РОЗПІЗНАННЯ ПСИХІЧНИХ СТАНІВ У ДІТЕЙ
До психічних станів належать: депресія, суїцидальні
тенденції, афективні та стресові реакції.
Симптоми депресії.
1.
Понижений
настрій, відчуття смутку, пригніченості, туги.
2.
Втрата
інтересу, здатності відчувати задоволення.
3.
Зниження
енергійності, активності, підвищена стомлюваність.
4. Зниження самооцінки, виникнення
відчуття невпевненості в собі, ідеї винності і самоприниження.
5. Похмуре і песимістичне бачення
майбутнього.
6. Ідеї або дії з самоушкодження і
суїциду.
7. Меланхолійний раптус
Меланхолійний раптус може вилитися і в суїцид.
8. Порушення сну (частіше ранні
уранішні пробудження).
9. Змінений апетит (у будь-яку
сторону).
10. Соматичні (тілесні) скарги без
органічних причин, а також іпохондричне налаштування.
Як розпізнати ознаки суїциду?
Увагу слід
звертати на тих дітей, які раптом починають дивно, незвично поводитися.
Більшість суїцидентів немов би виставляють перед собою “застережливі знаки”.
Знаки ці – їх крик про допомогу.
Для того, щоб утримати
дитину від самогубства, треба трохи розбиратися в людській
психології.
Щоб цінувати життя, необхідно знати дві основні речі:
1. Нам потрібно, щоб нас любили.
2. Нам потрібно добре до себе відноситися.
На нашу поведінку впливають два основні принципи:
1. Наша поведінка залежить від того, як ми до себе ставимося.
2. Поведінка кожної людини має мету; наші вчинки не відбуваються “просто так”.
Якщо керуватися цими дуже важливими міркуваннями і ясно уявляти собі їх
реальний, практичний сенс, то можна трохи краще розібратися, чому деякі
підлітки хочуть піти з життя. Дружна турбота і ласка уміють обнадіювати, гнати
думки про самогубство.
Потреба любові. Для того, щоб цінувати себе і своє життя, всі
ми повинні відчувати любов до себе. Потреба любові – це:
– потреба бути коханим;
– потреба любити;
– потреба бути частиною чогось.
Якщо ці три “потреби” присутні в нашому житті великий проміжок часу, ми в змозі
справлятися з життям, вирішувати проблеми, що постають перед нами.
Афект (лат.) - протилежність спокоєві духу, позначає всяким, викликаним почуттям,
припинення або утруднення в звичайному, нормальному плині представлень. Таким
чином, афект позбавляє людини спокійної розважливості мислення і волі. Звичайно
приводами афектів служать сильні і раптові враження, під впливом яких
потрясається і раптово змінюється щиросердечний стан людини.
Стрес - стан психічної напруги, що
виникає в процесі діяльності в найбільш складних і важких умовах. У ході
розвитку стресу спостерігають три стадії:
1. Стадія тривоги. Це найперша стадія, що виникає з
появою подразника, що викликає стрес. Наявність такого подразника викликає ряд
фізіологічних змін: у людини учащається подих, трохи піднімається тиск,
підвищується пульс. Змінюються і психічні функції: підсилюється порушення, вся
увага концентрується на подразнику, виявляється підвищений особистісний
контроль ситуації.
Усе разом покликано мобілізувати захисні можливості
організму і механізми саморегуляції на захист від стресу. Якщо цієї дії досить,
то тривога і хвилювання вщухають, стрес закінчується. Більшість стресів
дозволяється на цій стадії.
2. Стадія опору. Настає у випадку, якщо стрес фактор, що
викликав, продовжує діяти. Тоді організм захищається від стресу, витрачаючи
"резервний" запас сил, з максимальним навантаженням на всі системи
організму.
3. Стадія виснаження. Якщо подразник продовжує діяти, то
відбувається зменшення можливостей протистояння стресові, тому що виснажуються
резерви людини. Знижується загальна опірність організму. Стрес
"захоплює" людини і може привести його до хвороби.
При впливі дратівного фактора в людини формується оцінка ситуації як
загрозливої. Ступінь погрози в кожного своя, але в будь-якому випадку викликає
негативні емоції. Усвідомлення погрози і наявність негативних емоцій
"штовхають" людини на подолання шкідливих впливів: він прагне бороти
з фактором, що заважає, знищити його або "піти" від нього убік. На це
особистість направляє усі свої сили. Якщо ситуація не дозволяється, а сили для
боротьби кінчаються, можливі невроз і ряд необоротних порушень в організмі
людини. Наявність усвідомленої погрози - це основний стресовий фактор людини.
Оскільки в тих самих ситуаціях одні люди бачать погрозу різного ступеня, а інші
в цих же умовах не бачать її зовсім, те і стрес, і його ступінь у кожного свої.
Виникла погроза викликає у відповідь захисну діяльність. В особистості
активізуються захисні механізми, минулий досвід, здібності. У залежності від
відношення людини до загрозливого фактора, від інтелектуальних можливостей його
оцінки формується мотивація на подолання труднощів.
З психологічній точці зору стан стресу включає специфічну
форму відображення людиною екстремальної ситуації і модель поводження як
відповідну реакцію на це відображення.
Стан стресу може бути гострим або приймати хронічний
характер. Раніш вважалося, що провокатором стресу можуть бути тільки
екстремальні ситуації. У цьому випадку ми маємо справу з гострим стресом. Зараз
особливості існування суспільства, зокрема інформаційне перевантаження, є
причиною хронічних форм стресу. У наш час стрес прийняв характер епідемії.
Дуже часто негативним психічним
станам передують насильницькі дії, тому,
доречно, розглянути більш детально тематику насильства.
Розрізняють фізичне та психологічне насильство.
Насильство – навмисне
застосування сили як вияву своєї волі відносно інших.
Насильство обмежує можливості дій на власний розсуд
того, на кого спрямоване.
Воно спричиняє шкоду (фізичну, моральну, матеріальну) іншій особі,
порушує права і свободи цієї особи, унеможливлює ефективний самозахист
потерпаючих від насильства (той, хто чинить насильство має значні переваги
(фізичні, психологічні, адміністративні, матеріальні).
ПСИХОЛОГІЧНЕ
НАСИЛЬСТВО
може проявлятися в будь-яких словесних діях з
боку насильника, в результаті чого порушується честь та гідність особи.
До
психологічного (морального) насильства відносяться:
·
образи
·
прізвиська
·
нецензурні вислови
·
погрози, залякування
·
примус, тиск, шантаж
·
знущання, приниження
·
висміювання, глузування
·
ігнорування дитини
·
навіювання страху
·
крики, стресогенна поведінка
·
використання скарг для тиску на дитину
·
присоромлення дитини
·
маніпулятивні дії
ПОРТРЕТ НАСИЛЬНИКА
Насильнику притаманні риси
як на свідомому рівні («Я вас всіх навчу,
як треба жити», «Я вас годую, і ви все повинні робити так, як я вимагаю», «В
моїй сім’ї правила життя повинні бути такими, як у сім’ї моїх батька та
матері»)
так і на підсвідомому («Ви всі повинні
мені догоджати, здогадуватись, чого я хочу, а не здогадаєтесь, то тримайтесь…»).
Він має:
Низьку самооцінку і
використовує насильство для самоствердження та підвищення власної самооцінки за
рахунок пригнічення іншої людини.
Ненасильство – це екстремум, до якого варто прагнути, але можна лише наближатися.
НАСЛІДКИ
НАСИЛЬСТВА
·
погiршується пiзнавальна сфера;
·
погіршується апетит i сон, виникає багато проблем зi
здоров'ям (психосоматичні реакції);
·
спостерiгаються змiни особистостi, якi не дають нормально
самореалiзуватися (зокрема в майбутньому);
·
спостерігається емоційна невпевненість,
закомплексованість, страх та моральні переживання;
·
спостерігається брак позитивних почуттів;
·
занижена самооцінка, впевненість в тому, що я ні на що не
здатний;
·
виникають порушення поведiнки - рання алкоголiзацiя,
наркотизацiя, аутоагресивна поведінка (суїцид), самокатування, агресія.
·
прийняття дитиною
насильницької моделі поведінки як норми.
Дитина , яка
перебуває в сiм'ї батькiв, якi чинять насильство, бере на себе вирiшення
сiмейних проблем, нехтуючи власними потребами. В результатi вона залежить вiд
потреб, бажань, надiй i страху сiм'ї. Такi умови не дають змоги вiдчувати
безпеку, любов, нормально поводитися. Для того, щоб привернути увагу дорослого,
дитина припиняє висловлювати свої потреби, стає залежною. Внаслiдок чого виникає
так звана "проникнiсть кордонiв Я". Дитина не почувається
особистiстю, не має власних цiнностей, уболiвань, мрiй. Дитина втрачає
здатнiсть виражати емоцiї, у неї порушуються спроможнiсть встановлювати
емоцiйнi контакти.
Дiти, що зазнали
насильства, у школi мають серйознi проблеми. Дiвчата замкнутiшi, покiрливiшi,
залежнiшi, мають високу тривожнiсть, обмеженi у спiлкуваннi та дiях, досить
часто мають статус "знехтуваних" у класi. Хлопчики - агресивнiшi,
мають низьку успiшнiсть, високу тривожнiсть, нестриманiсть дiй i не прислухаються
до слiв дорослих.
Як дiвчата, так i
хлопцi мають яскраво вираженi проблеми iз засвоєнням навчального матерiалу та у
спiлкуваннi iз дорослими людьми. Постiйна роздратованiсть, невисипання, погане
харчування, та постiйний страх не дають змогу дiтям жити повноцiнним життям.
Ознаками насильства
над дітьми можуть слугувати:
- замкнутість;
- демонстрація повної
відсутності страху;
- неврівноважена поведінка;
- агресивність, схильність до
нищення й насильства;
- уповільнене мовлення, нездатність
вчитися;
- надто висока зрілість та
відповідальність у порівнянні зі звичайними дітьми цього віку;
- уникання однолітків, бажання
гратися лише з маленькими дітьми;
- занизька самооцінка;
- тривожність;
- намагання справити враження
людини, що живе в злиднях;
- демонстрація страху перед
появою батьків;
- страх фізичного контакту,
острах іти додому;
- депресія, спроби
самогубства;
- уживання алкоголю або
наркотиків;
- психосоматичні хвороби,
кшталт болю в животі (неврастенії);
- нав’язливі страхи (фобії);
- насильство по відношенню до свійських
тварин, та взагалі до більш слабших істот;
- почуття провини
за отримання фізичних ушкоджень.
253
