Казкотерапія

 Казка «Простий олівець» ✏️

📗 Авторка — Ольга Гурська

 

🎯 Мета: розвиток  пізнавального інтересу дітей, їхньої уяви і фантазії, формування первинного уявлення про сенс життя, призначення, місію людини. Виробити звичку цінувати те, що маєш, будуючи плани на майбутнє. 

 

На дорозі посеред проїжджої частини лежав олівець. Простий… дерев’яний… з графітовим стержнем. Нікому не потрібний і самотній. Кілька днів тому олівець був чудовим помічником Світланки, яка навчалася у 2-му класі. Вона ще невпевнено робила свої перші кроки в малюванні. Тому міцно тримала олівець,  щоб намалювати лінії на папері. Олівець завжди допомагав дівчинці. І її невпевнені спроби перетворювалися на справжні шедеври. Олівець тішився, що так допомагає Світланці. А вона щаслива й радісна бігла до мами похвалитися своїми успіхами. 

–  Мамо, подивися, якого песика я намалювала! А ось, дивись, – це рибки! Правда ж, тобі подобається? – запитувала дівчинка. 

– Ти справжня майстриня. Будеш художницею, – усміхалася мама у відповідь. 

Олівець,  хоч і був простим, але був зовсім не таким як здавався. Він був чарівним. Завжди відчував настрій дівчинки, її бажання і допомагав викласти на папері її думки.

Світланка малювала завжди, коли мала вільний час. Малювання відволікало її, коли був поганий настрій чи коли погода не давала бавитися на вулиці. Олівець забирав усі тривоги й додавав упевненості. Дівчинка цілий рік мала такого друга, про якого й не підозрювала. 

Та одного дня вона вибігла зі школи, прямуючи як завжди додому. Аж тут її подружка Маринка погукала її. 

– Світланко, у тебе є червоний маркер?

– Так, –  відповіла дівчинка. 

– Можеш мені залишити, а я тобі завтра віддам? 

Світланка витягла пенал, взяла звідти маркер і віддала подрузі. А закрити пенал забула, і наш олівець якось випав на асфальтовану доріжку неподалік школи. Потім його хтось підібрав, але, подивившись, що він простий, знову викинув. 

Лежить тепер наш олівець на проїжджій частині дороги й розуміє, що вже ніколи не буде надихати Світланку. А як же вона тепер без нього? Чи не облише свою улюблену справу? Ні, звичайно, ні. Сумував олівець за усмішками дівчинки та радісними вигуками від намальованих картинок. І зрозумів, що був щасливим від того, що мав можливість радувати Світланку, надихаючи її на творчість. Лежав так кілька днів. Відчував на собі подихи вітру та гуркіт машин. Але, на його щастя, залишався цілісіньким.

Та одного дня відчув теплу долоню. Чиясь рука підняла олівець, намагаючись роздивитися його детальніше. 

– Олівець,  – почувся голос першокласниці Даринки. 

– Мамо, подивися, олівець! Можна, я його заберу із собою?

Мама якось здивовано глянула на звичайнісінький простий олівець і сказала: «Навіщо він тобі потрібен?». 

Даринка подивилася на маму й промовила: «Йому ж тут самотньо. А в мене йому буде добре. Можна залишити?».

Мама невпевнено, але схвально кивнула у відповідь. Обійняла дівчинку на прощання, проводжаючи її перед будівлею школи. 

Тепер олівець розпочне зовсім нову сторінку свого життя. Надихатиме Даринку, яка теж, як виявилося, полюбляла малювати. 

Життя непередбачуване. Іноді здається, що вже кінець. А іноді кінець стає початком нової історії.

Запитання для обговорення:

✏️ Чи сподобалася тобі казочка про олівець?

✏️ Як ти думаєш, чи змінилося життя Світланки, коли вона загубила олівець?

✏️ Чи буде олівець надихати Даринку?

✏️ Чи є у тебе якась річ, що надихає тебе, допомагає боротися з поганим настроєм?