ПРИТЧА

 ПРИТЧА 

Учень спитав Мудреця:

Учителю, чи ворожий світ для людини? Чи несе він людині добро?

– Я розповім тобі притчу про те, як ставиться світ до людини, – сказав учитель.

«Дуже давно жив великий шах. Він наказав побудувати прекрасний палац. Там було багато дивовижного. Серед інших диковин у палаці була зала, де всі стіни, стеля, двері і навіть підлога були дзеркальними. Дзеркала були неймовірно ясними, і відвідувач не одразу розумів, що перед ним дзеркала, – настільки точно вони відображали предмети. Крім того, стіни цієї зали були влаштовані так, щоб створювати ехо.

Одного разу в цю залу забігла собака і завмерла з подивом – ціла зграя собак оточила її з усіх боків, зверху і знизу. Собака на всякий випадок вишкірилася, і всі відображення відповіли їй тим же. Перелякавшись не на жарт, вона відчайдушно загавкала. Ехо повторило її.

Собака гавкала все голосніше. Ехо не відставало. Собака кидалась з боку в бік, кусаючи повітря, і її відображення теж ганяли навколо, клацаючи зубами. На ранок слуги знайшли нещасну тварину бездиханну в оточенні мільйонів відображень мертвих собак. В залі не було нікого, хто міг би заподіяти їй хоч яку-небудь шкоду. Собака загинула в битві зі своїми власними відображеннями».

– Тепер ти бачиш, – підводячи підсумок, мовив Мудрець, – інші  люди не приносять ні добра, ні зла самі по собі. Все, що відбувається навколо нас, – всього на всього – відображення наших власних думок, почуттів, вчинків, емоцій. Світ – це велике дзеркало.