ВІКНО ТОЛЕРАНТНОСТІ

 

Поговоримо про нашу НЕРВОВУ СИСТЕМУ

В психології є таке поняття як ВІКНО ТОЛЕРАНТНОСТІ.

Якщо коротко, це міра нашої здатності впоратися з реальністю. Витримати її, прийняти виклики, зберігати функціональність та ясний розум).  А не втекти від неї чи закрити долоньками оченята 🙃.

Вікно толерантності - це коли я почуваюсь в безпеці, можу бути в оптимальному стані спокою (відпочинок, розслаблення) або в оптимальному стані активності (цікавість, відкритість, ефективність, фізична активність).

Це стан, коли я комунікую з людьми, співпрацюю. Почуваюсь “я достатньо ок, а світ і люди достатньо безпечні”.

Але світ складний та непередбачуваний, та й ми не ідеальні роботи.

Тож буває, що наша здатність впоратися - значно менша за навантаження яке приносить реальність.

Наше вікно толерантності звужується, бо:

💔 Прямо зараз ситуація дуже складна і травматична, і її масштаб перевершує мою здатність витримати це і зарадити цьому. Мало мого внутрішнього ресурсу, мало підтримки зовні.

💔 Або в результаті дуже тривалого стресу нервова система настільки виснажена, що важко витримати навіть такі дрібниці як розбита чашка чи запізнення друга на зустріч.

В таких умовах нервова система перебуває в стані “небезпека” і займається виживанням. Для цього в нас є дві базові реакції:

❗️ ГІПЕРАКТИВНА реакція нервової системи (тривога, панічні атаки, нескінченні перевірки, гіперобдумування що пішло не так і як я мав зробити але не зробив, заїдання стресу тощо). 

Тут наш організм в режимі мобілізації сил - під дією гормонів стресу виділяється багато енергії, бо так закладено мільйонами років еволюції: бачиш тигра? бий його або тікай! для цього ось тобі купа енергії щоб вижити. 

В цьому стані тіло напружене, люди поруч дратують, і хвилюєшся за кожну дрібницю.

❗️ занадто ПАСИВНА реакція (апатія, відстороненість, байдужість, безсилля, аж до відчуття відчаю яке може перерости в депресію та думки про самогубство). 

Тут ми в режимі енергозбереження - сил так мало, що намагаємось зберегти хоч цей залишок. Апетит майже відсутній.

Хочеться полежати і щоб ніхто не чіпав. Опускаються руки. Уникання контакту, підтримки й руху.

Так працює наша нервова система, коли нам складно. 

Коли ми виснажені. 

Коли ми проживаємо дуже складну ситуацію життя.

Це нормальні реакції на ненормальні обставини.

ЯК З ЦЬОГО ВИХОДИТИ?

Якщо коротко: чим більше стресу - тим менше вікно толерантності.

❤️ Чим більше ресурсу - тим віконечко розширюється.

Тому: помітили реакцію бий/біжи/замри? Отже, мені зараз складно.

❤️  Отже, що я можу зробити і до кого звернутися щоб підтримати себе? Щоб добрати сил.

❤️ Шукаємо сферу свого впливу: в усьому цьому хаосі на що я впливаю? що залежить саме від мене? що я можу зробити? на що і на кого опертися?

✅ Бий/біжи? - сповільнюємось, робимо паузу, дихаємо, повертаємось в фізичне тут і зараз (5 сенсорних відчуттів).

✅ Замри? - м’яко активуємо. Посильними маленькими кроками, поступово збільшуємо рівень фізичної активності (з депресії виходимо ногами) та рівень ресурсної активності (робити щось для себе в задоволення та відпочинок, навіть якщо це полегшення на 1 бал з 10). Кожен день по-трохи, а не чекаючи вихідних чи відпустки.

✅ ДОЗВІЛ СОБІ ПОДБАТИ ПРО СЕБЕ. Поставити себе в пріоритет, бо здоровий егоїзм - запорука виживання, і без нього ми не можемо допомогти іншим (принаймі на довго нас не вистачить).

✅ Без нереалістичних гіпервимог.

✅ З турботою про себе.