорове, щось дивне, щось з вухами, та інше» - персональний тотем-захисник, як Патронус у Гарі Поттера.
➡️Так ми зможемо зменшити вплив депривації від замкнутого простору.
👼Розказуйте про янголів, які захищають. Коли лунають вибухи та постріли, але ви в безпечному місці та захищені, можна з дитиною уявляти великі крила Янголів, що боронять наших солдатів та допомагають їм нас захищати.
➡️Так ми допоможемо малечі відчути себе в безпеці.
🖼Малюнки захисникам. Коли у дитини виникають питання, що ми можемо зробити для допомоги, — малюйте з малечею малюнки підтримки та сміло викладайте їх у соціальні мережі.
➡️Так дитина побачить і відчує, що вона теж робить щось важливе.
📖Фізичні ігри, дихальні вправи, навчання за планом, вивчення іноземної мови.
➡️Так ми допомагаємо стабілізувати організму психічну систему після дезорганізації воєнним станом.
Психологічно стійкі батьки: які вони?
📌Поради батькам, подані у вигляді особливостей психологічно стійких батьків
Бути психологічно стійкими батьками означає вміти контролювати свої емоції, управляти ходом своїх думок і поводитись конструктивно – навіть тоді, коли ви відчуваєте, що поведінка вашої дитини доводить вас до божевілля.
У процесі формування психологічної стійкості наявність негативних поведінкових звичок здатна перешкодити батькам розкрити їх внутрішній потенціал. Але якщо батьки будуть розпізнавати й уникати подібних «пасток», вони зможуть досягти бажаної межі своїх здібностей.
У даній статті наводяться тринадцять дій та вчинків, які психологічно стійкі батьки ніколи не здійснюють. Викорінивши їх зі свого життя, ви також зможете досягти стійкості перед обличчям різних виховних труднощів.
1. Батьки не витрачають час даремно на жалість до себе. Психологічно стійкі батьки не потрапляють у таку пастку (розставлену власними думками), як, наприклад: «Моя дитина намагається покарати мене» або «Це так несправедливо, що мої діти поводяться так погано». Вони знають, що жалість до себе лише гальмує вирішення проблеми. Вони передбачливі й далекоглядні при вирішенні будь-яких питань, чи то поведінка дітей, чи фінансові труднощі, не втрачаючи при цьому часу на скарги, що заслуговують кращого.
2. Не втрачають самовладання. Ви не почуєте від психологічно стійких батьків таких слів, як «Моя дитина мене дратує» або «Він змушує мене гніватися». Замість того щоби звинувачувати сина чи доньку, ці батьки зберігають і підтримують владу над самими собою, беруть на себе повну відповідальність за свої емоції й поведінку. Вони визнають, що кожного разу, коли вони залучаються у протиборство з дітьми або втрачають самовладання, то тим самим віддають дітям більше влади над собою.
3. Не цураються змін. У міру того як діти ростуть і розвиваються, їх поведінка та ставлення, а також стиль взаємовідносин постійно змінюються. Психологічно стійкі батьки приймають ці зміни й готові постійно коригувати свою стратегію виховання відповідним чином.
4. Не витрачають сили на те, що не можуть контролювати. Такі батьки зосереджені на впливі на своїх дітей, а не на управлінні ними. Ви можете озброїти дитину навичками та інструментами, які допоможуть їй стати хорошим учнем, але не можете примусити її отримувати хороші оцінки. Ви можете запропонувати наслідки, при яких дотримання правил стає для дитини більш привабливим, але не можете контролювати той вибір, який вона зробить.
5. Не турбуються про те, щоб догодити іншим. Психологічно стійкі батьки виховують дітей у відповідності зі своїми цінностями, навіть коли інші не схвалюють цього. Вони не бояться звинувачень типу «занадто суворий» чи «не крутий». Вони не піддаються тиску бути схожими на інших батьків і не ображаються, коли їхня дитина стверджує, що вони «найгірші батьки».
6. Не бояться приймати обдуманий ризик. Психологічно стійкі батьки витрачають час на розрахунок і зважування фактичних ризиків, з якими зіштовхуються їхні діти. Вони знають, що чотирнадцятирічний хлопчик, який відмовляється носити теплу куртку у прохолодну погоду, ризикує набагато менше, ніж під час вирішальної битви на футбольному полі. Такі батьки наполегливо намагаються збалансувати потребу своєї дитини в самостійності з її безпекою.
7. Не живуть минулим. Психологічно стійкі батьки знаходяться в мирі зі своїм дитинством. Вони не намагаються компенсувати суворе виховання, якому піддалися, занадто поблажливо ставлячись до своїх дітей, і не діють у всьому навмисно протилежним чином, ніж їхні батьки, лише щоб довести правильність своєї точки зору. Замість того щоб фокусуватись на своєму минулому, вони вперто намагаються ставати кращими батьками сьогодні і щодня.
8. Не повторюють власних помилок. Усі батьки роблять помилки, але психологічно стійкі завжди вчаться на них. Якщо вони занадто суворі зі своїми дітьми або втрачають самовладання, то розглядають свої недоліки як можливість відточувати навички, щоб наступного разу діяти краще.
9. Не обурюються, не заздрять успіхам інших людей. Психологічно стійкі батьки не порівнюють себе та своїх дітей з іншими сім'ями. Вони не хочуть, щоб їхні діти були більш спортивними, як сусідські хлопці, або більш розумними, як діти двоюрідного брата. Замість цього вони витрачають усю свою енергію, щоб допомогти своїм дітям у повній мірі розвинути їх індивідуальні здібності.
10. Не відступають при першій невдачі. Виховання часто відбувається методом спроб і помилок, і коли психологічно стійкі батьки відчувають невдачі, вони роблять додаткові спроби. Якщо їхня дитина сьогодні відмовляється виконувати домашню роботу, вони не роблять на цій підставі передчасний висновок про те, що їх дитина ледача. Аналогічним чином, якщо нова стратегія дисципліни призводить до повного краху, вони не миряться із життям, повним істерик. Замість цього вони продовжують учити дитину нових навичок і прищеплювати свої цінності, щоб допомогти їй стати кращою.
11. Не бояться залишатись на самоті. Психологічно стійкі батьки знають, як важливо приділяти час самим собі, щоб відпочити й набратися сил. Вони знають, що, стаючи кращими людьми, вони стають кращими батьками. Вони іноді готові виходити з ролі батьків, щоб вирішувати питання власного особистісного зростання.
12. Не вважають, що весь світ їм зобов'язаний. Такі батьки не вважають, що всесвіт зобов'язаний дати їм прекрасно вихованих дітей, які виходять з материнського лона зі знаннями й навичками, необхідними для відповідального дорослого життя. Замість цього вони визнають, що хоча виховання дітей – це важка робота, це також і привілей, який їм пощастило мати.
13. Не очікують негайних результатів. Психологічно стійкі батьки розуміють, що проблеми поведінки не вирішуються водночас. Зазвичай повторення – це ключ, який допоможе дитині вчитись, і вони готові надати дитині будь-які можливості, щоби практикувати зміну її поведінки.
Що треба знати про посттравматичний стресовий розлад (ПТСР): інформація для батьків
Що таке ПТСР, як проявляється і які особливості має у дітей
Що таке ПТСР
Війна в Україні докорінно порушила відчуття безпеки і призвела до стресу, психологічні наслідки якого можуть бути небезпечними для здорового майбутнього і дорослих, і дітей. Пережитий травмуючий досвід може стати причиною розвитку посттравматичного стресового розладу (ПТСР).
ПТСР – це крайня реакція на сильний стресор, що загрожує життю людини. Частота ПТСР саме у момент надзвичайної ситуації низька. Зазвичай ПТСР починає проявлятися приблизно через шість місяців після травмуючої події. Проте, якщо стресор має потужну тривалу у часі дію (наприклад, перебування в окупації, постійні ситуації обстрілів та повітряних тривог тощо), вірогідність швидкого розвитку ПТСР підвищується.
У кого найчастіше проявляється ПТСР
Чому одні люди, потрапивши в ситуацію, пов’язану з наднегативним впливом потужного стресу, з часом починають страждати від ПТСР, тоді як інші – ні? Виділяють три групи факторів, поєднання яких призводить до виникнення ПТСР:
• інтенсивність травмуючої події, її тривалість, несподіваність та неконтрольованість;
• сила захисних механізмів особистості та наявність соціальної підтримки;
• особисті фактори ризику: вік на момент травмуючих подій, наявність травмуючих подій та психічних розладів в попередні періоди життя людини.
Найбільш уразливими є люди у віці до 22 або старше 30 років. Щодо гендерних особливостей науковці зазначають, що у 8% чоловіків та 20% жінок розвивається ПТСР після травмуючих подій. Діти та підлітки так само перебувають у зоні ризику щодо розвитку ПТСР.
Водночас, кожна людина, яку зачепили військові дії, має свої переживання та реакції, що є абсолютно нормальними у відповідь на ненормальну ситуацію.
Важливо пам’ятати: психіка як дорослих, так і особливо дітей та підлітків, має величезні резерви для відновлення і саморегуляції. Завдяки підтримці рідних та, за потреби, психологічної підтримки фахівців, людина може повернутися до норми після травмуючого досвіду. Детальнішу інформацію про це ви знайдете нижче.
Прояви ПТСР
Для того, щоб передчасно не лякати себе різними негативними наслідками пережитих травмуючих подій, необхідно зрозуміти, що визначає наявність у людини ПТСР. Важливо відзначити, що прояви ПТСР можуть зберігатись протягом тривалого часу.
До основних ознак, що визначають наявність ПТСР у дорослих відносять:
• напливи нав’язливих спогадів про небезпечні для життя ситуації, учасником яких була людина;
• травмуючі сновидіння з кошмарними сценами пережитих подій, порушення сну;
• прагнення уникати емоційних навантажень;
• невпевненість через страх, і як наслідок – відкладання прийняття рішень, неконтактність з оточуючими;
• надмірна втома, дратівливість, депресивні стани, головні болі, нездатність концентрувати увагу на чомусь тощо.
• як наслідок всього вищезазначеного – схильність до антисоціальної поведінки (алкоголізація, наркотизація, надмірний цинізм).
Прояви ПТСР у дітей
• постійні згадування про пережиті події (нав'язливі спогади, про які дитина може не зізнаватися дорослим), водночас уникнення всього, що нагадує їй про пережите;
• емоційне напруження, вияви агресії або ж навпаки – апатичність, депресивність, емоційна відстороненість;
• порушення сну, страшні сновидіння, через які дитина прокидається вночі, діти дошкільного та молодшого шкільного віку можуть плакати вночі;
• підвищення рівня тривожності, очікування повторення подій;
• порушення пам'яті, уваги, здатності вчитися;
• постійне відігравання пережитого у грі (для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку);
• саморуйнівна поведінка (зокрема у підлітків: нанесення самоушкоджень, алкоголізація, наркотизація).
Фази ПТСР
Як і будь-який процес, ПТСР має відповідні фази проходження, і далеко не завжди він утворює незворотні порушення особистості, треба розуміти, що для того, щоб людина «позбулась» ПТСР, необхідно звернутися за допомогою до спеціалістів та не уникати цієї проблеми.
Які ж фази проходить ПТСР:
1. Відчай – гостра тривога без ясного усвідомлення важливості того, що сталося.
2. Заперечення – безсоння, амнезія, заціпеніння, соматичні симптоми.
3. Нав’язливість – вибухові реакції, перепади настрою, хронічний стан гіперзбудливості із порушеннями сну.
4. Опрацювання – розуміння причин травми та горя.
5. Завершення – нові плани на майбутнє.
Що послаблює ризики виникнення ПТСР та сприяє зціленню
Для того, щоб знизити ризики появи ПТСР та сприяти зціленню, якщо ознаки розладу вже є, необхідно:
Для батьків:
• психологічно стабілізуватися самим, завдяки нижче описаним крокам. Лише емоційно стабілізувавшись, ми можемо підтримати наших дітей. Водночас важливо пам’ятати, що батьки мають право на емоції. Дітям важливо пояснити, чому ви так реагуєте, але водночас наголосити, що з часом стане легше та ваша родина з цим точно впорається;
• налагодити режим дня та повернути, за можливості, частину звичних справ;
• заручитися підтримкою близьких – налагодити спілкування зі значущими людьми, якщо це надає вам підтримку та налаштовує на позитив;
• включатися у фізичну активність (робити фізичні вправи або щонайменше – гуляти на свіжому повітрі);
• обмежити перегляд новин та сортувати інформацію, яку ви отримуєте: обирати лише достовірні канали, які не транслюють кровопролиття та іншого вкрай негативного та негативно емоційно забарвленого контенту;
• залучатися до допомоги іншим, адже волонтерування дає величезний ресурс;
• звернутися за допомогою до психолога/психотерапевта, який допоможе опанувати техніки емоційної стабілізації себе і близьких та попередити або зупинити розвиток ПТСР.
Для дітей:
• забезпечити (відновити) почуття безпеки;
• залучати дитину до фізичної активності (фізкультура, танці, регулярні прогулянки на свіжому повітрі тощо);
• відновити режим дня, наскільки це можливо (навчання в школі, якщо це доступно; виконання певних завдань; рухова активність; вчасний сон тощо), це надає дітям почуття захищеності, ресурс та надію на повернення до звичайного, мирного життя;
• надавати дитині почуття єдності та підтримки (у першу чергу – з боку батьків або осіб, які їх замінюють): дитина має знати, що близькі люди поруч і вони її люблять; важливими тут будуть також безпечний тілесний контакт – обійми з близькими дорослими, тримання за руку тощо;
• вислуховувати дитину, коли вона хоче поговорити, отримати відповіді на свої запитання;
• дозволити дитині висловлювати свої емоції та почуття (не можна говорити “не згадуй цього” або “забудь про це” – навпаки, важливо надати можливість максимально висловитися та виявити емоції);
• пояснювати дитині те, що сталося: правдива інформація, доступними для віку словами, розуміння ситуації в цілому та причин того, що відбулося, є важливою і працює за для зцілення;
• залучати дитину до соціальної активності: спілкування з однолітками, волонтерської діяльності в громаді, доступної віку тощо;
• скеровувати агресію дитини та формувати здорові поведінкові рамки: попри те, що дитині може бути важко справлятися з емоціями, вона повинна розуміти, що кривдити інших, слабших або тварин – недопустимо;
• надати доступ дитині до професійної психологічної/психотерапевтичної допомоги: фахівці підкажуть дитині та батькам, як справлятися з емоціями, як навчитися релаксації, як контролювати негативні спогади тощо, що допоможе попередити або зупинити розвиток ПТСР.
Отож, важливо не нехтувати психічним здоров’ям та, у разі виявлення ознак, що можуть свідчити про посттравматичний стресовий розлад у вас самих, ваших дітей або близьких, негайно звертатися за допомогою до спеціалістів – психологів та психотерапевтів, щоб не допустити тяжких наслідків перенесених подій.
ПОРАДИ БАТЬКАМ
ПОМИЛКОВІ ОЗНАКИ ПОГАНОЇ ПОВЕДІНКИ ДИТИНИ
Іноді діти можуть здаватися неслухняними, діючи природним для них чином. Потрібно навчитися розрізняти погану поведінку дітей та їхню реакцію на зовнішні умови або вікові особливості. Так ви зможете запобігти проявам поганої поведінки дитини й будете ставитися до неї з великим розумінням. Розглянемо найбільш поширені особливості поведінки дітей, у яких батьки бачать непослух.
1. Дитина не контролює себе
Дослідження показали, що ділянки мозку, які відповідають за самоконтроль, повністю формуються тільки до юнацького віку. Тому контролювати себе дитина вчиться довго й поступово. Разом з тим багато батьків очікують від дитини дотримання суворої дисципліни вже з раннього віку. Наприклад, більшість батьків вважає, що вже в 3 роки дитина повинна справлятися з бажанням зробити те, що їй суворо забороняють. Однак у більшості дітей така навичка формується тільки з 4 років. Розуміння того, що діти не завжди здатні себе контролювати через недостатній розвиток відповідної ділянки мозку, допоможе м'якше реагувати на погану поведінку дитини.
2. Дитина дратівлива
Ми беремо дитину з собою в магазин, в парк й неминуче зіштовхуємося з перепадами настрою, гіперактивністю або вередуванням. Щільний графік, дратівливість і занепад сил дуже позначаються на сучасному сімейному житті. За результатами соціологічних опитувань, 28 % батьків постійно відчувають занепад сил, а 45 % зовсім не мають вільного часу. За таких умов діти схильні накопичувати негативні емоції через велику кількість занять й ситуацій вибору. Для того, щоб поведінка дитини було спокійною, їй потрібно забезпечити збалансований розпорядок, що включає в себе рухливі ігри, заняття в спокійних умовах та відпочинок.
3. Дитина вередує через голод або хворобу
Чи траплялося вам коли-небудь бути не в настрої через голод або від недосипання?
У маленьких дітей емоційна реакція, викликана втомою, голодом, спрагою або нездужанням, значно сильніша. У стані втоми в дітей значно знижується здатність контролювати емоції. Багато батьків помічають різкі зміни в поведінці дитини за годину до їжі, а також тоді, коли вона прокидається серед ночі або хворіє. Діти в таких випадках не завжди можуть самостійно подбати про себе.
4. Дитина бурхливо висловлює почуття
Нас завжди вчили тримати під контролем або приховувати сильні емоції. Часто нас змушували відволікатися від них або придушувати. Діти так не вміють. Для вираження сильних емоцій вони кричать або плачуть. Дозвольте малюкові вільно висловлювати свої почуття. Не реагуйте занадто емоційно на такі прояви й не карайте за них дитину.
5. Дитина занадто активна
«Сиди рівно!», «Не бігай навколо столу!», «Не стрибай на дивані!» - такі фрази діти багаторазово чують протягом дня. Однак їм життєво необхідно багато рухатися, щоб рости й повноцінно розвиватися. Потрібно проводити час на вулиці, кататися на велосипеді, грати в рухливі ігри, повзати, ухилятися від різних предметів, стрибати, бігати та всіляко розвивати спритність. Коли дитина занадто активна, не дорікайте їй за погану поведінку. Краще пограйте разом з нею на спортивному майданчику або у дворі.
6. Дитина все робить по-своєму
Діти часто вступають у суперечки з батьками з приводу того, що їм одягнути. Наприклад, в прохолодний день дитина може заявити, що піде гуляти в шортах, тоді як батьки вважають, що їй варто вдягти штани. Як тільки діти починають ходити, вони намагаються робити все самостійно, а вже в дошкільному віці вони проявляють ініціативу, планують свої дії. Часто батьків дратує, якщо дитина, наприклад, зірвала з грядки зелені помідори, обстригла собі волосся, побудувала замок зі щойно випраним простирадлом. Однак дитина таким чином учиться планувати, приймати рішення та робить перші кроки до набуття самостійності.
7. У сильних сторін характеру дитини є зворотна сторона. У кожного з нас є сильні сторони характеру, які в деяких ситуаціях можуть ускладнювати життя. Якщо ми здатні добре фокусуватися на чомусь, нам дуже складно бачити загальну картину подій. Якщо ми чутливі, то вбираємо негативні емоції свого оточення, немов губка. Так само відбувається і в дітей. У дитячому садочку вони можуть підкорятися встановленим правилам, але вдома погано справлятися з емоціями (наприклад, дитина буде кричати, припустившись помилки). Діти можуть бути обережними й розважливими, але відмовлятися робити щось нове (наприклад, піти пограти у футбол). Вони можуть бути емоційно залучені в те, що відбувається в даний момент, але при цьому абсолютно не організовані (наприклад, не прибирати іграшки в себе в кімнаті). Батькам слід розуміти, що в сильних сторін характеру завжди є зворотна сторона. Це допоможе ставитися до дитини з великим розумінням.
8. Дитина привертає до себе увагу
Дитина вимазує обличчя йогуртом, виривається та змушує бігати за нею, коли ви намагаєтеся почистити їй зуби, взуває ваші туфлі замість своїх, коли ви збираєтеся на прогулянку. В окремих випадках своєю так званою «поганою» поведінкою дитина запрошує вас пограти з нею. Діти люблять побешкетувати та отримують величезне задоволення від спільних занять, які викликають сміх, подив і хвилювання. Батьки схильні грати з дітьми за встановленими ними правилами, і коли діти ці правила порушують, розглядають таку поведінку як непослух. Насправді це не так. Приділіть грі з дитиною достатньо часу – тоді дітям не потрібно буде поводитися зухвало для залучення уваги.
9. Дитина відображає наші емоції
Багато досліджень підтверджують, що такі емоції, як ентузіазм, веселощі, смуток, страх або злість, передаються від людини до людини за частки секунди. При цьому людина сама цього не усвідомлює. Діти особливо сприйнятливі до настрою батьків. Якщо ми постійно роздратовані, пригнічені або засмучені, вони переймають наші емоції. І навпаки: коли ми спокійні та впевнені в собі, діти стають такими ж.
10. Дитина бунтує проти встановлених правил
Якщо сьогодні під час прогулянки ви купите дитині шоколадку, а завтра відмовитесь це робити, тому що шоколадка переб'є дитині апетит перед обідом – дитина буде вередувати. Сьогодні ви прочитали дитині на ніч кілька казок, а завтра – всього одну? Тоді вона попросить почитати їй ще. Коли батьки необґрунтовано встановлюють дитині обмеження, вона засмучується, починаючи плакати або кричати. Як і дорослі, діти хочуть знати, чого їм очікувати. Якщо чітко пояснити дитині рамки дозволеного й самому дотримуватися встановлених правил, дитина поставиться до цього набагато спокійніше.
ПОРАДИ БАТЬКАМ
ЯК ДИТИНІ ОВОЛОДІТИ ЖИТТЄВИМИ НАВИЧКАМИ
(шість цінних навичок, які допоможуть дитині стати в житті успішною й діяльною)
Мова не йде про мовні чи математичні навички. Тому що, всупереч загальній суспільній думці, не високий IQ й не навчання в закордонному ВНЗ сприяють продуктивності вашої дитини в дорослому житті. Щоб досягти успіху, потрібні зовсім інші навички, і саме ви повинні навчити їх свою дитину!
Кожний хоче бути щасливим. Що для цього потрібно? Одні кажуть - гроші, інші стверджують, що високий рівень освіти, треті – що сприятливі обставини. Але всі вони неправі. Для того щоб у житті добре справлятися з поставленими завданнями, треба навчитись кількох речей. Краще за все зробити це в дитинстві, тому що потім буде важко змінювати свої звички та ставлення, а іноді навіть просто неможливо. Добре, і чого ви повинні навчити свою дитину? Шести цінностей, що дозволяють розвинути емоційний інтелект. Тому що саме він несе відповідальність за досягнення успіху в житті. Багато досліджень це підтверджують!
1. Самосвідомість. Кожний з нас схильний до емоцій: відчуває радість, сум, щастя або гнів. Тому перший крок до розвитку емоційного інтелекту полягає в тому, щоб навчити дитину розпізнавати свої власні емоції та визначати їх. Як це зробити? Просто у звичайних, повсякденних ситуаціях допоможіть називати різні емоції своєї дитини, наприклад, коли вона пхикає й тупотить ногами, через те що ви не хочете купити їй шоколадку, скажіть: «Я бачу, що ти злишся».
2. Управління емоціями. Усі ми любимо радіти, але коли відчуваємо печаль чи гнів, то вважаємо їх поганими емоціями. Тим часом, немає поганих емоцій, є тільки неправильні способи їх вираження. Так дитяча злість, з якою батьки боряться, зовсім не є негативною, і тільки коли дитина перетворює її на агресію, вона стає проблемою. Тому, коли вона вже навчиться називати радість радістю, а гнів гнівом, необхідно перейти до наступного етапу й навчити дитину тих способів, які дозволяють справлятися з емоціями, що виникають. Поясніть, що гнів краще перечекати. Чи можна допомогти дитині в цьому очікуванні? Наприклад, ви можете запропонувати «метод червоного світла». Скажіть дитині, що коли вона дуже злиться, то повинна зосередитись та уявити собі червоне світло на світлофорі. Коли злість почне проходити, дитина може уявити жовте світло, а коли емоції вщухнуть – зелене.
3. Самомотивація. Самомотивація дозволяє дитині, незважаючи на невдачу, знову спробувати зав'язати шнурки або вивчити вірш. Вона є рушійною силою для розвитку та здійснення вчинків. Самомотивація дозволяє досягати амбітних цілей і міняти нереальні плани на більш доступні та здійсненні. Як її навчити? Спонукайте дитину до дії, вірте в неї, ставте перед нею завдання (певні виклики) і вчіть терпіння в досягненні мети (адже не відразу можна навчитись рахувати або читати, потрібно багато вправ і повторень).
4. Емпатія. Завдяки емпатії (усвідомленого співпереживання) дитина може відчути ваш настрій, зрозуміти, чому не можна наступати на божих корівок й захотіти пробачити злий жарт. Без емпатії життя у безпосередній близькості до інших людей було б неможливим. Тому допомагайте дитині «вжитись» у стан інших, сказавши, наприклад, так: «Подивися, як Каті стало сумно, це тому що ти забрала її книжечку».
5. Зав'язування знайомств. Дитина, яка здатна порозмовляти з кимось у пісочниці або попросити цукерок у магазині, – це справжній скарб. Завдяки такій здатності вона відчуває себе більш упевнено й набуває переконання, що неодмінно впорається із ситуацією. Тому заохочуйте дитину грати з однолітками та залучайте її до розмов з дорослими.
6. Підтримка контактів. Дозвіл здійснювати пошук свого місця у світі дає відчуття безпеки, тому що завжди можна на когось розраховувати та відчувати приналежність до певної групи. Ваша дитина, знайшовши нових друзів, дізнається від них багато цікавих речей та отримає можливість поділитися з ними своїми почуттями.
Як заспокоїти дитину, коли їй наснився страшний сон
1. Дитина почала кричати уві сні.
Не намагайтеся розбудити її торканнями чи обіймами. Якщо у цей момент дитина бачить сон, в якому її переслідують або завдають фізичної шкоди, дотик може призвести до неочікуваної реакції.
Краще сядьте поруч та спробуйте розбудити дитину своїм голосом, назовіть її ім'я: «Зараз ти спиш і це просто страшний сон. Я твоя мама (твій тато, сестра тощо), і я поруч. Ми в безпеці. Зараз ти прокинешся, і я тебе обійму».
2. Коли дитина прокинулась.
Допоможіть їй повернутись у реальність, ще раз скажіть: «Це був просто сон, а зараз ти прокинувся/лась. Ми в безпеці».
Ставте прості питання: як тебе звати? Як мене звати? Запропонуйте сильно стиснути вашу руку та обійнятись.
Щоб заспокоїти дитину, її можна погойдати та заспівати колискову.
3. Женемо погані сни.
Додаємо трохи магії: разом плесніть в долоні, розженіть сон руками або наберіть повні щоки та розвійте його подихом. Щоб посилити ефект, скажіть слова: «Куди ніч, туди і сон» або «Сон, знай своє місце!».
4. Закріплюємо спокійний стан.
Для того, щоб нічний жах не повернувся, необхідно остаточно завершити цю подію. Зробити це можна словами: «Дивись, ти впорався/лась самотужки! Цей сон більше не повернеться! Ти молодець!».
Якщо дитина сама не розкаже, що наснилось, не слід випитувати та провокувати спогади. Якщо ж розповість, то ще раз нагадайте, що це був лише страшний сон. Події в ньому не реальні. Усе минуло, дитина і ви зараз у безпеці.
Також можна разом пофантазувати та уявити гарний кінець сну: ви разом вибрались, розвіяли ворогів у прах і поставили собі магічний захисний щит.
Чим погане тілесне покарання дитини?
1) Тілесне покарання здається швидким методом вирішення проблеми, але насправді може мати негативні довготривалі наслідки для здоров’я та психіки дитини.
2) Воно контролює лише симптоми, а не саму причину поведінки. Причина лишається, поведінка не змінюється, просто приховується.
3) Агресія провокує агресію. Дитина вчиться бити інших або стає жертвою агресії однолітків.
4) Агресія знижує розумові здібності дитини. Дитина боїться помилитися, пробувати нове, розвиватися. Найкраще дитина розвивається в безпеці.
5) Дитина перестає відчувати себе у безпеці з батьками, а отже, особливо у маленької дитини, не будуються відповідний соціальний досвід та дитина може стати замкненою, вередливою чи нервовою, що ще гірше вплине на її поведінку.
6) За жодних умов жодна дитина не заслуговує на психологічне чи фізичне покарання. Зрозумійте справжні причини поведінки дитини.
ПОРАДИ БАТЬКАМ ПІДЛІТКІВ
Дві жінки усміхнені на кухні, стоять поруч біля кухонного столу і ріжуть на дошках овочі, попереду розташовані різні непорізані овочі.
Якщо ваша дитина у підлітковому віці, ви могли помічати її прискіпливу увагу до зовнішнього вигляду. Підлітки часто переймаються своєю зовнішністю, що може спровокувати надто уважне та вибіркове ставлення до їжі.
Батькам підлітків слід заспокоїти дитину і пояснити:
зміни в пропорціях тіла є тимчасовими;
статуру й вагу можна коригувати фізичними вправами і раціональним харчуванням, а не суворою дієтою.
У складний перехідний вік батькам як ніколи важливо підтримувати та не критикувати дитину:
утримуйтесь від некоректних коментарів щодо змін у тілі, набору чи втрати ваги;
не примушуйте і не забороняйте їсти ті чи інші продукти або страви;
забезпечуйте різноманітність корисних страв;
сприяйте оптимальному режиму харчування та створюйте комфортні умови для прийняття їжі в родинному колі;
пам’ятайте, що активний спосіб життя допоможе контролювати вагу та загальний стан здоров’я, тому мотивуйте дитину до фізичних вправ не менше 60 хвилин на день - так рекомендує Всесвітня організація охорони здоров’я;
підтримуйте дитин
Як у вашій родині справи зі сном
10 порад, які допоможуть у випадку, якщо вашій дитині або вам складно засинати вчасно:
🛌 Розробіть розклад сну. Створіть графік, коли ваша дитина має лягати спати та прокидатися. Спробуйте його дотримуватися, щоб дитина могла звикнути до регулярного режиму сну.
🛌 Створіть спокійну атмосферу. Зробіть кімнату дитини приємною та спокійною для сну. Вимкніть яскраве світло, відчиніть вікно для провітрювання та забезпечте тихе середовище.
🛌 Розвивайте ритуали перед сном. Створіть спільні ритуали, які допоможуть дитині розслабитися та підготуватися до сну. Наприклад, можна читати книгу разом, співати пісні або розмовляти про день, що минув.
🛌 Обмежте використання електроніки. Використання електроніки перед сном може ускладнити процес засинання. Спробуйте обмежити час використання телевізора, комп'ютера та смартфонів перед сном.
🛌 Організуйте комфортне ліжко. Забезпечте комфортне ліжко та матрац для дитини. Можливо, вам знадобиться спробувати кілька різних варіантів, щоб знайти той, який найбільш підходить вашій дитині.
🛌 Створіть сприятливі умови для сну. Спробуйте забезпечити сприятливі умови для сну, наприклад, зниження температури в кімнаті до оптимального рівня (від 18 до 21°C) та забезпечення достатньої вентиляції.
🛌 Проговоріть тему зі спеціалістом/-кою. Якщо у вашої дитини проблеми зі сном не зникають, зверніться до спеціаліста/-ки. Якщо поради та рекомендації не допомагають, або якщо проблеми зі сном стають довготривалими, зверніться до лікаря/-ки або дитячого психолога/-ині. Вони зможуть допомогти з'ясувати причини проблем зі сном та розробити план дій.
🛌 Займіться з дитиною фізичною активністю. Регулярна фізична активність може допомогти дитині заснути швидше та спати краще. Спробуйте залучити дитину до різних видів активності, наприклад, біг, плавання, їзда на велосипеді або просто ігри на свіжому повітрі.
🛌 Техніки для розслаблення. Ці техніки можуть допомогти дитині заспокоїтися та зняти стрес перед сном.
🛌 Дотримуйтеся позитивного підходу. Показуйте вашій дитині, що ви її любите та підтримуєте. Допоможіть їй відчути себе безпечно та захищено, щоб вона могла заснути з комфортом та спокійно.
✨ Позитивна дисципліна це метод, що базується на доброзичливості та взаємній повазі. Вона вчить дітей відповідальності, упевненості в собі та самоконтролю, зберігаючи водночас їхню гідність.
🔑 Ось декілька ключових принципів позитивної дисципліни:
Зрозумійте взаємозв'язок між поведінкою та потребами. Коли дитина поводиться зухвало, це часто сигнал про її невиконані потреби. Намагайтеся зрозуміти, що ваша дитина хоче вам сказати своєю поведінкою.
Будьте твердими, але доброзичливими. Встановлюйте чіткі межі та очікування, але робіть це з повагою та співчуттям.
Зосередьтеся на рішеннях, а не на покараннях. Замість штрафів за помилки навчіть дитину шукати конструктивні способи розв’язати проблему.
Учіться разом. Позитивна дисципліна — це процес навчання для вас обох. Намагайтеся вчитися на своїх помилках та разом шукати кращі рішення.
Пам'ятайте, що кожна дитина є унікальною, тому те, що працює для однієї, може не працювати для іншої. Найважливіше в позитивній дисципліні — це емпатія, терпіння та постійне бажання вчитися й розвиватися разом з вашими дітьми.
Створіть позитивну атмосферу. Пробуйте формувати середовище, де ваша дитина почуватиметься безпечно і спокійно. Позитивне середовище сприяє більш здоровій поведінці.
Залучіть дитину до процесу ухвалення рішень. Коли діти відчувають, що їхню думку чують і враховують, вони стають більш лояльними та позитивно налаштованими. Спілкуйтесь з дітьми, обговорюйте правила і встановлюйте межі разом з ними.
Показуйте любов і підтримку. Незалежно від того, які помилки робить ваша дитина, вона повинна знати, що ви завжди її любите і підтримуєте. Покажіть своє розуміння, навіть якщо ви не згодні з її поведінкою.
Позитивна дисципліна — це підхід, що допомагає виховувати дітей, які вміють відповідати за свої дії, розуміють наслідки своїх рішень та відчувають себе впевненими й сильними. Виховуймо дітей з любов'ю, повагою та розумінням! ❤️
Нешаблонні фрази для похвали вашої дитини
✅ Сьогодні у тебе вийшло краще, ніж учора!
✅ Було складно, але ти впорався!
✅ Ти в цьому розібрався!
✅ Вважай, що ти здолав нову висоту!
✅ Радію, дивлячись на тебе!
✅ Складна робота, але ти виконав її дуже старанно!
✅ З кожним днем у тебе виходить все краще і краще!
✅ Ти сьогодні відмінно постарався!
✅ Ти стаєш самостійнішим, і я цьому дуже рада!
✅ Ти на вірному шляху!
✅ Ти пам'ятаєш, раніше у тебе не виходило, а зараз ти навчився!
✅ Це твоя перемога!
✅ Мені так приємно бачити, як ти...
✅ Я радію, коли ти...
✅ Ти швидко вчишся!
✅ Розкажи, як це так здорово у тебе вийшло!
✅ З тобою приємно мати справу!
✅ Мені важливо, коли ти...
✅ Я дякую тобі......
ЯК ДОПОМОГТИ ДИТИНІ ПРОПРАЦЮВАТИ НЕГАТИВНЕ ВІДНОШЕННЯ ДО ПІДКОЛІВ ДРУЗІВ
👉Забираємо когнітивне спотворення «надузагальнення».
Тобто дитина до вас приходить зазвичай зі словами "всі мене обзивають", "ніхто зі мною не спілкується", "вони завжди так говорять". Тут чудово працюють уточнюючі питання:
Прям ВСІ сказали, що ти дурень, чи хтось конкретний? І Маша теж сказала? І Вася? І вчителі також? Може, сам директор?
Раптом виявиться, що й дітей у класі більше, ніж ті двоє, хто обзивається. Та й взагалі світ значно ширший, ніж ось ці 30 однокашників.
👉Забираємо когнітивне спотворення «катастрофізація».
Адже дитина як думає? Якщо хтось хихикнув над моїм вчинком, то я назавжди тепер блазень гороховий! Ставте ще питання:
А хто у вас у класі лідер? А з нього колись сміялися? А над тим хлопчиком якось пожартували, твоє ставлення до нього змінилося?
Не давайте самі відповіді - тут важливо, щоб ваші діти навчилися давати чесні відповіді самим собі, робити з них висновки, надалі самостійно заперечувати свої переконання. Адже часто такі жарти - просто стиль спілкування в компанії, а не випад саме проти них.
👉Досліджуємо стилі спілкування у різних компаніях.
У різних компаніях прийнято різні правила спілкування, у чоловічих буває багато жорстких підколів, наприклад. У підліткових теж не рояв інглиш, прямо скажемо, там про етику спілкування не чули. Дивіться разом фільми, читайте книги, звертайте увагу на взаємні жарти, реакцію на них.
👉Діліться власним батьківським досвідом.
Хай тато розкаже, яке в нього було прізвисько у дворі, які забави вони з друганами влаштовували по черзі. Багато мам розкажуть, як саме вони накосячили у школі та як довго над ними хихикали. А може, досі є подруга, яка пам'ятає той випадок і зараз так весело його згадувати? У мене є особисто. Так ось це й розкажіть! Не спеціально, а просто мимохідь, до речі, за вечерею.
👉Допомагайте дитині подружитися.
А для цього кличте в гості однокласників — по одному по двоє. Нехай створюють свій особистий зв'язок, дивлячись один одному в очі, залишаючись тет-а-тет. Тут менше жартів, глибше спілкування. А потім, повернувшись у загальну тусовку, вашій дитині буде на кого спертися. Я прям дуже активно практикувала цей метод — один із найдієвіших від усіх проблем. Гості, спільні поїздки на скеледром, картинг, в аквапарк, музей або просто в кіно.
👉Працюємо із самооцінкою дитини.
Про це окремо можна говорити годинами та писати серію постів.
Але важливо розуміти, що якщо людина всередині себе впевнена, що з нею все окей, то хто б ззовні йому не сказав, що він «дебіл», від нього це відскочить, як м'ячик від стінки. Приймаємо та не приймаємо образи на свій рахунок ми саме своєю самооцінкою, а не чужими промовами
Підвищення самооцінки:
Розвиток впевненості та самооцінки для дітей (6-9 років)
Коли наші діти ростуть, їхня самооцінка та впевненість у собі відіграють вирішальну роль у формуванні їхнього характеру та успіху. Давайте вирушимо в подорож, щоб побудувати міцний фундамент самоповаги для наших 6-9-річних дітей! Ось кілька чудових способів підвищити їхню самооцінку та розвинути впевненість у собі:
➖ Заохочуйте позитивну самооцінку: Навчіть дитину замінювати невпевненість у собі самоствердженням. Заохочуйте її відзначати свої сильні сторони та визнавати свої зусилля, незалежно від результату.
➖ Святкуйте досягнення: Визнавайте і святкуйте їхні досягнення, як великі, так і малі. Незалежно від того, чи це успішне складання тесту, чи освоєння нової навички, визнайте їхню наполегливу працю та наполегливість.
➖ Ставте реалістичні цілі: Допомагайте дитині ставити досяжні цілі та відзначайте прогрес, якого вона досягає. Заохочуйте її розбивати великі завдання на менші, керовані кроки.
➖ Сприймайте помилки як можливості для навчання: Навчіть їх, що помилки - це природна частина навчання та розвитку. Підкресліть, що помилки дають цінний досвід для вдосконалення.
➖ Сприяйте самодопомозі: Заохочуйте практики самодопомоги, такі як достатній сон, поживна їжа та заняття улюбленими справами. У здоровому тілі - здоровий дух.
➖ Забезпечте безпечний простір для вираження емоцій: Створіть середовище, де дитині буде комфортно висловлювати свої почуття. Активно слухайте і підтверджуйте їхні емоції.
➖ Підтримуйте їхні інтереси: Підтримуйте їхні пристрасті та інтереси, навіть якщо вони змінюються з часом. Проявляйте ентузіазм до їхніх захоплень і заохочуйте до досліджень.
➖ Заохочуйте вирішення проблем: Дозволяйте дітям вирішувати проблеми самостійно, коли це можливо. Пропонуйте поради, але дозволяйте їм брати на себе ініціативу в пошуку рішень.
➖ Вчіть бути впевненим у собі: Допоможіть дитині шанобливо повідомляти про свої потреби та межі. Заохочуйте її відстоювати себе в доброзичливій і наполегливій манері.
➖ Сприяйте здоровим стосункам з однолітками: Заохочуйте позитивну дружбу і вчіть їх оточувати себе друзями, які підбадьорюють і підтримують їх.
➖ Зосередьтеся на зусиллях, а не на досконалості: Змістіть фокус з досконалості на зусилля. Хваліть їх за наполегливу працю та рішучість, незалежно від результату.
➖ Виховуйте впевненість у собі: Будьте прикладом впевненості в собі та власній гідності. Покажіть їм, що це нормально - пишатися тим, ким вони є.
➖ Підкреслюйте індивідуальність: Відзначайте їхні унікальні якості та таланти, нагадуючи їм, що бути собою - це те, чим можна пишатися.
➖ Виявляйте безумовну любов: Любіть свою дитину безумовно і дайте їй зрозуміти, що ваша любов непохитна, незважаючи ні на що.
Немає коментарів:
Дописати коментар