ВІЙНА

 ЮЛІЯ ПАЄВСЬКА

Моє серце як попіл

Мені болить за кожну жертву цієї війни, це іноді нестерпно і я задумалась, чого насправді хоче росія, вбиваючи цивільних, катуючи полонених і знищуючи міста?

І як цьому протистояти.

Ось трохи родумів як психолога що стануть у пригоді для цивільних в першу чергу.

Про це вже говорено багато але нічого, я нагадаю:

Це не хаос. Це система.

З погляду сучасної військової психології, дії росії — це класична стратегія тотального психотерору. Їхня мета не просто перемогти фізично.

Їхня мета — знищити, зламати нас як колективну особистість.

Працює це так:

1. Системне насильство = атака на ідентичність

Катування, обстріли, удари по лікарнях і школах — не помилки. Це технологія стирання суб’єктності.

У психології це називається дегуманізаційною практикою: жертву знецінюють, змушують мовчати, змушують зрадити себе — аби перетворити її на об’єкт.

2. Обстріли — це масове насильство над психікою

Це не лише страх. Це спроба прищепити:

 • вивчену безпорадність («нічого не має сенсу»), 

 • травму майбутнього («немає що берегти»),

 • втрату горизонтів («ніколи не буде інакше»).

Це форма масштабного психологічного контролю.

3. Полон — лабораторія терору

Я це бачила особисто.

Вони не хотіли «розкриття інформації».

Вони хотіли, щоб ми зрадили себе.

Щоб кричали те, що вони скажуть.

Щоб відчули себе порожніми, без голосу, без сенсу.

Але навіть у найтемнішій точці можна чинити спротив — диханням, словом, поглядом, іронією.

...

Це дуже небезпечно і я рада що наше суспільство виказує надзвичайну стійкість, і буде ще більш стійким як що усвідомить цілі та засоби ворога.

Як цьому протистояти — як психолог і як людина:

1. Зберігати чітке “Я”

 • Не визначай себе через страх, втому чи біль.

 • Пам’ятай: твоє ім’я, твоя історія, твої цінності — недоторканні.

 • Навіть у нелюдських умовах можна залишатись людиною — і це сильніше за зброю.

2. Називати речі своїми іменами

 • Це не “жахи війни”, це організований терор.

 • Це не “трагічна випадковість”, це методика насильства.

 • Не давай їм змінити мову. Слова — перша лінія оборони психіки.

3. Бути частиною зв’язку

 • Залишайся у контакті з близькими, побратимами, своєю спільнотою.

 • Ізоляція — головний союзник терору. Спільність — його антагоніст.

4. Будувати майбутнє навіть під обстрілами

 • Плануй, мрій, працюй, учись. Це не втеча від реальності — це її відновлення.

 • Кожен акт творчості, кожен сміливий вибір — це удар у відповідь.

5. Вчитися саморегуляції

 • Різноманітні практики, контроль над тілом, рефлексія — це не “слабкість”, а зброя.

 • Людина, яка вміє керувати собою — не може бути зламана повністю.

росія воює проти здатності людини бути собою.

Але ми — вже вижили. Ми — вже сказали.

Ми — ще тут. І це означає, що головне ми вже виграли.

Ми готові битися за нашу землю і наші домівки, за своїх рідних!

Бо людина, яка зберегла себе під час катастрофи,

стає джерелом світла,

що не вмирає — навіть у мороці.

PS: звернення до коментаторів які неуважно читають пост:

Перш ніж коментувати уважно прочитайте текст, впевіться що точно хочете зробити коментар.

Як що відповідь "так" - вперед, але попереджаю - боти і вороги отримують тут бан на місці без суда і слідства.

І я маю часу розбиратися хто пише дурню - дурень чи ворог.

Дякую

ФРАНКЛ

  «Той, хто знає «задля чого жити», може витримати майже будь-яке «як жити»: Віктор Франкл

🟢 Віктор Еміль Франкл – всесвітньо відомий австрійський невролог, психіатр, психолог, філософ, творець цілого напряму у психотерапії та екзистенційній психології – логотерапії (лікування змістом/сенсом).

Під час Другої світової війни Франкл був вʼязнем нацистських концентраційних таборів Освенцим, Дахау, Кауферінг III, Тюркхайм.

🌿 Але він вижив! Хоча не раз буквально дивом уникав смерті. Не тільки вижив, а й написав понад тридцять книг.

👉 Пропонуємо відшукати опори в цитатах Віктора Франкла з його книжки «Людина у пошуках справжнього сенсу», яка побачила світ у 1946 році:

💬 «Людина здатна змінювати світ на краще, навіть якщо це можливо, і змінювати на краще себе, якщо це необхідно»;

💬 «Живіть так, ніби живете вже вдруге, і при першій спробі зіпсували все, що лиш можна зіпсувати»;

💬 «Нехай на деякий час, нехай в певних особливих ситуаціях, але гумор – це теж зброя душі в боротьбі за самозбереження. Адже відомо, що гумор, як ніщо інше, здатен створити для людини якусь дистанцію між нею самою та її ситуацією, поставити її над ситуацією, нехай, як уже згадувалося, і ненадовго»;

💬 «Між стимулом і нашою реакцією на нього завжди є час. За цей час ми вибираємо, як реагувати. І саме тут криється наша свобода»;

💬 «У людини можна відібрати все, окрім одного: останньої волі – вибирати своє ставлення до будь-яких обставин, вибирати свій шлях»;

💬 «Любов — це остаточна й найвища мета, до якої повинна прагнути людина. І тоді я усвідомив найвеличнішу таємницю, якою діляться поезія, мислення і віра: порятунок людини відбувається через любов і в любові. Я зрозумів, що людина, у якої в цьому світі нічого не залишилося, усе ще може відчувати блаженство, хоча б на мить, розмірковуючи про кохану особу»;

💬 «Попри всю вимушену фізичну та духовну примітивність життя в концентраційному таборі, духовне життя могло бути глибшим. Уразливі люди, які звикли до багатого інтелектуального життя, могли відчувати сильний біль (вони часто були тендітної статури), але їхнє внутрішнє життя не страждало так сильно. Вони були спроможні рятуватися від навколишнього жахіття в багатому внутрішньому житті й духовній свободі. Тільки так можна пояснити явний парадокс: деякі слабкіші в’язні часто виживали в таборі краще, ніж міцні люди»;

💬 «Важливо не те, чого ми очікуємо від життя, а те, що життя очікує від нас. Ми мусили перестати розпитувати про сенс життя, а натомість думати про себе як про людей, яким життя ставить виклики — щоденно й щогодинно»;

💬 «Щойно людина знаходить сенс свого життя, вона не тільки стає щасливою, але й також здобуває здатність впоратися зі стражданнями»;

💬 «Ми можемо віднайти цей сенс у житті трьома різними шляхами:
🔸 займаючись справою або творчістю;
🔸 досвідчуючи щось або зустрічаючи когось і 
🔸 обираючи власне ставлення до неминучих страждань»;

💬 «Той, хто знає, «задля чого жити», може витримати майже будь-яке «як жити»».

ВІКНО ТОЛЕРАНТНОСТІ

 

Поговоримо про нашу НЕРВОВУ СИСТЕМУ

В психології є таке поняття як ВІКНО ТОЛЕРАНТНОСТІ.

Якщо коротко, це міра нашої здатності впоратися з реальністю. Витримати її, прийняти виклики, зберігати функціональність та ясний розум).  А не втекти від неї чи закрити долоньками оченята 🙃.

Вікно толерантності - це коли я почуваюсь в безпеці, можу бути в оптимальному стані спокою (відпочинок, розслаблення) або в оптимальному стані активності (цікавість, відкритість, ефективність, фізична активність).

Це стан, коли я комунікую з людьми, співпрацюю. Почуваюсь “я достатньо ок, а світ і люди достатньо безпечні”.

Але світ складний та непередбачуваний, та й ми не ідеальні роботи.

Тож буває, що наша здатність впоратися - значно менша за навантаження яке приносить реальність.

Наше вікно толерантності звужується, бо:

💔 Прямо зараз ситуація дуже складна і травматична, і її масштаб перевершує мою здатність витримати це і зарадити цьому. Мало мого внутрішнього ресурсу, мало підтримки зовні.

💔 Або в результаті дуже тривалого стресу нервова система настільки виснажена, що важко витримати навіть такі дрібниці як розбита чашка чи запізнення друга на зустріч.

В таких умовах нервова система перебуває в стані “небезпека” і займається виживанням. Для цього в нас є дві базові реакції:

❗️ ГІПЕРАКТИВНА реакція нервової системи (тривога, панічні атаки, нескінченні перевірки, гіперобдумування що пішло не так і як я мав зробити але не зробив, заїдання стресу тощо). 

Тут наш організм в режимі мобілізації сил - під дією гормонів стресу виділяється багато енергії, бо так закладено мільйонами років еволюції: бачиш тигра? бий його або тікай! для цього ось тобі купа енергії щоб вижити. 

В цьому стані тіло напружене, люди поруч дратують, і хвилюєшся за кожну дрібницю.

❗️ занадто ПАСИВНА реакція (апатія, відстороненість, байдужість, безсилля, аж до відчуття відчаю яке може перерости в депресію та думки про самогубство). 

Тут ми в режимі енергозбереження - сил так мало, що намагаємось зберегти хоч цей залишок. Апетит майже відсутній.

Хочеться полежати і щоб ніхто не чіпав. Опускаються руки. Уникання контакту, підтримки й руху.

Так працює наша нервова система, коли нам складно. 

Коли ми виснажені. 

Коли ми проживаємо дуже складну ситуацію життя.

Це нормальні реакції на ненормальні обставини.

ЯК З ЦЬОГО ВИХОДИТИ?

Якщо коротко: чим більше стресу - тим менше вікно толерантності.

❤️ Чим більше ресурсу - тим віконечко розширюється.

Тому: помітили реакцію бий/біжи/замри? Отже, мені зараз складно.

❤️  Отже, що я можу зробити і до кого звернутися щоб підтримати себе? Щоб добрати сил.

❤️ Шукаємо сферу свого впливу: в усьому цьому хаосі на що я впливаю? що залежить саме від мене? що я можу зробити? на що і на кого опертися?

✅ Бий/біжи? - сповільнюємось, робимо паузу, дихаємо, повертаємось в фізичне тут і зараз (5 сенсорних відчуттів).

✅ Замри? - м’яко активуємо. Посильними маленькими кроками, поступово збільшуємо рівень фізичної активності (з депресії виходимо ногами) та рівень ресурсної активності (робити щось для себе в задоволення та відпочинок, навіть якщо це полегшення на 1 бал з 10). Кожен день по-трохи, а не чекаючи вихідних чи відпустки.

✅ ДОЗВІЛ СОБІ ПОДБАТИ ПРО СЕБЕ. Поставити себе в пріоритет, бо здоровий егоїзм - запорука виживання, і без нього ми не можемо допомогти іншим (принаймі на довго нас не вистачить).

✅ Без нереалістичних гіпервимог.

✅ З турботою про себе.

ПОРАДИ

 ​Як не дозволити чужим думкам керувати вашим життям?

Ми постійно переймаємося тим, що про нас подумають інші. Це цілком природно, але іноді ця тривога сягає такого рівня, що паралізує нас, змушуючи уникати спілкування та можливості самовираження. 

Соціальна тривожність є досить поширеною проблемою: за різними даними, від 7 до 13% людей відчувають її протягом життя. Найчастіше вона починається в підлітковому віці, і жінки страждають від неї вдвічі частіше за чоловіків.

Чому нас так турбує, що думають інші?

Для нас важливо відчувати себе прийнятими та гідними схвалення. Похвала і компліменти позитивно впливають на нашу самооцінку та впевненість у собі. Проте, прагнучи отримати схвалення, ми нерідко потрапляємо в пастку чужих очікувань. Ми боїмося критики, осуду, насмішок. Через це ми починаємо підлаштовуватися під очікування інших, втрачаючи себе та свої цінності.

Як же подолати залежність від думки оточення?

1. Прийміть той факт, що люди різні і думають по-різному. Не варто засмучуватися через це. Навчіться приймати відмінності в думках.

2. Зосередьтеся на собі. Що насправді важливо для вас? Які ваші цінності та переконання? Відповівши собі на ці запитання, ви зможете приймати рішення, зважаючи на власні пріоритети, а не бажання догодити всім навколо.

3. Важливо вміти відрізняти конструктивну критику, спрямовану на допомогу, від деструктивної, метою якої є зачепити вас або ж маніпулювати вами. Конструктивна критика допомагає нам стати кращими, тоді як деструктивна лише ранить та змушує сумніватися в собі.

4. Розвивайте впевненість у собі. Чим більше ви впевнені в собі, тим менше вас хвилюватиме думка оточення. Працюйте над підвищенням самооцінки, визнавайте свої досягнення й сильні сторони.

5. Пам'ятайте про свою унікальність. Не дозволяйте чужим оцінкам визначати вашу самоцінність. Ви унікальні та цінні самі по собі, незалежно від того, що думають інші.

Звичайно, повністю позбутися хвилювання щодо думки інших неможливо. Проте, навчившись контролювати свою реакцію на неї, ви зможете здобути більшу свободу та впевненість у собі.

КОМУНІКАЦІЯ

 

Емоція, факт, потреба, прохання: формула відкритого діалогу

Уявіть, що наша комунікація — це міст між двома берегами. Щоразу, коли ми неправильно добираємо слова, не враховуємо свої потреби чи почуття іншого, міст слабшає. Але якщо будувати його з розумінням і емпатією, стосунки стають міцними та надійними.

Один із таких "будівельних інструментів" — це модель "Емоція, факт, потреба, прохання", що базується на методі ненасильницької комунікації (ННК). Цей підхід допомагає уникати конфліктів і відкривати новий рівень порозуміння.

**Основні складові моделі:**

💚 Емоція

Почніть з того, щоб описати свої почуття. Це допомагає уникнути звинувачень і створює простір для відкритого діалогу.

💚 Факт

Додайте конкретну інформацію про те, що сталося, без перебільшень або узагальнень.

💚 Потреба

Поясніть, чому це для вас важливо, і яку потребу хочете задовольнити.

💚 Прохання

Сформулюйте чітке та зрозуміле прохання до іншої сторони, щоб вирішити ситуацію або отримати підтримку.

🌟** Приклади застосування**

▫️ Замість: *"Ти завжди мене ігноруєш!"

→ "Я відчуваю сум, коли ти не відповідаєш на мої питання, тому що для мене важливо відчувати, що мене чують. Чи можеш ти приділяти кілька хвилин для відповіді, коли я звертаюся до тебе?"*

▫️ Замість: *"Ти завжди спізнюєшся!"

→ "Я відчуваю роздратування, коли ти приходиш пізніше, ніж обіцяєш, тому що для мене важливо поважати домовленості. Чи можеш повідомляти мене заздалегідь, якщо не встигаєш?"*

💛 **Чому це корисно?**

✔️ Знижує рівень напруги у спілкуванні.

✔️ Сприяє кращому розумінню почуттів і потреб одне одного.

✔️ Формує культуру конструктивного вирішення конфліктів.

💡 **Як практикувати самостійно?**

🔻 Оберіть ситуацію, яка викликає у вас незадоволення.

🔻 Розпишіть її за прикладом:

*Емоція: Що ви відчуваєте?*

*Факт: Що сталося конкретно?*

*Потреба: Чому це важливо для вас?*

*Прохання: Що людина для вас може зробити? *

🔻 Спробуйте висловити це у спокійній манері.

🔑 **Додатковий інструмент: Я-повідомлення**

Для закріплення результату ефективно використовувати формулу Я-повідомлення: *“Я відчуваю", "Для мене важливо", "Мені цінно"... *(приклади я-повідомлень залишу у коментарі до допису)

✨ Комунікація — це навичка, яку можна тренувати. Використовуючи я-повідомлення та різні психологічні техніки, ви зможете створити простір для більш глибокого розуміння та підтримки у стосунках. Це процес, що потребує часу та усвідомленості, але кожен крок до ясності і відкритості приносить значущий результат.

МЕДІАГРАМОТНІСТЬ

 

Новини в інтернеті

Як саме потрібно переглядати новини? На що звертати увагу, щоб не піддатись маніпуляціям чи не бути дезінформованим? Зберігайте собі на стіні ці короткі "шпаргалки", які допоможуть вам переглядати телебачення, читати газети чи пости у соцмережах із більшою пильністю та критичним мисленням.

#вивчай_та_розрізняй

ЩАСТЯ

 

КОРИСНІ ПОРАДИ

 

АРТТЕРАПІЯ

 🐦‍⬛Вправа для емоційної саморегуляції"Дерево емоцій"

(Вікторія Назаревич 2025 проєкт “Smuha”) 

🐦‍⬛Мета: Допомогти усвідомити свої емоції, навчитися керувати ними та розуміти їхній вплив на власний внутрішній стан і взаємодію з навколишнім світом за допомогою метафори.

🐦‍⬛Опис вправи:

Уяви, що дерево — це ти сам(а). Його стовбур — це твоя внутрішня сила та стійкість. Гілки символізують твої думки, життєві події та рішення, які формують тебе. Листя — це щоденні стани та почуття, які з’являються і змінюються з часом.

🐦‍⬛Птахи, що сидять на гілках чи відлітають від дерева, — це твої емоції. Вони можуть бути різними: радісними, тривожними, спокійними чи навіть буремними. Птахи прилітають і відлітають — так само, як змінюються твої емоції.

👉 Твоє завдання:

Подивися на зображення дерева та птахів.

Уяви, що кожен птах символізує якусь твою емоцію.

Птах, що спокійно сидить на гілці, — це почуття безпеки та гармонії.

Птах, що злітає в небо, — це емоція, яку ти відпускаєш (наприклад, страх чи тривога).

Якщо птахів багато й вони злітають хаотично — це може символізувати внутрішнє напруження чи тривожність.

Визнач, які саме емоції відчуваєш зараз:

Які птахи залишаються на твоєму дереві (які емоції ти тримаєш у собі)?

Які птахи ти хотів(ла) би відпустити (які емоції заважають тобі)?

Які можуть жити на твоєму дереві та сплести гніздечко? 

Догляд за деревом: Щоб дерево (тобто ти) залишалося міцним і здоровим, потрібно навчитися піклуватися про нього:

Підживлювати коріння — тобто дбати про своє фізичне та емоційне здоров’я.

Не допускати, щоб сильні вітри (негативні емоції) ламали гілки — навчитися приймати свої емоції та справлятися з ними.

Відпускати птахів, які приносять тривогу чи страх — дозволити собі відчути емоцію, але не дозволяти їй захопити тебе повністю.

Дозволити новим птахам прилітати — відкриватися для нових відчуттів та переживань.

Рефлексія після вправи:

Які емоції ти відчував(ла), виконуючи вправу?

Чи важко було відпустити "птахів", що символізують тривожні чи негативні емоції?

Що допомагає твоєму дереву (тобто тобі) залишатися міцним та здоровим?

Як ти можеш зміцнити своє дерево у майбутньому?

Малюємо бажане дерево емоцій  

           @Вікторія Назаревич 2025 

Nazarevich ART

ПРО БЕЗПОРАДНІСТЬ

 Вивчена безпорадність: 

люди здаються навіть коли є вихід

1967 року американський психолог Мартін Селігман провів експеримент, який перевернув уявлення про волю. 

Він піддавав собак ударам струму, супроводжуючи їх звуковим сигналом. 

Тварин фіксували в упряжі, щоб вони не могли уникнути болю. 

Потім собак поміщали у вольєр із низькою перегородкою, через яку можна було легко перестрибнути, 

і знову вмикали сигнал. 

Здавалося б, вони повинні були бігти, рятуючись від болю. Але ні - собаки просто сиділи і скиглили. 

Вони не намагалися втекти, навіть коли могли.  

Натомість собака, який не брав участі в першій частині експерименту, з легкістю перестрибнув бар'єр. 

Селігман зробив висновок: 

якщо не можна контролювати страждання, воля ламається, якщо істота не може контролювати неприємні події, вона вчиться бути безпорадною. 

Так народилася теорія вивченої безпорадності!

Це відбувається, якщо:

🟢зусилля не приводять до результату (постійні відмови на роботі, невдачі у стосунках);

🟢дії не впливають на ситуацію;

🟢життя здається хаосом, де будь-який рух може призвести до покарання.

У підсумку людина здається, навіть якщо вихід є. 

Це веде до апатії, а часом і до депресії. 

Як боротися з вивченою безпорадністю

🟢 Робити хоч що-небудь

Будь-яка дія, яку людина може контролювати, допомагає відчути свою силу. 

Психолог Бруно Беттельгейм, який пережив концтабір, помітив, що люди втрачали волю, коли

опинялися в повній невизначеності. Щоб зберегти здатність до опору, він радив робити хоч щось, що залишається під контролем. Лягай спати, чисть зуби - не заради мети, а заради контролю.

🟢Маленькі кроки

Ставити прості, досяжні цілі: розібрати шухляду, зателефонувати другові, прочитати главу книжки. 

Відзначати кожну перемогу - вести список і перечитувати його. 

З часом можна буде помітити, як зростає впевненість.

Це як збирати намисто з намистин: кожна маленька удача - крок до нової історії 

про себе, де ви важливі і можете впливати на своє життя.

🟢Інший погляд

Селігман запропонував схему ABCDE для переосмислення негативу, де:

🔸A (Adversity) - згадайте неприємну ситуацію.

🔸B (Belief) - запишіть, які думки вона у вас викликала.

🔸C (Consequence) - які емоції та вчинки послідували за цим.

🔸D (Disputation) - спробуйте спростувати свої негативні переконання.

🔸E (Energizing) - які нові почуття і висновки у вас з'явилися.

Якщо практикувати цей метод регулярно, з часом зміниться не тільки мислення, 

а й поведінка в стресових ситуаціях.