СПОГАДИ

  Спогади: як з ними екологічно обходитися для себе та інших? 

🗿 Спогади є важливими свідками нашого минулого. Вони можуть час від часу про себе нагадувати або ж хтось їх може потурбувати (навіть без нашого дозволу). Разом з тим, спогад часто містить емоційну реакцію на ситуацію, яка здатна вплинути на теперішню емоційну картину твого життя.

🫂 Жодного українця минулий рік не лишив байдужим. І прикро, що спогади про війну і пережитий досвід пробуджують, очевидно, менш приємні емоції, ніж нам хотілося б. Це можуть бути згадки про події евакуації, окупації, лихі звістки, сцени насильства і багато інших вражаючих жахливих речей. Важливо отримані переживання оформити у спогад: так для нашої психіки створюється сигнал, що це вже пройшло, ми це прожили, що це вже не частина реальності тут і зараз.

Спогад тоді і створюється, коли проходить шлях від переживання до сторінки пам’яті. Йому важливо отримати своє місце для розміщення - у щоденнику, листі, розповіді іншій людині чи психотерапевту (в безпечних умовах). Як же екологічно обходитися зі спогадами для себе та інших?

➡️ Якщо з’являється відчуття, що переживань багато і ніби нікуди діти, можна це оформити в історію. Помічними при цьому можуть бути наступні практики:

🟡 Індувідуальні, без залучення іншої людини ⬇️

▫️Писемні практики - фрірайтинг, виписування емоцій та почуттів.

Такі способи вдало працюють як сповідь, де в безпечному місці можна без свідків розмістити усі свої переживання. Це помічне, коли тривожно, емоції переповнюють, коли хочеться розвивати усвідомленість, є бажання розібратися в собі та усамітнитися.

Тому якщо ти поки не готовий/а ділитися всіма переживаннями з психотерапевтом чи просто іншою людиною, але є потреба саме «кудись діти» це переживання - фрірайтинг та щоденники - для тебе.

▫️Розміщення спогадів як фіксації, документації досвіду або доказів злочинів загарбників. 

З початку вторгнення з‘явились цілком конфіденційні та безпечні способи для цього - наприклад, особистий щоденник війни https://svidok.org/. Ти можеш вирішити, чи це лише твоє місце для розміщення переживань, емоцій, досвіду, чи ти б хотів/ла розділити це з іншими (є опція анонімності). Разом з тим, на сайті є опція поділитися документальними фактами публічно  (фото, відео), які б фіксували злочини росіян і потім могли б бути використані з метою встановлення справедливості.

Для чого потрібні такі місця для спогадів та документалістика страшних переживань? Напевно, ти стикався/лася з книжками про досвід тих, хто пережив Другу світову або пройшов концтабори.
Незважаючи на болючість цього, у такий спосіб проходить легалізація всіх жахливих подій війни («це дійсно відбувалося»). Це дає доступ до зцілення колективної травми, якої зазнає наш народ («ми пройшли це разом»): нам всім буде важливо пропрацювати цей досвід, співпереживати історіям тим, хто був пліч-о-пліч з нами в цій війні.

👉 Саме ти вирішуєш, чи таке розміщення спогадів потрібно тобі і чи ти готовий/а до такого досвіду. Попіклуйся про себе: спитайся, заради чого ти б публічно чи анонімно хотів/ла зробити, якщо наважишся? Якщо твоя мотивація - підтримати своєю історією когось іншого, відновити справедливість, сказати вголос про ці злочини, щоб злочинці були покарані - ти у відповідному місці. Це потребує внутрішньої готовності та сили, у дуже вразливому стані цей досвід може бути травматичним.
❗️Пам‘ятай: якщо тобі складно це робити, ти можеш припинити в будь-який момент.



🟡 Контактні способи, з залученням інших людей чи спеціалістів ⬇️

▫️Інтерв’ю з представниками гуманітарних / благодійних / соціальних організацій чи журналістами.

Такі організації чи видання разом з допомогою зараз можуть збирати дані про історії людей, постраждалих від війни, переживших окупацію тощо. Це нормальна практика: їм важливо документувати інформацію, на основі якої планується допомога та досліджуються потреби людей. Втім, благородна мета не завжди враховує внутрішні процеси у людини. Ти можеш погоджуватися або відмовлятися від таких інтерв’ю - це твоє право, це не робить тебе поганою чи хорошою людиною.

Але будь також уважним/ою до себе: якщо тебе розпитують про подробиці чи дуже травматичні речі, ти можеш це припинити теж. Ціною твого психічного здоров’я збір інформації не має відбуватися. Якщо захочеш допомогти, ти можеш повернутися до інтерв’ю пізніше (пропрацювавши чи проживши свій досвід), або розказати тільки те, що можеш, або якщо запитувані подробиці для тебе дуже вражаючі, можеш зупиняти цей процес і не повертатися.

▫️ Зустрічі з психологом чи психотерапевтом.

Якщо ти готовий/а доторкатися до досвіду та проживати його в безпечній обстановці з кваліфікованою людиною, не соромся звернутися до фахівця. Він/вона діятиме згідно з твоїм запитом та зможе допомогти пройти складний шлях опрацювання досвіду разом.

▫️Розповіді, знайомим, друзям, випадкові зустрічі, «ефект попутника»

Варто розуміти, що не кожен може розділити важкі спогади чи переживання (добре уточнити перед розмовою, чи готова людина про це поговорити).

Якщо так сталося, що ти опиняєшся свідком чиєїсь складної історії, прислухайся до себе, чи ок тобі. Зазвичай такі розповіді з’являються, щоб розділити переживання, спільний досвід і дати йому волю, а також отримати підтримку. Дотик до переживань іншого теж може порушили твою вразливість. Прислухайся до себе: якщо стає по відчуттях дуже небезпечно для себе та чутливо, попроси про перерву в історії друга / знайомого / випадкової людини чи зупини її. Це твоє право. Не варто бути помічним/ою іншому та підставляти плече, якщо перш за все допомога потрібна тобі.

              Психолог на зв’язку