ПЕРШОКЛАСНИКИ

 19 дуже практичних пунктів  «Що робити, якщо?..»

 Неочевидні важливі речі, про які варто поговорити з дитиною в перші шкільні дні - не тільки під час війни. Ми не зможемо підготуватися до всього. Але є те, що варто передбачити хоча б у розмовах. 

Вчителі можуть також пройтися по цих пунктах - це може допомогти в адаптації. 

Буде багато, вибачте, але включала дійсно важливе. 

☀️ 1. Як у школі позначають сигнал тривоги. Якщо звук сирени чи інший сигнал у школі новий для дитини, добре заздалегідь його почути. Можна послухати запис, пояснити, що він означає, і проговорити, що відбуватиметься після нього.

Можливо,  сказати: «Ти почуєш цей звук - учитель скаже, що робити, і ви разом підете в укриття».

І добре знати, чи є в школі якийсь додатковий сигнал, оголошення, повідомлення. 

У школі доньки про тривогу, відбій і потрібні дії повідомляє адміністратор через гучномовець голосом. Це звучить безпечніше.

☀️ 2. Що робити, якщо тривога почалася, коли дитина не в класі. Це ж може бути туалет, коридор, їдальня, спортзал, вулиця на перерві. 

Можна запитати у школі про алгоритм і вдома програти кілька ситуацій: «Ти вийшла в туалет. Раптом почула сигнал. Що робитимеш?»

Дитині потрібен не просто загальний план «всі йдуть в укриття», а розуміння, до кого саме приєднатися, що робити і де саме укриття.

☀️ 3. Дитина, яка тільки адаптується до школи або нового класу, може не запам'ятовувати імена й обличчя. Це може додавати відчуття розгубленості. 

Можна попросити вчителя чи вчительку зробити фотографію класу на мобільний телефон і вдома разом називати - впізнавати дітей. Попросити дитину, щоб вона нас «познайомила» з усіма по фото. Нормально, якщо вона поки не згадає дітей. 

☀️ 4. Як дитина буде знайомитися? Наші діти зростають в час, коли саме ця навичка може бути не так розвинена, причому в будь-якому віці.  

Можна з молодшою дитиною заздалегідь «пограти» в знайомство: як підійти, що сказати, як запитати ім'я, як запропонувати сидіти чи бути разом.

Важливо нагадати: складно подружитися по-справжньому з кимось у перші дні. Ти можеш почуватись одинокою чи одиноким, але це може бути через те, що всі поки приглядаються одне до одного. 

 дитині важливо нагадувати, що перші дні та й місяці у школі не визначатимуть весь рік.

☀️ 5. Як дитина скаже, що їй потрібна допомога. «Попроси допомоги» - це занадто загальна фраза для дитини. І не у всіх є така навичка. 

Краще знати конкретні слова: «Мені зараз страшно». «Я не знаю, що робити». «Я загубила свої речі». «Я не зрозуміла завдання». «Мені потрібна допомога, допоможіть, будь ласка».

І важливо знати: до кого саме може звернутися дитина у школі.

Звісно, ідеально, якщо про те, що можна звертатися по допомогу і до кого звертатися, скажуть і у школі.

Окрема тема - що робити, якщо дорослий не почув? Я знаю ситуацію, в якій дорослий, що був поруч, не зміг зреагувати - і дитина вирішила, що в школі більше просити взагалі не можна і не варто.

Тому можна пройти і такий сценарій: «Якщо тебе не почули з першого разу, ти можеш сказати ще раз. Можеш звернутися до іншого дорослого». Для дитини це може бути неочевидним. 

☀️ 6. Як дитина скаже, що хоче в туалет. Чи можна просто сказати: «Можна в туалет?» Чи треба підняти руку? Чи можна вийти під час уроку? 

 У кожній школі можуть бути свої правила. Варто про них дізнатися. Будьте уважні до того, чи випускають дитину в туалет. 

☀️ 7. Як взагалі виглядає шкільний туалет. Я щороку про це нагадую. Якщо конструкція туалету не схожа на ту, до якої дитина звикла вдома, вона може злякатися, не зрозуміти, як ним користуватися, або просто терпіти весь день. Особливо якщо це туалет без звичних перегородок, з іншою конструкцією унітаза чи взагалі не унітаз. Тому, якщо є можливість, добре заздалегідь показати дитині шкільний туалет.

☀️ 8. Шестирічна дитина може ще не дуже добре витирати попу. У цьому ще одна з відмінностей дітей шести і семи років. У дітей цього віку можуть бути цілком фізичні труднощі: довжина рук, координація, рухливість. Тому важливо ще раз перевірити цю навичку і, можливо,покласти в рюкзак вологі серветки.

☀️ 9. Чи можна брати воду і коли дитина може пити. Чи можна пити під час уроку? Де набрати воду? Дитина може не пити не тому, що не хоче, а тому, що не знає, чи їй можна. Ідеально, якщо вчителі одразу про це розповідають і доступ до води та туалету постійний. 

☀️ 10. Що робити, якщо дитині жарко, холодно, незручно, щось болить. І ще важливіше: чи може дитина взагалі розрізнити свій стан і потреби? Зняти кофту? Сказати, що їй холодно чи задушно?

Попросити допомоги, якщо щось болить?

Я пам'ятаю, як у свій перший шкільний день в першому класі не зрозуміла конструкції парти та сидіння і перші уроки сиділа на закритій сидушці, на самому куті. Потім розібралася. Але попа дуже боліла :-)

Діти, які дуже стараються бути «хорошими учнями», іноді терплять фізичний дискомфорт, бо не знають, чи мають право щось змінити. Чи може наша дитина сказати: «Мені некомфортно» і що саме?

☀️ 11. Що робитиме дитина, якщо раптом засумує за вами. Для маленької, та й дорослої дитини це нормально. Ми можемо сказати про це, нормалізувати і вигадати власні способи дати відчуття «я з тобою»: 

«Якщо тобі раптом стане сумно, ти можеш подивитися на браслетик, іграшку в рюкзачку, покласти руку собі на плече, наче я тебе обіймаю, подивитися на записку, яку я тобі поклала…». Добре вигадати щось своє.

 В коментарі буде кілька ідей

☀️ 12. Що робити, якщо страшно, сумно, зле, але незрозуміло чому. Після всього, що відбувається з нами й нашими дітьми, дитина може раптом відчути страх через звук, запах, голос, рух, грюкання дверей, текст підручників - і сама не розуміти, що саме її налякало. 

Ми не знаємо, що може стати тригером для реакції конкретної дитини.

Звісно, ідеально, якщо є домовленість із вчителем, що дитина може показати якийсь знак, що їй потрібна підтримка. Але знак, який би не привертав увагу всього класу. 

 І добре, якщо дитина знає хоча б кілька способів допомогти собі. Що допомагає саме вашій дитині?

В коментарі буде посилання на безкоштовний застосунок із практиками стабілізації, який можна завантажити в телефон.

☀️ 13. Що робитиме дитина, якщо інша дитина плаче, кричить або поводиться незвично. У класі може бути дитина, яка реагує на тривогу чи перевантаження дуже бурхливо і не так, як для нашої дитини звично. 

Дітям важливо знати: «Ми всі різні й усі реагуємо по-різному. Можливо, мозок цієї дитини працює інакше, і зараз саме так вона заспокоюється. Ти можеш відійти. Можеш знайти дорослого. Якщо ви разом - запитай у дорослого, що краще робити і чи потрібна допомога».

Це знімає з дитини відповідальність за стан іншої дитини, але залишає простір для розуміння й емпатії.

☀️ 14. Початок навчального року - це нове сильне навантаження на всі системи. Дитину можуть втомлювати самі контакти з однокласниками та вчителями, велика кількість стимулів, звуків, дотиків, правил. Ще й можлива небезпека. Нам може здаватися, що тільки початок року і дитина «нічого особливого ще не робить». Але ж її нервова система працювала на повну.

І після школи дитина може хотіти побути в тиші. (Дивне слово в наш час.) І тупити, нічого не робити.

☀️ 15. Що робити, якщо загубилися речі. Почався сезон загубуйок :-))))) Іноді для дитини це додатковий стрес. Особливо якщо їй страшно зізнатися батькам. І перші місяці навчання дитина просто може не знати, куди покласти і де шукати своє.  

Добре було б проговорити: «Якщо ти не можеш щось знайти - попроси дорослого». Або: «Давай пошукаємо разом». 

Багато з нас живе в режимі заощаджень, але речі - точно ж не те, що має додавати дітям тривоги. 

Минулого навчального року знайома дитина вирішила не йти зі школи додому, бо боялася реакції на те, що загубила кросівки. 

☀️ 16. Що робити, якщо дитина запізнилася. Іноді дитина боїться не самого запізнення, а невідомості про те, що робити після нього.

 Наприклад, вона заходить у клас, а всі вже сидять і урок розпочався. Що робити? Що сказати? Звісно, важливо, щоб про це розповіли і у школі. Бо в наш час непередбачуваних сценаріїв із тривогами це більш ніж можлива ситуація.

Знайома дитина, коли запізнювалась до школи, через те, що не знала, що робити, просто почала прогулювати уроки. 

☀️ 17. Що робити, якщо дитина помилилася. Розлила воду. Чогось не встигла. Неправильно відповіла. Забула щось удома.

Школа – має бути безпечною територією помилок. Мрію про це. Шкода, що ми досі не даємо собі та дитині достатнього права на них.

Так важливо, щоб всередині дитини звучало не: «Я тупа», а: «Я зараз помилилася».

Я купила в «Сільпо» для доньки «зошити для помилок» - це прекрасна ідея.

Дитині так важливо мати досвід та дозвіл: помилка - це ситуація, яку можна виправити, а не причина ховатися від дорослого і знецінювати весь свій досвід.

У моїй книжці «Дім всередині» є ціла глава про помилки і трансформацію страху перед ними. Дам в коментарі посилання. 

І залишу посилання на мультфільм про страх помилок.

☀️ 18. Що робити, якщо хтось образив. Перші шкільні місяці діти різного віку намагаються відчути й зайняти своє місце в групі та «тестують» одне одного. 

Нам важливо не просто сказати: «Не давай себе ображати», а дати конкретні слова та алгоритми реакції: «Мені це не подобається». «Зупинись». «Мені потрібна допомога». І знати, до якого дорослого звернутися.

У коментарі залишу посилання на мультфільм про те, як протидіяти булінгу.

☀️ 19. Що робити, якщо зміниться план. Під час війни плани можуть змінюватися особливо часто.

Іноді дитину забере не мама, а сусідка. Або вона залишиться в школі довше. Або заняття перенесуть. Або заняття сьогодні будуть онлайн.

Важливо нагадувати: «Якщо план раптом зміниться, тобі про це скажу я, вчитель чи вчителька. Чи…. Ми намагатимемося попередити тебе».

Зараз буде дивна фраза: дитина має знати, що робити, якщо вона не знає, що робити.

Шукати дорослого. Питати. Дотримуватись правил, які ми разом створили. Мати список телефонів, краще і на папері, - кому можна зателефонувати, якщо немає зв’язку з рідними. 

В коментарях будуть посилання на мультфільми для дітей про протидію булінгу, як не боятись помилок, як проявляти емпатію, чим відрізняється критика, що знецінює і критика, до якої варто прислухатись, додатки з практиками і кількома книгами. Проєкт з милими записками в ланчобкси, стікери для месенджерів і ідеї, що можна сказати замість слова Молодець. 

Ми не зможемо підготуватися до всього. Але нехай невизначеності для всіх нас буде хоч трохи менше.

Писала цей матеріал і подумки обіймала дітей та всіх дорослих.

З 1 вересня. Нехай для нас всіх навчальний рік буде якомога легшим. 

Світлана Ройз 

ПОРАДИ ПСИХОЛОГА

 П’ять способів не збожеволіти разом зі світом

Здається, реальність остаточно вирішила перевірити, наскільки буквально ми розуміли вислів «жити в цікаві часи». Новини нагадують сценарій, який будь який продюсер відхилив би зі словами: «Занадто багато всього, глядач не повірить». Експерти впевнено пояснюють майбутнє, яке через тиждень виявляється іншим. Лідери думок, яких змальовували на картонках, раптом роблять дивні (з точки зору тих, хто їх змальовував) і цілком логічні саме для них (якщо проаналізувати останні п’ять років досвіду) рішення. А десь між геополітикою, штучним інтелектом і черговою «безпрецедентною подією» вам все ще потрібно купити засіб для посудомийної машини.

Як зберегти в цих обставинах ясність мислення і при цьому не перетворитися на людину, яка на запитання «як справи?» відповідає сорокаминутною лекцією про занепад цивілізації?

Ось п’ять напрямків для роздумів 

1. Перестати вважати тривогу доказом усвідомленості

Ми чомусь вирішили, що хороша, мисляча людина мусить бути трохи нещасною. Якщо навколо відбувається щось жахливе - просто непристойно спокійно пити каву! 

Зручна конструкція (особливо для індустрії, яка продає нашу увагу). Але рівень тривоги не визначає якість вашого розуміння реальності. Можна прочитати двісті повідомлень і нічого не зрозуміти. А можна прочитати три хороші аналітичні статті й отримати досить чітку картину.

Ставимо собі просте запитання: 

«Після отримання цієї інформації я розумію більше, чи просто боюся якісніше?»

2. Регулярно сперечаємося зі своєю правотою

У мене є кілька досить близьких знайомих, які завжди праві. І вони завжди знають, де я помиляюся (спілкування з ними сприймаю, як собисту аскезу, треную смиренність). Погодьтеся, є особливе задоволення - виявляти когнітивні спотворення в інших. Ось ці люди живуть в інформаційній бульбашці, а от ті взагалі не здатні сприймати факти! Ми ж, звісно, дійшли своїх переконань виключно завдяки неупередженому аналізу даних.

Справжнє критичне мислення починається не тоді, коли ви викрили чужу дурість, а коли стало трохи некомфортно від власної впевненості.

Іноді корисно запитати:

«Який факт змусив би мене змінити думку з цього питання?»

Якщо відповідь «жодний», це вже не аналіз - це віра.

3. Не плутати інтелект із песимізмом

У песимізму приголомшливий PR. Оптимісту доводиться щось доводити. Песимісту достатньо підняти брову (як песиміст зі стажем я точно знаю). Світ допомагає: який би триндець ти не пророкував - світ його впевнено забезпечить. Достатньо багатозначно сказати: «Ну-ну, подивимося», і все, ти вже виглядаєш як людина, яка розуміє устрій світу і, можливо, читала Шопенгауера в оригіналі.

Особливо добре песимізм почувається в освіченому середовищі. Надія там сприймається як інтелектуальна слабкість: серйозні люди повинні заздалегідь розуміти, чому нічого не вийде.

Проблема в тому, що песимізм часто маскується під реалізм. Але похмурий прогноз - теж прогноз: він вимагає доказів. Тому, коли внутрішній аналітик упевнено повідомляє: «усе йде до біса», корисно поставити йому чотири запитання: На яких фактах це ґрунтується? Які ще сценарії можливі? Що має статися, щоб я визнала свій прогноз помилковим? Що я зміню у своїй стратегії у зв’язку з цією інформацією?

Ці питання повертають мислення з режиму передчуття в режим аналізу.

Можна бачити масштаб загрози, не вважаючи найгірший сценарій найімовірнішим. Потрібно готуватися до поганого, не оголошуючи його неминучим. І можна залишати місце для хорошого результату, не приєднуючись при цьому до спільноти наївних оптимістів.

Критичне мислення - це не вміння першим передбачити катастрофу, а здатність не захоплюватися жодним прогнозом, включаючи власний.

4. Повернути собі реальний радіус впливу

У сучасної людини дивно широка зона психологічної відповідальності. Вона прокидається і ще в ліжку відповідає за клімат, демократію, війни, економіку, демографію, майбутнє дітей і моральний стан людства.

Розуміти проблему не означає бути зобов’язаним особисто її вирішити.

У нас є радіус реального впливу. Іноді великий. Іноді малий. 

Проголосувати. Допомогти. Заплатити. Відмовитися брати участь. Підтримати людину. Перевірити факт. Добре виконати свою роботу. Не пересилати ідіотизм ще п’ятьом людям. А іноді - приготувати вечерю і не гундіти.

Останнє виглядає недостатньо героїчно, але цивілізація підозріло довго тримається саме на людях, які продовжують робити нормальні речі, поки решта обговорює її неминучий кінець.

5. Не дозволяти злу приватизувати реальність

Є одна проблема з нашим уявленням про світ: значну його частину ми отримуємо через системи, яким вигідне наше хвилювання. «Сьогодні мільярди людей прожили звичайний день» - досить слабкий заголовок. «ВСЕ ЗМІНИЛОСЯ!!!» працює краще.

У результаті мозок поступово формує стійку картину: навколо катастрофи, ідіоти, злочинці, фанатики та люди, які неправильно користуються електросамокатами.

Але саме зараз хтось виконує свою роботу, або розмовляє з дочкою, або погладив по руці свого партнера, зустрівся з ним поглядом, і вони обоє посміхнулися. Це теж реальність. Просто в неї гірший SMM.

Можливо, одна з головних інтелектуальних дисциплін нашого часу - не дозволяти найгучнішому ставати найважливішим.

Психологічна стійкість це не віра в те, що все неодмінно закінчиться добре (адже ми пам’ятаємо, що нам ніхто нічого не обіцяв). Це - здатність не робити відчай своєю ідентичністю. Зберігати сумнів, не перетворюючись на циніка. Зберігати надію, не перетворюючись на ідіота. Змінювати поведінку, отримуючи нову інформацію. Робити те, що можеш, не уявляючи себе центром управління Всесвіту. 

ПСИХОЕДУКАЦІЯ

15 ознак психологічної зрілості за Абрагамом Маслоу

Психологічна зрілість - це не про вік чи соціальний статус. Це про здатність жити усвідомлено, бути чесним із собою та будувати життя відповідно до власних цінностей.

1. Реалістичне сприйняття світу

Здатність бачити реальність такою, якою вона є, без ілюзій та самообману.

2. Прийняття себе та інших

Уміння приймати свої сильні й слабкі сторони та поважати унікальність інших людей.

3. Природність і щирість

Відсутність потреби носити маски або грати чужі ролі.

4. Зосередженість на важливій справі

Орієнтація на сенс, цілі та цінності, а не лише на особисту вигоду.

5. Здатність до внутрішньої дистанції

Уміння зберігати спокій, аналізувати ситуацію та не втрачати себе в складних обставинах.

6. Внутрішня незалежність

Здатність спиратися на власні переконання, а не лише на схвалення оточення.

7. Здатність дивуватися життю

Уміння помічати красу та цінність навіть у звичних речах.

8. Глибокі переживання

Здатність відчувати моменти особливої радості, натхнення та єдності зі світом.

9. Почуття єдності з людством

Усвідомлення своєї причетності до ширшої людської спільноти.

10. Глибокі міжособистісні стосунки

Прагнення до щирих, довірливих і змістовних взаємин.

11. Демократичність у спілкуванні

Повага до кожної людини незалежно від її статусу, віку чи поглядів.

12. Розвинене моральне чуття

Здатність керуватися внутрішніми етичними принципами.

13. Здорове почуття гумору

Уміння сміятися із життєвих ситуацій, не принижуючи інших.

14. Креативність

Творчий підхід до життя, роботи та вирішення повсякденних завдань.

15. Критичне ставлення до суспільних норм

Уміння самостійно оцінювати ідеї та не приймати все бездумно.

Психологічна зрілість - це не результат одного дня, а шлях довжиною в життя. Не потрібно бути ідеальними. Важливо залишатися відкритими до розвитку, навчатися на власному досвіді та зберігати вірність собі.

💙 Бути справжнім - одна з найважливіших ознак зрілої особистості.

АРТ ТЕРАПІЯ

 🎨Кольори літа

 або

Як ми тренуємо мозок, роблячи прості малюнки

Автор тексту: Вікторія Назаревич, психолог, арт-терапевт. 


Мозок — це складна структура, яку лише починають глибоко вивчати, а цілющий вплив мистецтва на діяльність нашої психіки відомий з давніх-давен. Окрім того, системне практикування мистецьких практик стимулює та сприяє розвитку здібностей і мислення людини. Також це допомагає зрозуміти себе та інших. Тому варто використовувати літо, щоб досягати і покращувати як себе, так і світ.

Декілька арт-прийомів нейропсихологічної саморегуляції за допомогою кольорів улітку:

🌻🌼
Намалюйте лугове різнобарв’я, яке спостерігаєте навколо. Візьміть фарби своїх дітей, аркуш для акварелі – і на луг. Пошукайте квіти, до яких вабить око та спробуйте намалювати, просто поєднуючи кольори. Так ми не лише фіксуємо момент присутності в реальності, а даємо підтвердження про власне свідоме існування через рухи тіла, сенсорні стимули та кінестетичне сприйняття простору – а це справжній тренажер для мозку. Такій собі арттерапевтичний майндфулнес.

🍉🫐
Створіть зі всієї літньої смакоти кольорову тарілку насолоди, покладіть туди всі дари літа і малюйте, рухайте їх, додавайте щось нове і малюйте, куштуйте і малюйте. Ця ціла нейрогра допомагає синтезувати нейронний звʼязок між півкулями та зняти напруження. Не турбуйтеся про результат: це може бути щось експресивне та абстрактне. Ваш мозок краще знає, як це зафіксувати, довіртеся собі в цьому процесі, в результаті ви отримаєте чудові емоційно забарвлені роботи. Такі вправи тренують варіативність мислення, розширюють усвідомлення реальності та готують до пошуку вибору.

🏖🏔
Намалюйте літній кольоровий пейзаж, спробуйте знайти місце, де б було поєднання всіх стихій: сонця, води, дерев, землі та вітру. Може, десь будуть летіти чудові хмаринки. Малювання повноцінних пейзажів природи тренує нашу цілісність сприйняття, прибирає дефрагментизованість та вузькофокусованість сприйняття реальності. А це вкрай необхідно для вміння приймати ресурси та робити правильний вибір. У сучасності постійної незрозумілості життя це важлива навичка.

Отже, такі чудові тренування і малюнками та кольором раджу попрактикувати влітку.
Певна, ви не пошкодуєте, фіксуючи своє швидкоминуче літо та здійснюючи нейротренування для мозку, а отримаєте безмежжя насолоди від творчості.

#gwd_arttherapy #gwd_mentalhealth

МЕТОДИКИ

Методика «Зони регуляції» Леї Кайперс

Розуміння емоційних станів і реагування на них – часто справжній виклик для дітей та навіть підлітків. В освітньому просторі ми потребуємо простих і універсальних рішень для таких викликів. Одним з таких є використання методики «Зони регуляції», яка була розроблена ерготерапевткою Леєю Кайперс.

**Прості кроки використання**

***Крок ***1️⃣**:** **підготувати плакат кольорових зон** ( скористатись готовими прикладами з інтернету чи створити власний – вибір за вами). 

***Крок ***2️⃣**: **подумати про** розміщення плакату:** він має бути в легкому доступі в класній кімнаті, при цьому не забирати на себе всю увагу. 

***Крок ***3️⃣**:***** ***виділити 10–15 хв на** знайомство з зонами**. Для початку як маленька активність, яка потім може стати чудовим ритуалом. Памʼятайте про важливі акценти, які вказані в інфографіці. Нам важливо нормалізувати будь-які стани і емоції і донести дітям, що з ними все в порядку, ми всі буваємо в різних зонах, і це окей. Мета цього етапу – навчити дітей розпізнавати себе і інших в різних зонах. 

🟦**Блакитна зона: **зона зниженої активності, в ній нам бракує енергії: ми можемо бути сумні, втомлені, сонливі, прихворівші. 

🟩**Зелена зона:** зона оптимального рівня енергії та працездатності. В ній ми почуваємося достатньо добре, щоб виконувати завдання. В цю зону ми прагнемо потрапляти якомога частіше, при цьому розуміємо, що бути в ній постійно – неможливо. 

🟨**Жовта зона: **зона підвищення енергії. В ній ми знервовані, ажитовані, в тривозі чи на початку збудження. В ній важливо вже почати робити дії для оптимізації стану з метою уникнення перенавантаження та афекту.

🟥**Червона зона: **зона надмірного збудження і афекту. В ній нам важко себе регулювати, і нам потрібна допомога в стишенні. 

Враховуйте вік дітей, і якщо це молодші школярі, використовуйте ігровий формат, наприклад, персонажі з мультфільмів чи гра в показуху. Для дітей підліткового віку – герої кіно чи літератури, або ж власні приклади з життя. 

***Крок ***4️⃣**:***** ***надати **прості способи регуляції.** На цьому етапі можна задіяти всі техніки дихання і регуляції, які відомі вам і дітям, а також не забувати про фактори середовища і практикувати. 

Серед факторів середовища, наприклад, яскравість освітлення, гучність голосу, кількість і довжина інструкції, дозування навантаження тощо. 

Деякі ідеї подані на слайдах. Важливо практикувати і відмічати результат. Пробувати знову і знову. І якісь стратегії підійдуть для всього класу, а якісь – необхідно буде впроваджувати для індивідуального застосування. Але тільки так можливо інтегрувати це в життя.

Враховуючи сучасні реалії, в яких живуть діти України, навички емоційної регуляції мають стати базою і нашим пріоритетом. Прості ритуали чек-апу себе і інших «як я сьогодні? в якій я зоні? що я можу зараз зробити, щоб почуватись краще?» – це практичний крок, який наближає нас до кращого розуміння дітьми себе. 

Авторка допису – Вануі Мартиросян
 

ПСИХОЕДУКАЦІЯ

 Про прийняття і відторгнення

Я днями запитала знайому, чому вона перестала писати у фб. Вона відповіла: Мені було настільки боляче від коментарів на допис, де я ділилася особистим, що стала почуватися ще більш самотньою. ...Останні кілька тижнів у різних зустрічах і проєктах я розповідаю про те, що емоційний біль - біль від відторгнення, знецінення, ігнорування, виключення з групи - сприймається майже так само, як і фізичний. 

Нам справді болять самотність, неповага, знецінення і водночас - невидимість.

Дорсальна передня поясна кора - одна з найважливіших ділянок мозку, що бере участь у переживанні соціального болю. Вона також бере участь у переживанні і фізичного болю. 

І може активуватись, коли нас не приймають, виключають із групи чи принижують. відторгнення може переживатися майже як фізичний біль.

Інсула - умовний перекладач між тілом і емоціями. Вона допомагає усвідомлювати внутрішні тілесні сигнали й робить емоційний досвід відчутним у тілі. 

Завдяки її роботі емоційний біль ми можемо буквально відчувати тілесно.

Медіальна префронтальна кора - важлива частина нашого соціального мозку. Вона допомагає нам зрозуміти, що можуть думати про нас інші люди, чи приймають вони нас, чи відштовхують.

Мигдалина - про яку ми так багато знаємо в контексті травматичного досвіду - може ставати особливо активною тоді, коли спілкування з іншими переживається як загроза: «Я залишуся сама», «Мене більше ніколи не любитимуть». Вона запускає реакцію тривоги й стресу.

Після того, як ми відчули замість підтримки - образу чи знецінення, часто знижується активність вентрального стріатума – це частина нашої системи винагороди. Він ніби уважний до того, де ми відчуваємо більше енергії, задоволення.

Взагалі він підтримує мотивацію та очікування позитивного досвіду. 

Тому людині після розчарування, коли очікування не ствердились,  може не хотітися спілкуватися чи робити те, що раніше приносило задоволення. Вона може намагатися уникати місць, людей чи спільнот, поруч із якими їй було боляче.

Дослідження Наомі Айзенбергер та Метью Лібермана показали, що соціальне відторгнення частково залучає ті самі нейронні мережі, що й фізичний біль. Коли людина каже: Мені боляче від ваших слів -  Їй дійсно боляче. 

Але є й інший бік. Коли ми відчуваємо близькість, підтримку, прийняття; коли чуємо слова: Я з тобою, коли ми тримаємо когось за руку чи цьомаємо синець - це може навіть зменшувати відчуття фізичного болю.

У нас усіх зараз так багато причин для болю. Нехай близькість буде нашим знеболювальним.

               Автор Світлана Ройз

ПСИХОЕДУКАЦІЯ

 🤙 Нейрофізіологія підліткового та юнацького віку: чому ці періоди такі складні для батьків?

📌 В 1999 році Джей Гідд з колегами написали одну з перших праць, де за допомогою МРТ довели, що процес формування мозку людини триває до 20-30 років. У 2013-му Маріам Араін та колеги описали дані багатьох експериментів і дійшли висновку, що мозок стабілізується до 25 років.

📍 Що це означає для батьків?

1️⃣ Підлітки і юнаки/юнки до 25 років будуть проявляти хаотичність, меншу керованість власною силою волі, імпульсивність, менше здатності планувати майбутнє та передбачати наслідки власних дій.

2️⃣ Це фізіологічні процеси, а не просто лінь, неуцтво, тупість чи інші образливі слова.

🧠 До цього віку в префронтальній корі завершується процес мієлінізації — створення жирової оболонки навколо нервових волокон. Поки вона не завершена, сигнали передаються повільніше і менш стабільно. Коли «ізоляція» фронтальних часток готова, людина отримує повний біологічний інструментарій для дорослого самоконтролю.

🙄 «А в наші часи ми стільки часу не мали і якось дорослішали!» - так і хоче вирватися від нас, дорослих.  

🧐 І це абсолютна правда. У нейробіології це явище називають гіпотезою прискореного дозрівання (Stress-Acceleration Hypothesis). Постійна дія кортизолу (гормону стресу) змушує мозок дозрівати швидше. Це еволюційний механізм, при якому тіло отримує сигнал: «Ми в небезпеці, мусимо дорослішати швидше». Таке швидке зростання також має і високу ціну — підвищену вразливість до депресії, тривожності та когнітивних труднощів у дорослому житті.

🫂 У цей період дорослішання батьки відчувають чимало емоційних викликів:

👉 Витримати власний гнів

Безвідповідальна та хаотична поведінка сприймається обурливо, адже перед батьками вже велике тіло, яке схоже на доросле. Людина часом вже навіть повнолітня. Проте поводиться інфантильно, претензійно, а інколи і по-хамськи. 

Дитя, з одного боку, не може контролювати себе, як дорослі. З іншого боку, потребує власного гніву та обурення на батьків, щоб вибудувати власні кордони і власний шлях. Витримати такий коктейль дуже не просто.

👉 Помітити власний страх

За дітей цього віку справді страшно. Адже вони вже мають багато можливостей і водночас мало критичного мислення для їх використання. 

Вони мають: арсенал фізичної сили, доступ до інформаційних ресурсів, інколи вже власні гроші, часткову чи повну юридичну відповідальність. Вони пробують дорослі справи: роматничні стосунки, секс, транспортні засоби, гроші, вибір професійного шляху, цінності. І за них справді буває страшно, бо достатньо варіантів влипнути в катастрофу.

👉 Подякувати собі і побачити все це як комплімент батьківству

Якщо дитина має можливість проявляти весь цей спектр пригод, то це значить, що вона не боїться батьків. А це найкращий комплімент опікунам. 

Неможливо врятувати чи вберегти від всього, натомість можна зробити щеплення від самотності у найважчий час. Адже коли юній особі буде погано (а це точно рано чи пізно трапиться), найкраще, що може бути, - можливість прийти до адекватного дорослого/ої без страху і сорому. 

🫶 Дякуємо і ми тобі! 

За те, що щодня робиш невидиму працю!

Бо те, як виглядатиме світ майбутнього, буде залежати від рук і умів, які ти плекаєш сьогодні у своїх дітях. 

СТРЕС

 14 простих вправ, які допомагають нервовій системі перейти від напруження до відновлення

Коли ми перебуваємо у стресі, недостатньо просто сказати собі: «Заспокойся». Мозку потрібні зрозумілі сигнали від тіла й навколишнього середовища: зараз достатньо безпечно, можна трохи послабити захист.

У книжці Simple Exercises to Stimulate the Vagus Nerve Ларс Лінгард та Улла Шмід-Фетцер пропонують прості вправи із диханням, зором, слухом, дотиком, язиком і рівновагою. Ось 14 практик, які можна виконувати вдома або на роботі.

1. Подовжений видих

Вдихніть через ніс приблизно на 4 рахунки, а видихайте на 6. Не намагайтеся вдихати якомога глибше. Важливіше, щоб дихання залишалося м’яким, а видих був трохи довшим.

Повторіть 5–8 разів.

2. Спокійний погляд навколо

Не повертаючи різко голову, повільно огляньте приміщення. Знайдіть очима п’ять нейтральних або приємних предметів.

Це допомагає мозку перевірити: чи є небезпека тут і зараз?

3. Периферичний зір

Подивіться на предмет перед собою, але водночас помітьте простір праворуч і ліворуч. Не рухайте очима - просто розширте поле уваги.

Залишайтеся так 20–30 секунд.

4. Повільні рухи очима

Тримайте голову нерухомо. Повільно переведіть погляд вправо, поверніться до центру, потім подивіться вліво.

Рухайтеся лише в комфортному діапазоні, без болю й запаморочення.

5. Гудіння

На повільному видиху тихо вимовляйте: «мммм».

Зверніть увагу на вібрацію в губах, обличчі, горлі та грудній клітці. Повторіть 4–6 разів.

6. Спокійне слухання

Заплющте очі або пом’якшіть погляд. Визначте:

- найдальший звук;

- найближчий звук;

- звук усередині тіла, наприклад дихання.

Не оцінюйте звуки - лише помічайте.

7. Долоня на грудях

Покладіть одну долоню на середину грудної клітки, а другу - на живіт. Відчуйте тепло й вагу рук.

Не потрібно змушувати себе заспокоїтися. Просто дайте тілу опору на 30–60 секунд.

8. М’яке погладжування рук

Повільно проведіть долонями від плечей до кистей. Рухи мають бути рівними, передбачуваними й комфортними.

Повторіть кілька разів, помічаючи відчуття шкіри.

9. Натискання стопами на підлогу

Сядьте або станьте зручно. Відчуйте опору під ногами. На 3–5 секунд м’яко натисніть стопами на підлогу, потім послабте напруження.

Повторіть 5 разів.

10. Повільне перенесення ваги

Стоячи, дуже повільно переносьте вагу з однієї ноги на іншу. Рух має бути невеликим.

Помічайте момент, коли одна стопа приймає більше ваги, а інша розвантажується.

Поруч має бути опора.

11. Поворот голови за поглядом

Спочатку подивіться вправо очима, а потім повільно дозвольте голові повернутися за поглядом. Поверніться до центру й повторіть в інший бік.

Не розтягуйте шию через силу.

12. Язик за верхніми зубами

Притисніть кінчик язика до піднебіння одразу за верхніми передніми зубами. Решта язика лежить м’яко, щелепа не напружується.

Потримайте 10–15 секунд, потім розслабте. Повторіть 3–5 разів.

Зверніть увагу, чи змінюється напруження в щелепі, горлі або шиї.

13. Повільні рухи язиком

Проведіть кінчиком язика по внутрішньому боці зубів: спочатку в один бік, потім у другий.

Зробіть 3–4 повільні кола в кожному напрямку.

Рух має бути м’яким, без судом і сильного напруження.

14. Вмивання прохолодною водою

Наберіть у долоні прохолодну, але не крижану воду й м’яко вмийте обличчя. Особливо зверніть увагу на ділянки навколо очей, щік і чола.

Потім зробіть кілька спокійних видихів і помітьте, як реагує тіло.

Для початку достатньо 10–20 секунд.

Після будь-якої вправи запитайте себе:

- Що змінилося в моєму диханні?

- Що відбувається в грудях і животі?

- М’язи стали м’якшими чи напруженішими?

- Я почуваюся спокійніше, бадьоріше чи без змін?

Це важливо: одна й та сама вправа може допомагати одній людині й не підходити іншій. Завдання не в тому, щоб виконати все «правильно», а в тому, щоб дослідити, які сигнали допомагають саме вашій нервовій системі.

Оберіть одну вправу та виконуйте її протягом хвилини. Потім оцініть свій рівень напруження від 0 до 10 - до і після.

ТЕСТ

 🍎 ЯБЛУКО

Ви бачите суть там, де інші бачать хаос, безліч деталей або щось складне й незрозуміле.

Ви вмієте:

зрозуміло пояснювати складні речі;

структурувати інформацію;

знаходити логічні рішення;

швидко розбиратися в новому й непростому.

Але саме цю свою здатність ви можете легко знецінювати, вважаючи, що «це ж очевидно» або «так може кожен».

Поміркуйте: у яких ситуаціях ви так чините?

🍐 ГРУША

Ви відчуваєте людей глибше, ніж вони самі себе.

Ви вмієте:

тонко зчитувати емоції;

розуміти справжні мотиви вчинків;

створювати безпечний простір для інших;

знаходити саме ті слова, які потрібні в потрібний момент.

Але через синдром самозванця ви можете не помічати цієї своєї здатності або вважати її слабкістю.

Насправді ж це ваша велика сила.

Поміркуйте: у яких ситуаціях ви приховуєте цей талант, хоча могли б використовувати його для власного розвитку й досягнення цілей?

🍊 АПЕЛЬСИН

Ви легко запалюєте інших своєю енергією.

Ви вмієте:

створювати особливу атмосферу;

мотивувати;

генерувати нові ідеї;

піднімати настрій.

Але через синдром самозванця ви можете стримувати свої емоції, щоб не привертати до себе зайвої уваги або не здаватися «надто яскравими». Іноді навіть ніби «заморожуєте» свою природну енергію.

А що, як дозволити собі проявляти її та використовувати як свою сильну сторону?

🍇 ВИНОГРАД

Ви вмієте об'єднувати людей навколо себе. Ваш головний талант — соціальний інтелект.

Ви вмієте:

згуртовувати людей;

тонко відчувати динаміку групи;

створювати атмосферу довіри;

бути центром тяжіння для інших.

І ні, справа не лише в тому, що ви товариська людина. Ваш талант значно глибший. Ви допомагаєте людям відчувати себе частиною спільноти, знаходити спільну мову та будувати справжні взаємини.

Але синдром самозванця може змушувати вас думати, що це «нічого особливого» або що так уміє кожен.

Поміркуйте: де ви недооцінюєте цей дар і не дозволяєте йому працювати на вашу користь?

🫒 ІНЖИР

Ви володієте мудрістю та нестандартним мисленням.

Ви вмієте:

бачити приховані смисли;

знаходити неочікувані рішення;

мислити образами;

поєднувати, здавалося б, непоєднуване.

Можливо, ваші ідеї іноді здаються іншим дивними або незвичними, а синдром самозванця підказує приховувати їх, щоб не вирізнятися.

Та саме ваша несхожість на інших — це найцінніший ресурс. Саме вона допомагає знаходити нові шляхи там, де інші бачать лише звичні рішення.

Поміркуйте: у яких сферах життя чи роботи цей талант може стати вашою найбільшою перевагою?

🥭 МАНГО

Ви вмієте робити світ красивішим.

Ви вмієте:

відчувати стиль;

створювати візуальну гармонію;

перетворювати звичайне на естетичне;

приносити задоволення через увагу до деталей.

А якщо синдром самозванця шепоче вам: «Це несерйозно» або «Це не професія», зверніть увагу на тих людей, які готові платити за цей талант.

І таких людей дуже багато!

Поміркуйте: як ви можете застосувати свій талант і дозволити йому стати вашою силою?

СУЇЦИД

 Дії психолога у випадку суїцидального ризику клієнта

Я спирався на новий стандарт МОЗ України щодо суїцидальної поведінки (2026) 

https://moz.gov.ua/uk/decrees/nakaz-moz-ukrayini-vid-24-04-2026-546-pro-zatverdzhennya-standartu-medichnoyi-dopomogi-suyicidalna-povedinka

Перше: не уникати прямоти

Багато психологів бояться «наштовхнути» клієнта на думки про суїцид. Це міф.

Стандарт прямо говорить: необхідно прямо запитувати про суїцидальні думки, наміри і плани 

Тому замість обходів:

— «Тобі зараз настільки важко, що з’являються думки не жити?»

— «Ти думав, як саме це зробити?»

— «У тебе є план?»

Це не шкодить, а навпаки рятує

Друге: оцінити рівень ризику

Не всі суїцидальні думки однакові.

Ключові маркери, на які ми дивимось:

- чи є план

- чи є доступ до засобів

- чи були попередні спроби

- наскільки сильна безнадія

Чим конкретніший план — тим вищий ризик 

Третє: змінити фокус — з терапії на безпеку

Оце момент, де багато хто помиляється.

Коли є ризик — твоя задача не “допрацювати травму” і не “вийти в інсайт”.  Твоя задача — щоб клієнт залишився живим.

Що це означає на практиці:

— сповільнитись

— заземлити клієнта

— витримати його біль разом з ним

Фрази, які працюють: «Я бачу, як тобі зараз важко. І мені важливо, щоб ти був у безпеці»

«Давай зараз не будемо нічого вирішувати назавжди»

Четверте: якщо ризик високий — діяти, а не лише слухати.

Якщо у клієнта є:

- конкретний план

- намір

- доступ до засобів

 це високий ризик. І тоді:

- не залишаємо клієнта одного

- залучаємо близьких (за можливості)

- направляємо до психіатра / у стаціонар

- при потребі — викликаємо екстрену допомогу

Стандарт прямо передбачає інтенсивне втручання і навіть госпіталізацію в таких випадках 

П’яте: план безпеки — не опція, а обов’язок

У стандарті чітко зазначено:  для кожного клієнта з ризиком має бути складений план безпеки.

Що в ньому:

- тригери (коли стає гірше)

- сигнали кризи

- способи самопідтримки

- список людей, до кого звернутись

- контакти допомоги

- обмеження доступу до засобів

Це не формальність. Це реальний інструмент виживання.

 І найважливіше, суїцидальні думки — це не про бажання померти. Це про: «Я більше не витримую цього болю»

І якщо поруч є людина, яка не лякається, не тисне, не знецінює і допомагає витримати цей стан. Дуже часто цього вже достатньо, щоб криза пройшла.

Кілька принципів, які варто пам’ятати

- питати прямо — безпечно

- наявність плану = високий ризик

- попередні спроби сильно підвищують ризик 

- безпека важливіша за терапію

- ми не рятуємо життя «глибиною» — ми рятуємо його структурою і діями