АРТ ТЕРАПІЯ

МЕТОДИКА «ДЕРЕВО ЖИТТЯ: СПОСІБ РОБОТИ З ГРУПАМИ ДІТЕЙ, ЯКІ ПЕРЕЖИЛИ ТРАВМАТИЧНУ СИТУАЦІЮ» 

НКАЗЕЛА НКУБЕ (ЗІМБАБВЕ) І ДЕВІДА ДЕНБОРО (АВСТРАЛІЯ)

Матеріали, необхідні для роботи: папір формату А4, гуаш, стаканчики з водою, пензлики, кольорові олівці, скотч, ножиці, кольорові наліпки, кулькові ручки, гарні грамоти.

Ця методика може відповісти на питання про те, як можна допомогти дітям, які пережили важку травматичну ситуацію, втратили дім і близьких, як говорити з ними так, щоб вони не провалилися в безодню відчаю, а, навпаки, згадали про те, що для них важливо в житті, які у них є особливі вміння, що допомагають справлятися з горем, як організувати ситуацію так, щоб діти відчули не відірваність від своєї культури, традицій, історії, сім’ї, а зв’язок з ними та знайшли для себе опору.

Методика «Дерево життя» була створена для роботи з дітьми, які осиротіли внаслідок епідемії СНІДу в Зімбабве та Південній Африці, застосовується в громадах, які пережили стихійні лиха та збройні конфлікти – в Австралії, Канаді, США, Палестині, Бангладеш тощо, охоплює чотири частини: Дерево Життя; Ліс Життя; Коли настає гроза; Визнання та підтвердження.

Завдання перших двох частин – вибудувати «другу історію» про життя дитини. Це історія про особливі вміння, здібності, надії та мрії дитини, про те, як вони виникли і розвивалися. Завдання третьої частини – допомогти дитині висловити словами те, що їй довелося пережити, та як вона долала ці випробування. Завдання четвертої – залишити у дітей яскраві спогади та «документи», до яких можна буде згодом звернутися для отримання підтримки у скрутні хвилини, допомагає встановити зв’язок зі значущими дорослими.

Методика підходить для групової роботи як з дітьми, так і з дорослими (але у дорослих більше скепсису). Мінімальна кількість ведучих – дві особи.

Дерево Життя 

Робота починається з того, що ведучий обговорює з дітьми, які дерева вони знають, які в них є особливості. Ведучий каже, що сьогодні в роботі дуже знадобиться все те, що діти знають про дерева (можна попросити згадати або придумати вірш чи пісню про дерева). Ведучий малює на великому аркуші паперу своє власне дерево і пояснює на своєму прикладі, що кожен елемент дерева (коріння, стовбур, гілки, листя і плоди) та поверхня ґрунту є «опорною точкою» для розповіді про важливі аспекти того, ким дитина є і ким хотіла б бути.

Коріння – це опорна точка для того, щоб діти розповіли, звідки вони (з якого села чи міста); про історію своєї родини (що означає прізвище, хто кому родич тощо); про те, хто в житті дитини найбільше чогось навчив; улюблене заняття, книгу, пісню чи казку.

Поверхня землі – це розповідь про те, як зазвичай проходить день, що дитина робить протягом дня.

Стовбур – це особливі вміння, які дитина згадала, пригадуючи те, чого її навчали, свої повсякденні справи і навички, які дитина демонструє в лікарні, таборі біженців, новій школі або в реабілітаційному центрі (залежно від того, де проводиться методика).

У дні, що передують проведенню вправи, співробітники окреслюють для себе, які у дітей є вміння: вони можуть бути пов’язані з фізичною спритністю, піклуванням, добротою. Під час роботи з Деревом Життя ведучі можуть нагадати дитині про ці вміння, допомогти позначити їх на стовбурі дерева, ставити питання про історію цих умінь: у кого дитина навчилася цього. Це теж може бути позначено на стовбурі. У процесі малювання дітям часто згадується щось важливе і дороге. 

Гілки – це мрії, надії та бажання дитини. Коли дитина малює гілки, ведучі можуть запитувати про те, як виникли ці мрії, надії та бажання, як вони пов’язані зі значущими для дитини дорослими, як вдалося їх зберегти та що допомагало їй у цьому?

Листя (важливо: дерево дитини – вічнозелене, і листя з нього не опадає!) – це значущі для дитини люди, живі та померлі, які не перестають бути важливими для нас. Зі смертю відносини не закінчуються. Ведучі можуть розпитати дитину про них. Якщо дитина, згадуючи про померлого, засмучується, ведучий може поставити такі питання: Чи були моменти, коли ви були щасливі разом? Чим ця людина є особливою? Чи була б вона рада, якби знала, що ти пам’ятаєш її саме такою?

Ці питання спонукають дитину розповісти про те, що для неї важливо у відносинах з померлим та як вона підтримує їх значущість.

Плоди – це різноманітні дари, які отримала дитина. Насамперед нематеріальні: дари турботи, доброти, любові. Ведучі запитують: Як ти думаєш, чому ця людина обдарувала тебе цим? Що вона цінувала в тобі, чому їй захотілося проявити таку любов, доброту, турботу? Як ти думаєш, що ти вніс (­ла) в життя цієї людини?

Якщо дитині важко назвати якісь дари, ведучий допомагає, питаючи про те, що вже обговорювалося в процесі вправи.

Ведучий пояснює дітям, що треба малювати, зображаючи водночас своє Дерево Життя (поспіхом, щоб ніхто з дітей не соромився власного малюнка), і коротко розповідає свою історію. Потім просить підняти руку тих, хто хотів би теж намалювати дерево. Важливо, щоб у дітей було відчуття безпеки і змога відмовитися. Після завершення малювання ведучий пропонує наклеїти малюнки на одну зі стін кімнати. Маємо цілий ліс прекрасних дерев. Ведучий просить охочих розповісти про своє дерево. Це історії, пов’язані з почуттям гордості, гідності, вдячності, розповідати їх набагато приємніше, ніж історії про страх і біль. Хтось завжди є охочим і вчить інших співати свою улюблену пісню.

Коли дитина розповідає, ведучий розпитує її про надії, мрії, бажання, як вони виникли, як вдалося їх зберегти, хто з близьких людей не здивувався і зрадів би, дізнавшись, що у дитини вони є.

Ведучий пропонує дітям написати на наліпках добрі, підбадьорливі слова та наклеїти їх на інші малюнки. Це створює жваву, теплу атмосферу.

Ліс Життя

Коли малюнки наклеєні на стіну, а добрі слова написані, всі сідають і деякий час споглядають прекрасний ліс, в якому так багато різних красивих дерев. Ведучий розповідає про те, які всі дерева різні і гарні, які в них міцні коріння, які потужні гілки, як багато різних людей дбали і продовжують дбати – батьки, брати і сестри, бабусі і дідусі, інші родичі, сусіди, священники, лікарі тощо. Деякі з цих людей померли, але спогади про них продовжують бути наповнені любов’ю та вдячністю за все те, що вони для нас зробили. Ці спогади – підтримка у важкі часи. Потім ведучий обговорює з дітьми, що у різних дерев є спільного, чим вони різняться і як в лісі захищають і підтримують одне одного, переходять до того, що спільного у дітей і ведучих. На цьому етапі обговорення проходить досить легко і весело.

Після завершення цього етапу вправи перерва (обід або чай).

Коли настає гроза

Попередні етапи вправи створили для дітей «безпечну територію», де вони можуть невимушено розповідати про власне життя, постає завдання створити умови для розповіді про травматичні ситуації в житті та визнання наслідків, але без пережитого страждання. Важливо показати, що діти не винні в тому, що з ними сталося. А найважливіше – підкреслити ті навички подолання, які у них вже є.

Група знову збирається разом, щоб продовжити розмову про ліс і дерева.

Інструкція: Ось які у нас гарні дерева. Чи можна сказати, що вони завжди в безпеці, що їм ніщо не загрожує? («Ні!» – хором відповідають діти). Що може загрожувати деревам? (Діти пропонують різні варіанти загрози: дерево може повалити вітер, його може підпалити блискавка (або злі люди), зрубати людина, пожерти гниль, вбити посуха, дерево може померти від старості тощо). Але чи винні дерева в тому, що з ними це трапляється? («Ні!» – хором відповідають діти.)

Сьогодні ми порівнювали своє життя з цими прекрасними деревами. Чи можемо ми сказати, що життю людей, дітей іноді загрожує небезпека та може бути заподіяно шкоду? («Так!» – відповідають діти). А якими можуть бути ці небезпеки? (Діти з Соуето пропонували такі варіанти: зґвалтування; побиття; коли тебе викидають на вулицю і залишають напризволяще; коли на дітей кричать; коли їм не дають їжі; коли змушують жити в картонних коробках; коли дітей викрадають, вбивають, з’їдають; коли діти живуть на вулиці; коли вживають наркотики; коли їм доводиться торгувати своїм тілом). Як всі ці перераховані небезпеки впливають на дітей? Які почуття породжують?

У групі починають говорити про «дітей загалом», кожній дитині не доводиться виходити вперед і казати, наприклад: «мене зґвалтували», вдається назвати й обговорити ці проблеми без почуття сорому та самозвинувачення, попри те, що більшість говорить про особистий досвід. Діти об’єднуються, щоб назвати все те, що люди роблять з тими, хто не може внаслідок різних обставин захистити себе.

Після цього ведучий запитує: «Чи винні діти в тому, що з ними це стається?». І діти відповідають: «Ні!».

Інструкція: Коли до лісу насувається гроза, всі істоти прагнуть захиститися і врятуватися. Дерева гнуться і тримаються корінням та гілками одне за одне. А як ви думаєте, що в цей час роблять лісові тварини («зариваються в землю, тікають, ховаються, піклуються про маленьких тощо» – відповідають діти)? А що роблять діти, коли в їхнє життя приходять небезпеки? Чи можуть вони щось зробити? Хто може розповісти про це?

Діти охоче розповідають, їхні способи подолання стають зрозумілішими. Вони дуже уважно слухають одне одного, бо це важливе знання, яке колись може стати в пригоді.

Потім ведучий обговорює з дітьми такі питання: Чи завжди бурі присутні в нашому житті? Чи буває такий час, коли бурі вщухають і знову настає гарна погода? Що роблять звірята в лісі за такої умови? А що роблять діти? Що приносить їм радість? З ким діти раді проводити цей час? (Організовують малі групи по 4–5 осіб).

Кожній дитині пропонують написати лист близькій дорослій людині, від якої вона отримала дари турботи, та розповісти про Дерево Життя і що важливе вдалося згадати, чого навчитися цього дня, подякувати за турботу, висловити надію на те, що доросла людина і надалі робитиме щось хороше для дитини.

Визнання та підтвердження

Поки один із ведучих обговорює з дітьми бурі та їхні наслідки, а також способи подолання, інший ведучий починає заповнювати заздалегідь підготовлені гарні бланки грамот: «Грамота видана ..., який взяв участь у програмі «Дерево Життя», і підтверджує, що у ... є (ось такі) вміння, бажання, надії та мрії, а також те, що (ось ці люди) зробили такий внесок у його життя».

Коли дітям вручають грамоти, чудово було б заспівати спеціально складену до цієї нагоди пісню або ту, яку всі знають і хотіли б зараз заспівати.