ДІТИ ТА ВІЙНА

 

Напишіть на

Як і про що говорити з учнями на уроках 24 лютого

Світлана Ройз

З наближенням 24 лютого, річниці повномасштабного вторгнення росії в Україну, і дорослі, і діти можуть відчувати повторне переживання травматичного досвіду.

Ці відчуття ще називають “синдром річниці” або ж “ефект річниці”. Звісно, не всі його відчуватимуть, але будуть ті, хто знову на всіх рівнях програватиме в пам’яті події, що відбувалися рік тому.

Деякі діти особливо чутливо сприймають тему війни, а тому вчителям варто знати, як спілкуватися з учнями на уроках у цей день, аби не травмувати їх, але згадати про важливе. Та перед тим, як порушувати тему річниці повномасштабної війни, самі дорослі мають бути стійкими та збалансованими. Адже діти чутливі до наших емоцій, жестів та поведінки навіть більше, ніж до слів, які ми промовляємо.

У статті “Нової української школи” сімейна й дитяча психологиня Світлана Ройз радить:

• з чого розпочати спілкування на уроках 24 лютого;
• які слова підібрати про річницю повномасштабного вторгнення;
• які активності запропонувати учням;
• які техніки заспокоєння та зменшення стресу використовувати;ш
• чим завершити розмову з учнями, щоб надихнути їх.

З ЧОГО ПОЧАТИ УРОК

Переживання “синдрому річниці” – закономірний етап у процесі опрацювання травматичного досвіду. І дорослі, і діти можуть відчувати його як повторне переживання того, що відбувалося рік тому та принесло цей травматичний досвід. Але не всі гостро відчуватимуть “синдром річниці”.

У здоровому варіанті: минулі переживання зустрічаються із сьогоденням, з нашою теперішньою силою, здобутками та мають інтегруватися в досвід. Але також люди можуть відчувати “затоплення” минулим.

Ми не знаємо, у якому стані будуть діти. І для того, щоб говорити й опрацьовувати з ними тему річниці повномасштабної війни, дорослі мають бути стійкими та збалансованими. І тут перед нами постає дійсно складний вибір.

Ми не можемо уникати цієї теми, але й маємо бути готовими реагувати на запитання та емоції дітей. Важливо й самим не спровокувати те, що може бути ретравмуючим.

Дорослі не можуть знати, що саме стане найважливішим у досвіді дитини – конкретні знання, які ми даємо, чи відчуття близькості та підтримки, які дитина відчуває поруч із дорослими. Але, наприклад, вдячні випускники шкіл часто розповідають саме про повагу та підтримку вчителів. Тож на цьому педагогам варто зосередити свою увагу на уроці.

У день річниці повномасштабної війни природно пригадувати те, що відбувалося рік тому. Але важливо бути уважними до пропозицій поділитися спогадами, бо з кожною новою розповіддю дітей їхнє переживання підсилюватиметься і може спровокувати ретравматизацію.

Також потрібно бути обережними із завданнями та проєктами. Деякі вчителі давали дітям завдання – створити реферати з фотографіями міст до війни й під час війни. Якщо дитина буде розповідати про Бахмут чи Маріуполь, про досвід окупації, це може призвести до загострення травматичного стану.

Якщо ж таких завдань уже неможливо уникнути, то краще перефокусувати увагу на майбутнє. Наприклад, намалювати відновлене місто чи місто своєї мрії.

День у школі варто почати зі стабілізації.

Вчителі не можуть передбачити, з яким настроєм та в якому ресурсі учні прийдуть до школи чи приєднаються до онлайн-занять. Тому важливо на початку уроку стабілізувати їхній стан:

• запропонуйте дітям зручно сісти. Вони можуть покласти руки на парту чи стіл, спертися, щоб відчути стійку опору стоп, спини тощо;
• потім варто знайти разом із дітьми в класі чи в кімнаті те, що пов’язано в них зі спокоєм та силою;
• запропонуйте, якщо діти захочуть, подивитися одне на одного – ніби торкнутися добрим поглядом;
• сфокусуйте увагу на тому, що сьогодні 24 лютого 2023 року.

Які слова підібрати:

Наприклад: “Сьогодні 24 лютого 2023 року. У цей день рік тому почалася повномасштабна війна. Насправді всі ви знаєте, що війна йде вже дев’ять років. За останній рік ми всі переживали багато складних подій. Цей рік був дійсно важким для українців. Шкода, що нам із вами довелося через це проходити. І я пишаюсь вашою силою, мудрістю, стійкістю. Я вчилась / вчився / вчусь у вас. Але сьогодні вже 2023 рік. Ми стали дорослішими, стійкішими та впевнилися, які ми сильні. Ми всі вдячні ЗСУ. Але в нас із вами теж є своя роль і своя сила. Назвіть свою особисту силу – те, що вам у цей рік допомагало”. Це може бути розум, почуття гумору, дружба, витривалість, близькість та ін. Можна, щоб думки дітей повторювалися. Коли хтось каже те, що подібне й до наших відчуттів, ми робимо спеціальний жест, про який домовляємося заздалегідь. Це дає можливість відчути єдність та підтримку.

Будьте готові й до того, що діти не зможуть назвати свою “суперсилу”. Тоді ви можете запропонувати її зі своїх спостережень: “Я у вас бачила \ бачив…”.

Слова дітей можна фіксувати, акцентувати на них, записувати на дошці чи на екрані. Згодом можна зібрати цілу карту того, що допомагало дітям пережити цей рік.

Далі згадайте про те, що “на варті нашої безпеки стоять українські військові, які захищають нас вдень і вночі, а сміливі волонтери допомагають і ЗСУ, і внутрішньо переміщеним особам, і мешканцям тих населених пунктів, де ще тривають бойові дії. (Якщо учні займалися волонтерством, або ж діти писали військовим листи, то можна сказати, що…) наші герої вдячні вам за підтримку. Вони мужні для нас, бо ми мужні для них”.

Ще можна розповісти дітям про героїв Азовсталі, про волонтерів, які рятували тварин, запитати, про які подвиги вони самі можуть розповісти.

Якщо в класі є діти, близькі яких на фронті чи загинули, будьте особливо уважні до їхніх реакцій.

ЩО ЗРОБИТИ, ЩОБ СТАБІЛІЗУВАТИ СТАН ДІТЕЙ

Запропонуйте учням практику для відчуття сили.

Для цього вчителі можуть використати практику “Яке ти джерело світла” з методички “Твоя сила“.

Діти мають уявити, що вони є джерелом світла. Потім їм потрібно визначити, яке це джерело:

• штучне чи природне, велике чи маленьке;
• кольорове чи однотонне, сяє чи мерехтить;
• якби це джерело світла було в їхньому тілі, де б воно розташовувалося: у голові, животі, грудях чи в усьому тілі. За бажанням можна покласти руку на це місце.

Потім повільно вдихнути та видихнути. Уявити, що світло розтікається по всьому тілу.

Ця вправа допоможе дітям заспокоїтися та відчути більше сили.

Також учні можуть створити свій герб або герб класу.

Цю вправу також можна знайти в методичці “Твоя сила“. Сам герб дає відчуття впевненості та сили.

Поговоріть із дітьми про тих, хто нас підтримує.

Коли людина переживає стрес, вона може відчувати самотність. Тож нам важливо пам’ятати про те, що близькість – це наша сила. Ми є одне в одного. Ми можемо й нам важливо просити про допомогу. Тож варто нагадати учням про людей, які можуть підтримати їх. Але замість слів “мама”, “тато” краще використовувати слово “близькі”.

Практика “Кола підтримки” з методички “Твоя сила”

Якщо є потреба, ви можете допомогти дітям повернути стійкість за допомогою тілесних вправ.

Якщо діти почали часто змінювати пози, їхній погляд розфокусований, а увага не сконцентрована, тоді можна запропонувати анімовані руханки. За нагоди нагадати дітям про те, що саме тіло бере на себе вантаж усіх наших емоцій. А за допомогою тілесних вправ ми можемо повертати собі стійкість.

• У проєкті “Стійкість для стійких” зібрано 20 коротких анімаційних відео для дітей та дорослих із вправами, які допоможуть заспокоїтися та психологічно себе підтримати.

• Також можна запропонувати вправи з коротких онлайн-практикумів стійкості та відновлення від ГО “Смарт освіта”, онлайн-медіа “Нова українська школа” та Світлани Ройз за підтримки ЮНІСЕФ.

Для повернення стійкості також можна створити ігрове середовище.

Можна використати “Картки сили” із зображеннями тварин, що допоможуть дітям відчути свою силу та зменшити стрес. На звороті є невеликий опис із пропозицією до дії.

Запропонуйте учням зробити одну з вправ та сфокусуватися на силі картинки. Окремо зверніть увагу на пропозиції дій у таких картках: ведмідь, собака, мишеня, лев, черепаха, ящірка, жираф, кінь, слон.

Картки можна використовувати як діагностичний чи терапевтичний інструмент, а також як гру. Вони добре працюють і для індивідуальної, і для групової роботи. Завантажити “Картки сили” можна тут.

Зробіть разом з учнями дихальні вправи.

Їх знаходьте в “дихальних картках“. За допомогою дихальних практик можна не тільки взяти під контроль стрес та тривогу, а і сконцентрувати свою увагу, навчитися зосереджуватися на уявному об’єкті тощо.

На кожній картці намальовані різні обʼєкти, рухаючись контурами яких потрібно робити вдихи й видихи. Стрілки задають напрямок руху, а також мають підписи, що потрібно робити – вдих чи видих.

Дитина може обвести пальцем весь зображений предмет і заспокоїтися завдяки одночасному виконанню дихальних вправ із довгими або коротшими вдихами й видихами. Сконцентруйте увагу на тому, що ми робимо паузу, затамовуємо подих поки переставляємо палець зі стрілки на стрілку.

Завантажити “дихальні картки”.

Підтримайте емоції дітей.

Якщо захочете дізнатися стан дітей, то запропонуйте показати його жестом “Барометр емоцій”:

• великий палець вгору – означає “все добре”;
• великий палець вбік – “так собі”;
• великий палець вниз – “не дуже”.

Свідомо обране саме таке формулювання, щоб не перезбуджувати лімбічну систему. У такий спосіб ми даємо підтримку емоціям дітей, навіть коли їх не називаємо.

• Також можна проговорити учням:

“Зараз усі наші емоції нормальні. Як ви зараз?”. І тоді пропонуємо рух, наприклад, великий палець підіймається вгору.

Поговоріть із дітьми про ресурс.

Якщо є час або ж ви перебуваєте з дітьми в укритті, тоді можна поговорити про наш ресурс та скарби. У цьому допоможе гра про взаємини, почуття і переживання для дорослих та дітей “Скажи мені: сила запитань“. Вона спрямовує до рефлексій та спогадів, дає ідеї для міркувань та може стати способом пізнати одне одного ближче.

Завантажити гру можна за посиланням.

ЯК ЗАВЕРШИТИ УРОК

Завершувати розмову з учнями варто пропозицією дії та відчуттям надії:

• помалювати, наприклад, у патріотичних розмальовках. ГО “Смарт освіта” для проєкту “Скриня в укриття” створила для дітей різного віку розмальовки на патріотичну тематику. Завантажити їх можна за посиланням;

• разом заспівати гімн України або пісню “Ой у лузі червона калина” тощо;
• створити листівки;
• намалювати країну майбутнього;
• запропонувати подумати, що ми зробимо першим, коли почуємо слово “перемога” (наприклад, почнемо кричати, танцювати, телефонувати одне одному та ін.);
• обов’язково сказати, що ми пишаємося дітьми, вчимося в них і вдячні їм за те, які вони сильні;
• перед прощанням можна зіграти в гру “Обійманці”. Ця гра не тільки про тілесність, це і про повернення відчуття близькості, безпеки та радості. Загалом у ній зібрано десять карток з ілюстраціями та різними видами обіймів, які відрізняються за інтенсивністю і навіть за відстанню. Щоби підтримувати коректну дистанцію в класі, бути уважними до особистого простору, можна використати картки “Обійми рибок” та “Обійманчики восьминіжок”. Завантажуйте “Обійманці” тут.

Будьте готові до того, що діти можуть не підтримати ідею з обійманцями, адже тема особистих кордонів та проявів почуттів зараз занадто сприйнятлива. Можна запропонувати дітям створити свій особистий жест прощання.

Також можна створити поробку з обійманцями й зробити з неї подарунок близьким чи листівку на фронт.

                                 Світлана Ройз

«Синдром річниці»: що відбувається з нами напередодні 24 лютого (1/2)
 
🔵 Наближається дата, яка розділила наше життя навпіл, на «до» і «після». Вже майже рік повномасштабного вторгнення росії в Україну і 9 років війни, протягом якої наші люди, кожен на своєму фронті, мужньо виборюють своє право жити незалежним і вільним життям.

🔲 24 лютого. Що з нами відбувається напередодні цієї дати?  

Ми вже багато чого пережили і змогли адаптуватись до звуків сирен, вибухів, переміщень: дім – сховище – дім, до відключення світла, жахливих новин із фронту.

Створити (наскільки це можливо) затишок там, де ми є зараз. Зробити нові кроки в своєму новому житті. І наче все частіше відчуваємо і чуємо від інших «Все більш-менш стабільно, нормально. Витримуємо». Але чим ближче до річниці війни, тим більше можемо відчувати неспокій, мати проблеми зі сном, відчувати депресивні симптоми або навіть фізично захворіти. 

➡️ «Синдром річниці» важко переживається, але знання про нього і про те, чого очікувати, разом із добрим, співчутливим ставленням до себе – зроблять тобі добру справу.

❓Що таке «синдром річниці»?

🟠 Це набір тривожних почуттів, думок та/або спогадів, які можуть виникнути в річницю травматичної події або близько неї.

Людина може відчувати симптоми посттравматичного стресового розладу, включаючи кошмари, спогади, нав’язливі образи, тривогу, страх, гнів або труднощі зі сном.  Інші стани/почуття, які можуть виникнути - це депресія, смуток і страх.

🟩 Загальні реакції на річницю включають👇:

✔️ Флешбеки: раптові, яскраві спогади про подію.  Може здатися, що подія відбувається в теперішній час і залучає всі органи чуття, включаючи смак, нюх або відчуття тіла. 

✔️ Страх: коли виникають травматичні спогади, мигдалеподібне тіло посилає сигнали тілу, щоб підготувати його до боротьби чи втечі.  Для тих, хто наближається до річниці травматичної події, ці відчуття тіла можуть бути такими ж реальними, як і в день, коли ця подія відбулася. 

Це може включати пітливість долонь, прискорене серцебиття та відчуття тиску в грудях або утруднене дихання.

✔️ Розчарування та злість: річниця травматичної події може викликати почуття розчарування, особливо якщо людина продовжує перебувати в ній. Люди також можуть відчувати гнів через несправедливість, що це взагалі сталося, і через те, як це змінило життя з тих пір.

✔️ Спогади, думки та почуття: підсвідомість має спосіб пов’язувати дати з травматичними подіями. Іноді спогади, думки та почуття виникають ще до того, як людина навіть усвідомлює зв’язок із річницею.

✔️ Відчуття і біль в тілі: деякі люди напередодні або під час річниці можуть помітити тіж самі відчуття в тілі або біль,  які вони відчували ще рік тому, під час травматичної події. 

✔️ Сни та кошмари: можуть знов з’явитись неприємні сни, кошмари.  Це спосіб мозоку все ще намагатися обробити та осмислити подію. Звернути нашу увагу на те, що потребує уваги і зцілення.

✔️ Уникання: коли наближається річниця травматичної події, люди можуть намагатись уникати  місць, людей, ситуацій, яки б нагадували про травматичну подію. 

❓ «Синдром річниці»:
чим ти можеш допомогти собі зараз? (2/2)

✅ Піклуйся про свої першочергові потреби вдвічі більше, ніж це було до цього періоду. Здоровий сон, якісне і смачне харчування, фізична активність, прогулянки, перерви в роботі, теплий душ або ванна.

✅ Ще більше міцних обіймів і теплого, якісного часу із близькими.

✅ Поговори з тими, хто може розділити твої почуття. З тими, з ким є спільний досвід проживання подій цього року. Це може бути твій друг, колеги, психолог або психотерапевт, групи підтримки.

✅ Ретельно структуруй свій час. Склади і проговори із близькими свої плани А, B і C на випадок непередбачуваних обставин або посилення бойових дій в твоєму регіоні у дні річниці.  

✅ Згадай те, як багато ти зробив/ла за цей рік. Що завдяки тобі відбулось, частиною чого ти став/ла? Які зміни відбулись в тобі? У чому ти став/ла сильнішим/шою? Чому навчився/лась?    

✅ Нормалізуй свої відчуття в тілі, якщо такі виникають.

У когось, хто відчуває синдром річниці, можуть пітніти долоні, прискорюватися серцебиття, з’являтись задишка. Це так мозок сигналізує тілу виділяти кортизол і адреналін у відповідь на пам’ять тих днів. 

💭 Було б корисно пам’ятати про це і проговорювати: «Це просто адреналін. Це не означає, що я зараз в небезпеці. Навпаки, саме зараз я в безпечному місці». Допоміжними є фізичні вправи.

✅ Заплануй додаткову підтримку на цей період.
 

Текст підготовлений за допомогою матеріалів: mentalhelp.net