АРТ ТЕРАПІЯ

 🛡️Арт-терапевтична вправа: «Енергетичний щит: кольори моєї впевненості"

Учні створюють не просто герб, а енергетичний мандала-щит, поділений на сектори. Кожен сектор відповідає за певний внутрішній ресурс, захисний механізм або навичку самозахисту від насилля та булінгу в шкільному середовищі.

👥 Цільова аудиторія

Учні 5–11 класів.

⏳ Тривалість

50–60 хвилин.

🛠️ Матеріали

Папір або картон (А4)

Кольорові олівці, фломастери, фарби

Журнали, вирізки, декоративні елементи (колаж)

📝 Хід вправи

1. Вступ та Роздуми (5–10 хв.)

Психолог:

Поясніть, що негатив, насильство та стрес зменшують нашу енергію. Щит, який створюють учні, — це психологічна броня, що допомагає відновлювати внутрішню силу.

Учні вирізають або обводять форму свого щита,використовують готовий шаблон.

2. Проєктування та секторування (25–30 хв.)

Учні ділять щит на 5 секторів, кожен з яких має свою символіку.

1. Центр — Моє ядро сили (♥️Серце щита)

Символізує: головну внутрішню якість.

Завдання:

Намалювати один символ (🔆сонце, 🌳дерево, ⚓якір, ⭐зірка).

Написати одне слово, що описує головну силу:

сміливість, стійкість, гумор, мудрість.

2. Верхній лівий сектор — Мої кордони («Стіна Ні»)

Символізує: те, що учень не дозволяє іншим.

Завдання:

Використати ❤️червоний або 🤎темний колір.

Написати 2–3 фрази самозахисту:

«Стоп». «Мені це неприємно». «Не чіпай мене». «Я не хочу говорити про це».

3. Верхній правий сектор — Ресурси спокою (Енергетичний запас)

Символізує: те, що заспокоює та відновлює.

Завдання:

💠Використати синій або 🍀зелений колір.

Можна намалювати чи наклеїти:

музику, природу, кота, чай, хобі, спорт, книгу.

4. Нижній лівий сектор — Моє коло підтримки 

Символізує: людей, до яких можна звернутись.

Завдання:

🖍️Намалювати ,позначити символами чи іменами:мама, тато, подруга, вчитель, психолог.

5. Нижній правий сектор — Знання та навички 

Символізує: знання, що допомагають уникати небезпеки.

Завдання:

📝Написати 2–3 фрази:

«Знаю свої права».

«Можу попросити допомоги».

«Пам’ятаю телефони довіри».

3. Активація та обговорення (10–15 хв.)

Активація щита💠

Учні тримають щит у руках і уявляють, як з нього йде тепло, світло, сила. Це дає відчуття внутрішнього захисту.

Питання для рефлексії:

🛡️Який сектор був найлегшим, а який найскладнішим?

🛡️Як щит може допомогти в ситуації, коли хтось говорить щось неприємне?

🛡️Як можна «поповнювати енергію» щита щодня?

КОРЕКЦІЯ

 # ❤️ Вправа: "Чарівний Пластир для Серця Без Бар'єрів"

👥 Цільова аудиторія Учні 5–6 класів (10–12 років).***

⏰ Тривалість 30–35 хвилин.

🛠️ Необхідні матеріали

1. **Ватман (Великий плакат):** Зображення великого серця з "ранами" (тріщинами, плямами) та назвою **"Серце Без Бар'єрів"**.

2. **Стікери-пластирі:** Багато маленьких кольорових самоклеючих папірців (стікерів).

3. **Картки-ситуації:** Надруковані або написані 6–8 прикладів ситуацій, що створюють бар'єри (див. Додатки нижче).

4. Маркери, фломастери.

📝 Хід Вправи

1. Вступ та Знайомство з Серцем (5 хв)

1. **Початок:** Поясніть, що в цей час ми говоримо про **толерантність** (повагу до всіх, навіть якщо вони відрізняються) і **безбар'єрність** (відсутність перешкод).

2. **Серце-Символ:** "Де живе наша повага та доброта? У серці! Наше **Серце Без Бар'єрів** має бути міцним та відкритим для всіх."

3. **Демонстрація:** Покажіть ватман із "пораненим" серцем. "Коли ми когось ображаємо, ігноруємо чи судимо, ми створюємо бар'єр – і наше серце отримує рану. Наше завдання сьогодні – знайти **чарівні пластирі**, щоб його залікувати!"

2. Аналіз Бар'єрів (15 хв)

1. **Робота з картками:** Витягуйте картки-ситуації по черзі.

2. **Обговорення:** Після кожної ситуації ставте питання:

   * *«Яку рану отримало наше Серце Без Бар'єрів у цій ситуації?»* (Покажіть на конкретну тріщину чи пляму на ватмані).

   * *«Що потрібно зробити, щоб залікувати цю рану? Яке слово чи вчинок прибере цей бар'єр?»*

3. **Ідеї:** Заохочуйте дітей пропонувати конкретні дії та слова (наприклад: *посміхнутися, запитати, заступитися, запропонувати допомогу, сказати "Я поважаю твій вибір"*).

3. Накладання "Чарівного Пластиру" (10 хв)

1. **Дія:** Коли команда або учень пропонує гарну ідею для "лікування", дайте їм стікер-пластир.

2. **Напис:** Дитина пише на стікері цю **позитивну дію/правило** (наприклад, *«Повага до хобі», «Завжди підтримую», «Не суджу за одягом»*). Це і є їхній внесок у **Кодекс Безбар'єрності**.

3. **Лікування:** Учні по черзі наклеюють свої "пластирі" на "рани" серця.

4. Підсумок та Рефлексія (5 хв)

1. **Оцінка:** Зверніть увагу на Серце, яке тепер стало яскравим і залікованим. **"Подивіться, наше Серце Без Бар'єрів знову ціле і стало ще сильнішим! Завдяки чому?"**

2. **Висновок:** Підкресліть, що толерантність – це наш **внутрішній чарівний пластир**. Щодня ми обираємо, чи наносити рану, чи лікувати її, роблячи наше спільне серце відкритим і безбар'єрним.

## ✂️ Додатки: Приклади Карток-Ситуацій ("Рани")

Ось 7 простих і зрозумілих прикладів для карток (роздрукуйте або напишіть їх на окремих папірцях):

**Ситуація-Бар'єр (Рана)**

**Акцент:** Новенький у класі погано говорить українською або з сильним акцентом. Його почали тихенько передражнювати.

**Інвалідність:** На шкільному святі дитина на інвалідному візку не може взяти участь у спільній рухливій грі, і її просто залишили осторонь.

**Зовнішність:** Хтось прийшов у старому одязі або має незвичайну зачіску. Декілька учнів почали хихикати та уникати цієї людини.

**Хобі:** Дівчинка дуже любить футбол і грає краще за хлопців. Хлопці сказали: "Футбол – це не для дівчаток" і не взяли її у свою команду.

**Емоції:** Мій друг дуже часто плаче, навіть через дрібниці. Я сказав йому: "Ну що ти, як маленький!" і відвернувся.

**Конфлікт:** Двоє дітей посварилися, і весь клас має обрати, кого підтримати, а кого ігнорувати.

Помилка: Хтось зробив серйозну помилку у проєкті чи виступі. Його почали голосно критикувати та звинувачувати.

ГОРЮВАННЯ

 

🕊️ Техніки проживання горя та втрати

Основні техніки

1. Дати місце почуттям

 * Створити «простір для горя»: визначений час і місце, де людина може дозволити собі плакати, злитися, мовчати.

 * Вправа: завести «щоденник втрати», куди можна виписувати все, що спадає на думку — думки, спогади, запитання до того, хто пішов.

2. Розмова з тим, хто пішов

 * Метод порожнього стільця: посадити навпроти порожній стілець і уявити, що там сидить померла людина. Сказати їй те, що не встигли або хочеться донести.

 * Лист: написати листа людині, а потім (за бажанням) його спалити чи зберігати.

3. Тілесні практики

 * «Дихання крізь сльози»: м'яко дихати, дозволяючи тілу проживати ридання без контролю.

 * Заземлення: стоячи босоніж на підлозі, відчути опору під ногами і сказати собі: «Я живий/жива, я тут».

4. Ритуали пам'яті

 * Створити «скриньку спогадів» з фото, листами, речами.

 * Створити символічний об’єкт (свічка, малюнок, дерево пам’яті), який уособлюватиме зв'язок із тим, хто пішов.

5. Робота з провиною та незавершеністю

 * Вправа «Я зробив/зробила все, що міг/могла»: перелічити все, що було зроблено для людини за її життя.

 * Розділення відповідальності: усвідомити, що смерть — не вибір того, хто живе, а частина життя.

6. Опора на живих та майбутнє

 * Скласти «карту підтримки»: хто поруч, кому можна зателефонувати, де просити допомоги.

 * Маленькі кроки вперед: щодня — одна дія для повернення до життя (прогулянка, дзвінок другу, догляд за собою).

7. Творча робота

 * Арт-терапія: малювання образу втрати, а потім образу підтримки.

 * Пісочна терапія: побудувати «світ із втратою» і «світ, де є надія».

Додаткові техніки проживання горя

Арт-терапія

 * Колаж спогадів – вирізати з журналів/роздрукувати фото, символи, асоціації про людину та зібрати в колаж.

 * Дві картини – намалювати спочатку «біль втрати», потім «моє життя далі».

 * Мандала пам'яті – коло, в центрі якого символ того, хто пішов, навколо — свої почуття та спогади.

 * Скульптура з пластиліну/глини – виліпити образ свого болю або підтримки.

 * Лист малюнком – замість слів зобразити все, що хочеться сказати померлому.

Тілесні практики

 * Обійми себе – міцно обійняти себе руками, погладжувати плечі, повторюючи: «Я в безпеці. Я тут».

 * Тряска – м’яко струшувати руки, ноги, тіло, щоб «витрусити» застиглу напругу.

 * Дозволити тілу впасти – лягти на підлогу, повністю розслабитися, відчути опору.

 * Голосове звільнення – видавати звуки (стогін, крик, спів), дозволяючи голосу виражати те, що не виражається словами.

 * Тілесна карта горя – позначити на контурі тіла, де живе біль (груди, живіт, руки), і попрацювати диханням/дотиком.

Ритуали та символічні дії

 * Свічка пам'яті – запалити свічку і кілька хвилин мовчки думати про людину.

 * Лист у річку/вогонь – написати все, що хочеться сказати, і віддати воді чи вогню.

 * Послання в небо – надути кульку, прикріпити лист/малюнок і відпустити.

 * Посадити дерево/квітку – як символ продовження життя і пам'яті.

 * Коробка сили – покласти в неї предмети, які нагадують про підтримку і тепло, а не лише про біль.

Когнітивні техніки

 * Список подяки тому, хто пішов – за що вдячний/вдячна, чого навчив/навчила, що залишив/залишила після себе.

 * Діалог на папері – писати запитання від себе і відповідь від імені померлого.

 * «Що б сказав він/вона зараз?» – уявити слова підтримки, які могла б сказати померла людина.

 * Переписування історії – виписати найважчі моменти і спробувати додати туди «опори» (хто був поруч, що допомогло).

 * Метафора шляху – уявити, що життя — дорога: частину шляху я пройшов/пройшла з цією людиною, а тепер йду далі, зберігаючи слід.

Групові практики

 * Коло пам'яті – кожен учасник розповідає про людину, ділиться світлим спогадом.

 * Спільний арт-об'єкт – група створює картину/колаж/інсталяцію на пам'ять.

 * Ритуал підтримки – у колі кожен по черзі говорить тому, хто сумує, слова підтримки і кладе руку на плече.

 * Спільне мовчання – кілька хвилин у тиші, коли група просто «тримає» простір для болю.

ВПРАВИ

 ВПРАВА «ЧОТИРИ КВАДРАТИ»

Складіть аркуш паперу так, щоб утворилося 4 квадрати. У верхньому лівому куті позначте «1», у верхньому правому – «2», у нижньому лівому – «3», у нижньому правому – «4».
Дайте клієнту планшет із аркушем, складеним так, щоб перед ним був лише квадрат № 1, і дайте йому олівці або маркери. Попросіть намалювати складне відчуття у вигляді зображення або монстра (для дітей, яким важко створити пов’язаний образ). Це може бути просто пляма – головне, щоб вона відображала це почуття. Для прикладу я використаю тривогу, щоб спростити пояснення. Це також може бути гнів, страх тощо.
Майте під рукою список позитивних тверджень (когніцій), що стосуються цього відчуття і можуть бути індивідуально підібрані для клієнта. Коли перший малюнок буде готовий, переверніть аркуш на квадрат № 2. Попросіть клієнта намалювати фігурку людини – себе. Малюнок може бути настільки детальним, наскільки він захоче.
Тепер поверніться до малюнка в квадраті № 1. Попросіть клієнта повільно закреслювати його, даючи йому темніший маркер (наприклад, чорний). Слідкуйте, щоб він проводив лінії від лівого краю до правого, уважно стежачи за рухом очима. Починати потрібно зверху, повільно опускаючись вниз, доки весь малюнок не буде закреслений. Якщо він зробить це швидко, можна повернутися вгору та продовжити закреслювати, але важливо робити це спокійно, ритмічно, «туди-назад».
Після 2–3 ліній повторюйте позитивні твердження, наприклад:
«Я в безпеці».
«Я сильний».
«Я можу відпустити цю тривогу».
«Мені можна це відпустити».
Зазвичай використовують 5-6 таких тверджень і повторюють їх знову і знову. Коли монстр або образ буде закреслений, скажіть: «Чудова робота».
Далі переверніть аркуш на квадрат № 3. Нехай клієнт знову намалює свою тривогу, образ чи монстра, але поясніть, що малюнок може змінитися. Повторіть повільне закреслювання зліва направо, промовляючи позитивні твердження. Можна запропонувати клієнту повторювати їх за вами, залежно від його бажання. Коли це буде зроблено, знову похваліть його і попросіть зробити повільний глибокий вдих.
Тепер переверніть аркуш на квадрат № 4 і попросіть намалювати себе. Я бачила дивовижні зміни від малюнка № 2 до малюнка № 4. Складіть аркуш так, щоб було видно лише два зображення себе (№ 2 і № 4), отримавши довгу вузьку смугу.
Спостереження психолога: люди змінюються від плачу до усмішки, від маленької фігурки до великої.

БУЛІНГ

 

Ролі в булінгу

Але сьогодні мені нарешті (не пройшло й 7 років, дивовижно!) трапилося на очі "коло булінгу" Дана Ольвеуса, основоположника вивчення булінгу. "Коло булінгу" розглядає ролі в булінгу ще ширше.

Чому нам важливо говорити про булінг як "хворобу групи" та розглядати динаміку булінгу? 

Бо робота лише з нападником та мішенню, яка пропонується у нас здебільшого - це як до сраки карі очі. Булінг є проблемою групи, і працювати треба саме з групою.

Булінг — це не конфлікт двох людей. Це хвороба групи.

Це велика ілюзія, що якщо розібратися з кривдником, то проблема зникне. Ольвеус розробив концепцію "Кола булінгу", щоб показати, що у ситуації насильства немає нейтральних сторін. Кожен присутній так чи інакше впливає на результат.

Ось основні ролі в цьому колі:

Агресор (Заводила) Той, хто ініціює цькування та бере в ньому активну участь.

Посіпаки (Послідовники) Вони не починають першими, але швидко приєднуються до агресора, підтримуючи його дії фізично чи словесно.

Підсилювачі (Пасивні булери) Вони можуть не чинити насильства безпосередньо, але присутні поруч, сміються, знімають на телефон або вигукують коментарі. Їхня роль критична: вони створюють для агресора "сцену" та відчуття підтримки.

Пасивні прихильники. Вони мовчки спостерігають. Їм може подобатися те, що відбувається, але вони не виявляють цього відкрито. Для агресора їхнє мовчання виглядає як згода (!! весь час наголошую на цьому!)

Байдужі спостерігачі. Позиція "моя хата скраю". Вони бачать, що відбувається, але вдають, що це їх не стосується. Вони намагаються дистанціюватися, але саме їхня бездіяльність дозволяє булінгу тривати. Бо - нагадую - агресор сприймає мовчання і невтручання як підтримку дій.

Потенційні захисники. Їм не подобається булінг, вони співчувають мішені й хочуть допомогти, але не роблять цього. Часто через страх самим стати мішенню або через відсутність розуміння, як діяти правильно. Їх мовчання теж сприймається агресором як підтримка дій.

Захисники. Ті, хто наважується діяти. Вони можуть спробувати зупинити агресора, підтримати жертву, покликати на допомогу.

Чому це важливо для розуміння? Чому ми не можемо обмежуватися звичайним булер-мішень-спостерігачі?

Бо булер рідко діє наодинці. Йому потрібна аудиторія та ствердження своєї сили та здобуття місця в груповій ієрархії. Мовчання спостерігачів агресор зчитує як "зелене світло".

Найефективніша протидія булінгу — це робота з "мовчазною більшістю". Коли група перестає бути пасивним глядачем і переходить у роль захисників, агресор втрачає підтримку, і цькування знижується або навіть припиняється.

ТОЛЕРАНТНІСТЬ

Міфи про толерантність

Толерантність – це не тільки про стать, гендер, колір шкіри і сексуальні вподобання.

Толерантність – це перестати думати, що інша людина така ж, як ви. Перестати думати, що інші люди мислять так само швидко, як ви. Так само реагують, як ви. Так само діють в схожих ситуаціях. І зовсім недалекоглядно вважати, що інші люди можуть відчути точно те саме, що і ви.

Толерантність – це розуміти, що інші люди абсолютно інші.

Толерантність – це не про "*нормально до них ставлюся, але нехай вдома у себе цілуються, не хочу, щоб мої діти це бачили*".

Це не про "*та мені все одно, який у них колір шкіри, але нехай валять з моєї країни*".

Помилково приймати байдужість за толерантність. Віддавати перевагу не звертати уваги не дорівнює приймати людей такими, якими вони є. Це різні речі.

Толерантність не означає повну терпимість, адже поважати і терпіти – це теж різні речі.

Просто дайте людям жити так, як вони хочуть. З тими, з ким вони хочуть. Виглядати так, як вони хочуть. Бути тими, ким вони хочуть.

***Толерантність*** – це про повагу, прийняття і розуміння.

Прийняти людей, які на вас не схожі, не означає відмовитися від своїх переконань, не означає поступитися, не означає програти.

Бути толерантним означає бути сильним і, найголовніше, людяним.

Погодьтеся, дивно, маючи можливість жити в різноманітному світі, де існують море цікавих і різних людей, які стають героями неймовірних історій, продовжувати будувати стіни і ненавидіти, замість того, щоб прийняти і почати наповнювати своє життя різноманітністю.

 

Давайте просто не будемо більше тицяти пальцями на людей, які інакше виглядають, яскравіше вас, сміливіше вас.

Більше не будемо з жалості відводити погляд від людей на інвалідних візках.

Не будемо проявляти агресію, коли за руки тримаються два хлопця або дві дівчини.

Не будемо більше ділити людей на "тих" і "цих".

Приймати і підтримувати завжди краще, ніж писати злісні коментарі і ділитися негативом.

Часто нетолерантне ставлення до кого-небудь спровоковане відсутністю інформації. Перш ніж почати ненавидіти, потрібно спробувати дізнатися більше, ближче і розібратися в питанні.

  Чи доводилося вам зустрічати людей, які вважають, що соціалізація дітей з синдромом Дауна менш важлива, ніж допомога сиротам, або що освітні проекти менш важливі, ніж допомога притулкам для тварин. Важливо все і важливі всі.

А найважливіше в людях, які хочуть допомагати, це те, що вони готові прийняти і зрозуміти тих, хто зіткнувся з бідами, проблемами і несправедливістю.

Благодійність дуже про толерантність, адже, наприклад, допомагаючи центру для бездомних ви вже приймаєте те, що люди можуть помилятися, вони можуть відрізнятися від вас, їм, може бути, просто не пощастило, але це зовсім не привід позбавляти їх шансу на допомогу.

 

Кабінет психолога - місце, де ви можете дізнатися більше, розібратися і допомогти, щоб світ змінювався у кращу сторону.

 

Більшість людей дуже чуйні, що робить їх толерантними до чужих проблем, вони приймають їх існування, розуміють, як важко з ними жити, і готові допомогти.

Якщо ми навчилися бути толерантними до проблем, то, може, ми навчимося бути толерантними і до вибору кожної людини?

Нас приваблюють люди, які схожі на нас, але це не означає, що всі інші гірші за нас або якісь не такі. Не варто ділити всіх на своїх і чужих.

Толерантність – це можливість для кожної людини знайти розуміння і підтримку. Це про безпеку і довіру.

Давайте ставати людьми, з чиїх життів толерантність забере злобу, ненависть і конфлікти.

*** ***

***Міфи щодо питання толерантності***

  Поняття толерантності для більшості людей настільки розмите і невизначене, що інколи може здатися – геть незрозуміле або занадто відірване від повсякденного життя, щоб звертати на нього увагу.

Водночас, це не заважає більшості щоденно використовувати на практиці ці принципи.

Дослідники виявили декілька розповсюджених міфів, які панують  у цьому питанні.

*** ***

***Толерантність – це ознака слабкості***

Вона притаманна тим, хто не здатен фізично або морально домінувати над іншими.

Насправді, на практиці це поняття має цілком протилежний міфові зміст. Толерантність – це акт волі, свідоме утримання від насилля, коли ми маємо можливість його спричинити.

Для здійснення цього акту необхідні моральні сили, міцна опора життєвого досвіду та набутих цінностей. Натомість спричинення насилля не вимагає від нас духовної чи аналітичної роботи.

***Толерантність до інших заважає досягненню особистого успіху та щастя***

Насправді ж, толерантність – потужний інструмент досягнення психологічного спокою і щастя в особистому житті.

Ставлячись поважно до оточуючих, людина отримує багато переваг: симпатії рідних та близьких, збільшення кола друзів, що дає впевненість і підтримку в години життєвих складнощів.

Неодноразово підмічено: чим більше друзів, тим щасливіша людина.

Не слід забувати, що взаємоповажне суспільство має економічні переваги: у ньому більший рівень безпеки, саме через це вести бізнес в такому суспільстві комфортніше, збільшується інвестиційна привабливість, а з нею і економічний стан громади, області, країни.

*** ***

***Суспільство нетолерантне***

Тотальна більшість людей вважає себе толерантними, хоча при розкритті питання  виявляється, що більшість людей ще має докласти зусиль, щоб стати толерантним: провести аналітичну роботу, з опорою на логіку щодо рівності прав або переваг толерантності, а в деяких випадках – просто частіше практикувати співчуття.

Із цього можна зробити важливий висновок: люди вважають себе толерантними, а значить мають бажання бути такими.

Водночас, ми не завжди розуміємо де межа, за якою закінчується толерантність і починається дискримінація.

Актуальним напрямком в рамках підвищення толерантності та взаємоповаги має стати   психоедукаційна робота щодо найбільш розповсюджених порушень принципів толерантності.  

 

[https://life.pravda.com.ua](https://life.pravda.com.ua)

АРТ- ТЕРАПІЇ

 «Зірка почуттів»

Арт-терапевтична техніка

Автор - Удо Баєр. Модифікація Ольги Гаркавець

Мета: можливість познайомитися зі своїми почуттями, побачити весь спектр почуттів, дізнатися, що почуттів набагато більше, ніж клієнт передбачає, робота з почуттями, що "заважають".

Вправу можна застосовувати з 8-10 років. Підходить при будь-яких запитах.

Алгоритм:

1. Клієнт малює коло на аркуші А4 і ділить його на 8 секторів.

2. Клієнт в одному секторі пише почуття, яке часто відчуває.

3. У протилежному секторі пише протилежне почуття.

4. В іншому секторі малює наступне почуття, яке часто відчуває. І протилежне.

І так заповнює всі сектори. Виходить 4 пари.

5. Далі клієнт розфарбовує сектора відповідно до своїх відчуттів.

6. Обговорення після завершення малюнка:

- Назви почуття, які ти намалював.

- Проаналізуйте, чому саме ці кольори ти вибрав для кожного почуття.

- Куди хочеться дивитися в своїй зірці?

- Куди не хочеться дивитися в своїй зірці?

- Напиши маленьку розповідь-есе про свою зірки.

- Як те, що ти намалював, пов'язане з твоїм життям, твоїм запитом?

- Запиши головні висновки.

ТОЛЕРАНТНІСТЬ

Урізноманітніть уроки до Дня толерантності 

– готова гра для вас!

🗓️16 листопада у всьому світі відзначають **Міжнародний день толерантності**. Цей день нагадує нам про те, що ми всі різні, але водночас об’єднані спільними цінностями.

🧩 Ми також розділяємо та пропагуємо принципи й цінності толерантного суспільства. Нагадуємо, що у нас є **готові матеріали**, які допоможуть цікаво відзначити цей день у вашому закладі освіти у форматі** інтелектуальної гри «Пазли толерантності»**. 

## Що для цього потрібно?

1️⃣ Мати бажання та ресурси для проведення гри.

2️⃣ Заручитися **підтримкою адміністрації **закладу освіти та колег. Вони можуть бути як повноцінними учасниками гри, якщо ви забажаєте провести гру для педагогічного колективу, або ж бути членами журі, коли учасниками будуть учні старших класів. До речі, гра набуде яскравіших вражень та емоцій, коли зміксувати учасників команд із підлітків та дорослих.

3️⃣ Узгодити час, місце проведення та підготувати необхідну **апаратуру й матеріали **гри. Потрібен буде проєктор для демонстрації презентації, таблички для назв команд, бланки для журі, бланки для команд, де вони будуть фіксувати свої відповіді та по закінченню раунду передавати журі для підрахунку балів. Плакат з рейтинговою таблицею балів, сертифікат команди переможців гри.

4️⃣ Залучити учасників гри. Оптимальна кількість учасників 20-30 осіб. Рекомендований вік учасників – **від 14 років**. Ви також можете адаптувати гру для молодшої вікової категорії, змінюючи зміст та кількість завдань.

5️⃣ Насолодитися процесом гри та зафіксувати яскраві моменти!

## Як це буде відбуватися?

📌** Крок 1.** На початку ведучий озвучує тему заходу. Після того пропонує ознайомитися з вступною інформацією з теми. Рекомендована інформація розміщена в першій частині презентації. Організуйте дискусія та обговоріть питання її з учасниками.

📌 **Крок 2.** Далі ведучий пропонує учасникам випробувати свої сили та зіграти в інтелектуальну гру «Пазли толерантності». Об’єднує учасників у 4-5 команд.

**📌 Крок 3.** Ведучий знайомить учасників з правилами гри (слайд 16). Наголошує на забороні використання гаджетів. Єдиним ресурсом, що допоможе пройти цю гру мають стати кмітливість учасників та їхні знання.

📌** Крок 4.** Ведучий просить учасників обрати назву команди, капітана команди та того, хто буде записувати відповіді у бланк та передавати його журі після кожного раунду. Ведучий записує назву у рейтинговій таблиці (приклад таблиці є у презентації).

📌 **Крок 5.** Після того як команди здали бланки із відповідями, ведучий зачитує правильні відповіді, а головне – проговорює важливу інформацію та розставляє акценти для кращого розуміння та занурення в тему. Журі в цей час підраховує бали. Потім після завершення обговорення правильних відповідей член журі вносить бали у рейтингову таблицю.

📌 **Крок 6. **Розпочинаємо гру.

***Раунд 1. ***“Правда-неправда”. 5 запитань. По 30 секунд на обговорення кожного. Учасникам потрібно встановити чи є подане твердження правдивим, чи воно містить хибну думку? У бланку біля цифри із номером питання учасники записують командне рішення «правда» чи «неправда». Через 30 секунд після того, як зʼявиться останнє питання, учасники повинні здати бланки із відповідями.

***Раунд 2. ***«Риси толерантної людини». 10 завдань. По 30 секунд на обговорення кожного. Учасникам потрібно скласти слово, що пов’язане з темою гри з поданих наборів букв. У бланку біля цифри із номером завдання учасники записують слово, яке вони відгадали. Через 30 секунд після того, як зʼявиться останнє завдання, учасники повинні здати бланки із відповідями.

***Раунд 3.*** «Сленг толерантності». 10 завдань. По 60 секунд на обговорення кожного. Учасникам потрібно прослухати визначення, та дати назву цьому терміну чи процесу. У бланку біля цифри із номером завдання учасники записують правильну відповідь. Через 60 секунд після того, як зʼявиться останнє завдання, учасники повинні здати бланки із відповідями.

***Раунд 4.*** «Ребуси толерантності». 6 завдань. По 2 хвилини на обговорення кожного. Можна давати 1 хв, якщо ви впевнені в можливостях учасників. Гравцям потрібно розшифрувати слово, яке закодоване у вигляді ребуса. Перед початком можете пригадати правила розгадування ребусів. У бланку біля цифри із номером завдання учасники записують слово, яке вони відгадали. Через 120 секунд після того, як зʼявиться останнє завдання, учасники повинні здати бланки із відповідями.

***Раунд 5***. «Доповни цитату». 7 завдань. По 60 секунд на обговорення кожного. Учасникам потрібно прочитати цитату, та вставити пропущене слово, яке найбільше підходить по змісту. У бланку біля цифри із номером завдання учасники записують слово, яке вони обрали для завершення цитати. Через 60 секунд після того, як зʼявиться останнє завдання, учасники повинні здати бланки із відповідями.

***Раунд 6.*** «Батл капітанів». Капітани отримують картку зі словами. За 1 хвилину капітан повинен пояснити слова на картках іншим членам команди, не використовуючи при цьому спільнокореневі слова. Інші гравці команди мають відгадати слова. За кожне правильно відгадане слово команда отримує один бал, а за не відгадані чи пропущені слова на картці бал у команди віднімається.

**📌 Крок 7**. Ведучий просить журі підрахувати бали та оголосити команду переможців у цій грі. Ведучий нагороджує учасників сертифікатом. Усі інші команди вітаються оплесками за участь. За вашим бажанням можете нагородити інші команди грамотами за участь, відмітивши їхні сильні сторони.

**📌 Презентація**

[https://drive.google.com/file/d/1nw0OsYBPDOmDcnrAhkBnw02pS_I78HTo/view?usp=sharing](https://drive.google.com/file/d/1nw0OsYBPDOmDcnrAhkBnw02pS_I78HTo/view?usp=sharing) 

**📌 Сертифікати для друку **(також є на останніх слайдах в презентації) [https://drive.google.com/file/d/1lrc36xB_ZR5SrLlwKbBt6IVWRhYhKgXe/view?usp=drive_link](https://drive.google.com/file/d/1lrc36xB_ZR5SrLlwKbBt6IVWRhYhKgXe/view?usp=drive_link)

😊 Успіхів вам у проведенні гри!

Будемо раді, якщо поділитеся в коментарях своїми враженнями, емоціями та результатами. 

Нам дуже важливо чути ваші думки та бачити, як матеріали працюють у ваших колективах.

👩‍💻 Матеріали розробила експертка Спільноти Світлана Воронцова.
 

БУЛІНГ

Ознайомитись з дослідженням “Причини булінгу: результати масштабного дослідження в українських школах” можна за посиланням: https://mon.gov.ua/news/prychyny-bulinhu-rezultaty-masshtabnoho-doslidzhennia-v-ukrainskykh-shkolakh ).
(Алгоритм дій безпечного повідомлення про булінг – за посиланням: https://mon.gov.ua/news/bezpechno-povidomyty-pro-bulinh-u-shkoli-stalo-nabahato-prostishe

(https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0111-20#Text ).

Також просимо використовувати інформаційні та роз’яснювальні матеріали з питання протидії булінгу та попередження будь-яким проявам насильства в учнівському середовищі під час проведення виховних заходів, що розміщені за посиланнями:
https://mon.gov.ua/tag/protidiya-bulingu?&type=all&tag=protidiya-bulingu (Протидія булінгу);
https://mon.gov.ua/osvita-2/zagalna-serednya-osvita/protidiya-bulingu/korisni-posilannya-shchodo-temi-antibulingu (Корисні посилання щодо теми антибулінгу);
https://nus.org.ua/news/yak-reaguvaty-na-buling-zakonodavche-roz-yasnennya-vid-mon/ (Як реагувати на булінг: законодавче роз’яснення від МОН);
https://mon.gov.ua/osvita-2/zagalna-serednya-osvita/protidiya-bulingu/organizatsii-yaki-zaymayutsya-problemami-bulingu-v-ukraini (Організації, які займаються проблемами булінгу в Україні);
https://mon.gov.ua/news/alhorytm-vzaiemodii-shchodo-preventsii-ta-protydii-bulinhu-v-zakladakh-osvity (Алгоритм взаємодії щодо превенції та протидії булінгу в закладах освіти) та посібники “Запобігання та протидія проявам насильства: діяльність закладів освіти” та “Протидія булінгу в закладах освіти: системний підхід”.

Дивитися запис

ПСИХОЛОГИНЯ В ГАЛУЗІ

Тема наступної онлайн-зустрічи;

«Посібники з булінгу»

ТОЛЕРАНТНІСТЬ

17.11-02.12 – Тиждень толерантності

Дискримінація та нетолерантність

Що таке дискримінація і нетерпимість?

***Дискримінація ***— в усіх її можливих формах і проявах — є однією з найбільш поширених форм насильства та порушення прав людини. Вона зачіпає мільйони людей щодня, і її дуже важко розпізнати. Дискримінація і нетерпимість — тісно пов’язані між собою поняття. Нетерпимість — це відсутність поваги до вчинків та переконань, що відрізняються від своїх власних. Вона також стосується відторгнення людей, яких ми сприймаємо як інших, наприклад, належних до іншої соціальної чи етнічної групи, або людей з іншою політичною чи сексуальною орієнтацією. Нетерпимість може виявлятися у широкому діапазоні дій, починаючи з уникання таких людей, мовної ненависті, і закінчуючи тілесними травмами або навіть вбивствами.

Дискримінація виявляється, коли до людей ставляться менш прихильно, аніж до інших людей в подібній ситуації тільки тому, що вони належать, або сприймаються як такі, що належать, до певної групи чи категорії людей. Людей можуть дискримінувати через їх вік, інвалідність, етнічну приналежність, походження, політичні переконання, расу, релігію, стать чи гендер, сексуальну орієнтацію, мову, культуру та з багатьох інших причин. Дискримінація, яка часто є результатом забобонів, робить людей безпорадними, заважає їм стати активними громадянами/громадянками, обмежує розвиток їх навичок і в багатьох ситуаціях доступ до роботи, послуг з охорони здоров’я, освіти або житла.

Дискримінація має прямі наслідки для тих людей і груп, які зазнають дискримінації, але вона також має непрямі і глибинні наслідки для суспільства в цілому. Суспільство, в якому дозволяють або з терпимістю ставляться до дискримінації, — це суспільство, де люди позбавлені можливості вільно та у повній мірі розкрити потенціал, як свій власний, так і суспільства в цілому.

Поговоримо види дискримінації, як вона впливає на права людини,   з метою протидії нетерпимості та дискримінації і поширення культури миру та дотримання прав людини.  

Принципи рівності і недискримінації закріплені у ***Загальній декларації прав людини:*** «Всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах» (стаття 1). Ця концепція рівності в гідності та правах вбудована в сучасну демократію, так, держави зобов’язані захищати різні меншини та вразливі групи від нерівного поводження. Стаття 2 закріплює свободу від дискримінації: «Кожна людина має всі права і всі свободи, викладені в цій Декларації, без будь-яких винятків».

Держави — члени Ради Європи також затверджують неприпустимість дискримінації у статті 14 ***Європейської конвенції*** про захист прав людини та основоположних свобод. Ця стаття забороняє дискримінацію тільки в тому, що стосується користування правами, викладеними у Конвенції. Протокол № 12 до ЄКПЛ був складений, щоб забезпечити більш сильне, окреме право на рівність і загальну заборону дискримінації: «Користування будь-яким правом, визнаним законом, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою...».  Таким чином, цей протокол розширює сферу ЄКПЛ, оскільки він охоплює дискримінацію будь-якого законного права, навіть якщо це право не прописане в Конвенції.

***Пряма та непряма дискримінація***

Дискримінація може здійснюватися у прямий та непрямий спосіб. Пряма дискримінація характеризується наявністю наміру дискримінувати людину чи групу людей, наприклад, коли бюро з працевлаштування відхиляє претендента/претендентку ромської національності, або компанія з нерухомості не надає квартир іммігрантам/іммігранткам. Непряма дискримінація має місце, коли нібито нейтральна умова, критерій, або практика де-факто ставить окрему особу чи представників/представниць певної меншини у невигідне, порівняно з іншими, становище. Приклади можуть бути різними: від мінімального зросту критерію на посаду пожежних (що виключає більшою мірою жінок, ніж чоловіків) до універмагів, що не приймають на роботу людей з покритою головою. Ці, на вигляд нейтральні, правила насправді можуть створити непропорційно великі перешкоди членам певних соціальних груп. Пряма і непряма дискримінація заборонена договорами з прав людини; непряма дискримінація часто є більш поширеною і її важче довести, ніж пряму дискримінацію.

***Структурна дискримінація***

Структурна дискримінація базується на способі організації нашого суспільства. Сама система ставить у невигідне становище певні групи людей. Структурна дискримінація реалізується через норми, процедури, форми відносин і поведінки, які створюють перешкоди для досягнення реальної рівності або рівних можливостей. Структурна дискримінація часто виявляється у вигляді інституційної упередженості, механізмів, які постійно діють на користь однієї групи і дискримінують іншу або інші. Це такі випадки, коли дискримінація є результатом не переконань індивідуума про людину або групу людей, а дій інституційних структур, правових, організаційних та інших. Щоб побороти структурну дискримінацію, треба зробити її видимою, оскільки ми часто зростаємо з нею, як із чимось самоочевидним і безперечним.

Існування структурної дискримінації перешкоджає державі обрати політику, яка розглядає не тільки правову базу, але й інші стимули з урахуванням моделей поведінки і роботи різних установ. Освіта з прав людини може бути одним із варіантів вирішення цієї проблеми.

***Стверджувальна дія***

У деяких випадках преференційне або позитивне відношення до людей, що належать до певних груп, може бути застосовано як спроба пом’якшити або відшкодувати збитки, завдані структурною дискримінацією. Стверджувальні дії, які іноді називають «позитивною дискримінацією», не тільки дозволяються, але навіть вітають протидію нерівності. Наприклад, економічні відмінності між сільськими і міськими районами можуть призвести до різного доступу до послуг. Це може призвести до нерівності, якщо не вжити особливих дій, щоб врівноважити вплив початкового економічного дисбалансу. У таких випадках преференційне відношення необхідне, щоб забезпечити реальну рівність, а не викликати нерівність.   

***Дискримінація за багатьма ознаками***

Кожен з нас належить або ідентифікує себе з декількома соціальними групами. Коли маєш справу з будь-якою вразливою соціальною групою, важливо розуміти її внутрішню неоднорідність та можливі підстави для дискримінації. Ідентифікація себе з декількома соціальними групами означає не тільки більше ймовірностей для дискримінації, а й те, що дискримінація може відбуватися у декількох напрямках: наприклад, ромська лесбійка може зазнавати дискримінації з боку гетеросексуальних не-ромів; у той же час вона може бути об’єктом гомофобії в ромській спільноті та об’єктом расистського ставлення в ЛГБТ+-спільноті. У більшості випадків дискримінації за багатьма ознаками зазнають так звані видимі меншини — жінки і люди з інвалідністю.

***Більшість та меншини                                              ***

Дискримінація зазвичай чиниться більшістю проти меншин, хоча також існує дискримінація від меншин. Перебування в більшості є статичною або динамічною ситуацією, залежно від багатьох факторів. Коли ми на стороні переможців у результаті демократичних виборів, ми в більшості в результаті наших переконань, рішень або, наприклад, за підсумками голосування. Якщо наші переконання змінились, або партія, яку ми підтримуємо, програла на наступних виборах, наш статус більшості вже не діє. Є більш статичні позиції більшості і меншості, коли один або кілька аспектів нашої ідентичності (національності, релігії, сексуальної орієнтації, статі, способу життя, інвалідності) представлені групою, яка складає менше (як правило, набагато менше), ніж 50% всього населення даної географічної одиниці.

Демократії вразливі до «тиранії більшості»: ситуації, в якій влада більшості настільки репресивна, що вона повністю ігнорує потреби і бажання представників меншин. Система прав людини не тільки захищає громадян від гніту особи або невеликої групи осіб, але також є засобом захисту для меншин від більшості.

***Роль стереотипів і упереджень***

***Стереотип*** — це узагальнююче переконання або думка про ту чи іншу групу людей, наприклад, що підприємці амбітні, державні службовці не мають почуття гумору, або що жінки мають довге волосся і носять спідниці. Основною функцією стереотипів є спрощення реальності. Стереотипи, як правило, засновані або на якомусь особистому досвіді, або на враженнях, що ми набули в період ранньої дитячої соціалізації від дорослих, оточуючих нас вдома, в школі або через засоби масової інформації, які потім стають узагальненнями для всіх людей, яких можна поєднати за якоюсь ознакою.

***Упередження*** — це судження, як правило, хибне, яке ми робимо про іншу людину або інших людей, не знаючи їх. Так само, як стереотипи, упередження виникають як частина нашого процесу соціалізації. Одна з відмінностей між стереотипом і забобоном полягає в тому, що коли ми маємо досить інформації про людину або конкретну ситуацію, ми залишаємо наші стереотипи. Упередження ж працюють як екран, через який ми сприймаємо будь-який шматок реальності: так, лише інформації зазвичай недостатньо, щоб позбутися упередження, тому що упередження змінюють наше сприйняття реальності; ми будемо розглядати лише інформацію, яка підтверджує наше упередження, і не помітимо або «забудемо» все, що його спростовує. Упередження, таким чином, дуже важко подолати, якщо вони суперечать фактам, ми краще заперечимо факти, ніж саме упередження («але він не справжній християнин», «вона є винятком»).

Дискримінація і нетерпимість часто засновуються або виправдовуються упереджен- нями і стереотипами щодо людей і соціальних груп, свідомо чи несвідомо вони є практичним виразом упереджень. Структурна дискримінація є результатом увічнених форм упереджень.

***Форми нетерпимості та дискримінації***

***Ксенофобія***

Оксфордський словник англійської мови подає таке визначення терміна «ксенофобія»: «патологічно нав’язливий страх стосовно іноземців або іноземних країн». Інакше кажучи, це означає відразу до чужинців/чужинок або іноземців/іноземок; це ірраціональне почуття, тому що воно не обов’язково базується на прямому конкретному досвіді з виникнення загрози з боку іноземців/іноземок. Ксенофобія є упередження, пов’язане з помилковим сприйняттям того, що люди з інших країн, груп, культур або ті, хто говорять іншими мовами, є загрозою.

Ксенофобія тісно пов’язана з расизмом: чим більше чужинець/чужинка сприймається як «інший/інша», тим, як правило, сильніші страхи і негативні почуття. Ксенофобія є однією з найбільш поширених форм і підстав для дискримінації і це кидає виклик правам людини.

***Расизм***

Деякі упередження можуть перетворюватися на ідеологію і корм для ненависті. Однією з них є ідеологія расизму. Расизм включає дискримінаційну або образливу поведінку щодо людей через їх уявну «неповноцінність». Існує поширене переконання, що є людські раси в межах людського виду, які відрізняються своїми фізичними відмінностями. Наукові дослідження показують, однак, що «людські популяції не є однозначно і чітко розмежованими, біологічно окремими групами» , і що раса — це уявне поняття або соціальний конструкт. Всі люди належать до одного виду і, отже, не має сенсу говорити про «раси».

Вплив расистських ідеологій був руйнівним для людства; вони виправдовували рабство, колоніалізм, апартеїд, насильницьку стерилізацію та анігіляцію народів. На цьому базувалися нацистські ідеології та програми знищення євреїв та інших «неповноцінних народів».

На жаль, расизм і зараз присутній в сучасних європейських суспільствах і політиці, хоча раса більше не сприймається як біологічна категорія і тільки одиниці вірять зараз у «вищі раси» із спадковим правом мати владу над тими, хто вважається «нижчою расою». Вплив расизму існує і приймає різні форми, такі як культурний расизм або етноцентризм, віра в те, що деякі культури, як правило, свої власні, перевершують інші, або не сумісні з іншими культурами, традиціями, звичаями та історією.

Багато урядів широко використовують практики депортації та нерівного поводження з мігрантами, а також структурну дискримінацію щодо певних етнічних меншин, таких як роми, що живить ксенофобію і приховані расистські почуття. Регулярними випадками в багатьох державах — членах Ради Європи є злочини, мотивовані ненавистю, які підтримуються расистською ідеологією.

***Антисемітизм***

Антисемітизм можна визначити як «ворожість до євреїв як релігійної або етнічної меншини, що часто супроводжується соціальною, економічною та політичною дискримінацією». Антисемітизм був широко поширений в європейській історії аж до наших днів. Сьогодні антисемітизм залишається широко розповсюдженим в Європі, навіть якщо в деяких випадках його важко розпізнати чи визнати. В останні роки паплюжать єврейські цвинтарі, євреї/єврейки досить часто стають мішенями ненависті або навіть фізичних розправ. Європейська комісія проти расизму та нетерпимості (ЄКРН) відзначає, що це є тривожною тенденцією у Європі.  

***Що робити, щоб запобігти нетолерантності***

*** ***

***Гра «Трансплантація серця»***

***Тривалість**** *— 15–20 хвилин

***Гра добудовує відчуття цінності кожної людини та усвідомлення того, чому важливо знати свої права.***

Тренер об’єднує школярів у групи по 4–5 осіб та розповідає передісторію: «Уявіть собі ситуацію, коли в лікарні перебувають люди, які потребують пересадки донорського серця. Ніхто не в критичному стані, проте є лише одне серце для пересадки. Ваше завдання — вирішити, кому з людей слід найперше пересадити серце, а також — у якому порядку будуть проводити пересадки в майбутньому.

Подумайте та обґрунтуйте у своїй міні-групі, чому ви обрали для першої пересадки ту чи ту людину та якими критеріями керувалися, коли складали список очікування на пересадку в майбутньому. Кожній групі роздають перелік осіб, які чекають на пересадку.

***На нове серце очікують:***

·     29-річний бізнесмен, який може надати лікарні матеріальну допомогу;

·     18-річний відомий рок-музикант;

·     10-річна дівчинка з дитячим церебральним паралічем;

·     65-річна жінка, мама 6 дітей;

·     33-річний священик;

·     19-річна дівчина з наркотичною залежністю. Неодноразово хотіла покінчити життя самогубством;

·     37-річний заступник міністра;

·     40-річний будівельник;

·     35-річна відома художниця;

·     15-річна дівчина-підліток, яка з народження хворіє на СНІД.

***Рефлексія:***

·     Як працювалося в міні-командах? Чи було у вас багато суперечок?

·     Чи кожна людина має право на життя? Де про це вказано?

·     Чому нам важливо знати про свої права?

·     Хто має контролювати дотримання загальнолюдських прав?

***Гра «Яблуко»***

***Тривалість**** *— 7–10 хвилин

***Гра наочно демонструє нищівні наслідки нетолерантності, зневаги та булінгу, вчить дітей усвідомлювати наслідки своїх дій.***

Тренер показує гарне яблуко та просить групу описати його — форму, колір. Тоді дістає схоже яблуко. Перше — передає групі з проханням дбайливо передавати його класом, при цьому усміхатися, говорити добрі слова один одному. Після цього тренер передає класом друге яблуко і просить робити все навпаки. Можна, за бажання, жбурляти та різати яблуко, писати всякі дурниці на поверхні, глузувати з нього, колоти іншими предметами.

***Рефлексія****:*

·     Яке з яблук ви б хотіли скуштувати та чому? Чим відрізняються тепер два яблука? Чому одне з них перетворилося на сміття?

·     Скільки може «жити» яблуко, з яким обійшлися добре? Скільки «живе» понищене?

·     Як ця ситуація схожа на ситуації з реального життя? Чи ми так вчиняємо з людьми? Коли саме та чому так відбувається?

 

 

Для тих, хто бажає дізнатися більше:

[https://www.coe.int/uk/web/compass/discrimination-and-intolerance](https://www.coe.int/uk/web/compass/discrimination-and-intolerance)

Література:

[http://cent.dn.ua/docs/trening_tolerance.pdf](http://cent.dn.ua/docs/trening_tolerance.pdf)

АРТ ТЕРАПІЯ

МЕТОДИКА «ДЕРЕВО ЖИТТЯ: СПОСІБ РОБОТИ З ГРУПАМИ ДІТЕЙ, ЯКІ ПЕРЕЖИЛИ ТРАВМАТИЧНУ СИТУАЦІЮ» 

НКАЗЕЛА НКУБЕ (ЗІМБАБВЕ) І ДЕВІДА ДЕНБОРО (АВСТРАЛІЯ)

Матеріали, необхідні для роботи: папір формату А4, гуаш, стаканчики з водою, пензлики, кольорові олівці, скотч, ножиці, кольорові наліпки, кулькові ручки, гарні грамоти.

Ця методика може відповісти на питання про те, як можна допомогти дітям, які пережили важку травматичну ситуацію, втратили дім і близьких, як говорити з ними так, щоб вони не провалилися в безодню відчаю, а, навпаки, згадали про те, що для них важливо в житті, які у них є особливі вміння, що допомагають справлятися з горем, як організувати ситуацію так, щоб діти відчули не відірваність від своєї культури, традицій, історії, сім’ї, а зв’язок з ними та знайшли для себе опору.

Методика «Дерево життя» була створена для роботи з дітьми, які осиротіли внаслідок епідемії СНІДу в Зімбабве та Південній Африці, застосовується в громадах, які пережили стихійні лиха та збройні конфлікти – в Австралії, Канаді, США, Палестині, Бангладеш тощо, охоплює чотири частини: Дерево Життя; Ліс Життя; Коли настає гроза; Визнання та підтвердження.

Завдання перших двох частин – вибудувати «другу історію» про життя дитини. Це історія про особливі вміння, здібності, надії та мрії дитини, про те, як вони виникли і розвивалися. Завдання третьої частини – допомогти дитині висловити словами те, що їй довелося пережити, та як вона долала ці випробування. Завдання четвертої – залишити у дітей яскраві спогади та «документи», до яких можна буде згодом звернутися для отримання підтримки у скрутні хвилини, допомагає встановити зв’язок зі значущими дорослими.

Методика підходить для групової роботи як з дітьми, так і з дорослими (але у дорослих більше скепсису). Мінімальна кількість ведучих – дві особи.

Дерево Життя 

Робота починається з того, що ведучий обговорює з дітьми, які дерева вони знають, які в них є особливості. Ведучий каже, що сьогодні в роботі дуже знадобиться все те, що діти знають про дерева (можна попросити згадати або придумати вірш чи пісню про дерева). Ведучий малює на великому аркуші паперу своє власне дерево і пояснює на своєму прикладі, що кожен елемент дерева (коріння, стовбур, гілки, листя і плоди) та поверхня ґрунту є «опорною точкою» для розповіді про важливі аспекти того, ким дитина є і ким хотіла б бути.

Коріння – це опорна точка для того, щоб діти розповіли, звідки вони (з якого села чи міста); про історію своєї родини (що означає прізвище, хто кому родич тощо); про те, хто в житті дитини найбільше чогось навчив; улюблене заняття, книгу, пісню чи казку.

Поверхня землі – це розповідь про те, як зазвичай проходить день, що дитина робить протягом дня.

Стовбур – це особливі вміння, які дитина згадала, пригадуючи те, чого її навчали, свої повсякденні справи і навички, які дитина демонструє в лікарні, таборі біженців, новій школі або в реабілітаційному центрі (залежно від того, де проводиться методика).

У дні, що передують проведенню вправи, співробітники окреслюють для себе, які у дітей є вміння: вони можуть бути пов’язані з фізичною спритністю, піклуванням, добротою. Під час роботи з Деревом Життя ведучі можуть нагадати дитині про ці вміння, допомогти позначити їх на стовбурі дерева, ставити питання про історію цих умінь: у кого дитина навчилася цього. Це теж може бути позначено на стовбурі. У процесі малювання дітям часто згадується щось важливе і дороге. 

Гілки – це мрії, надії та бажання дитини. Коли дитина малює гілки, ведучі можуть запитувати про те, як виникли ці мрії, надії та бажання, як вони пов’язані зі значущими для дитини дорослими, як вдалося їх зберегти та що допомагало їй у цьому?

Листя (важливо: дерево дитини – вічнозелене, і листя з нього не опадає!) – це значущі для дитини люди, живі та померлі, які не перестають бути важливими для нас. Зі смертю відносини не закінчуються. Ведучі можуть розпитати дитину про них. Якщо дитина, згадуючи про померлого, засмучується, ведучий може поставити такі питання: Чи були моменти, коли ви були щасливі разом? Чим ця людина є особливою? Чи була б вона рада, якби знала, що ти пам’ятаєш її саме такою?

Ці питання спонукають дитину розповісти про те, що для неї важливо у відносинах з померлим та як вона підтримує їх значущість.

Плоди – це різноманітні дари, які отримала дитина. Насамперед нематеріальні: дари турботи, доброти, любові. Ведучі запитують: Як ти думаєш, чому ця людина обдарувала тебе цим? Що вона цінувала в тобі, чому їй захотілося проявити таку любов, доброту, турботу? Як ти думаєш, що ти вніс (­ла) в життя цієї людини?

Якщо дитині важко назвати якісь дари, ведучий допомагає, питаючи про те, що вже обговорювалося в процесі вправи.

Ведучий пояснює дітям, що треба малювати, зображаючи водночас своє Дерево Життя (поспіхом, щоб ніхто з дітей не соромився власного малюнка), і коротко розповідає свою історію. Потім просить підняти руку тих, хто хотів би теж намалювати дерево. Важливо, щоб у дітей було відчуття безпеки і змога відмовитися. Після завершення малювання ведучий пропонує наклеїти малюнки на одну зі стін кімнати. Маємо цілий ліс прекрасних дерев. Ведучий просить охочих розповісти про своє дерево. Це історії, пов’язані з почуттям гордості, гідності, вдячності, розповідати їх набагато приємніше, ніж історії про страх і біль. Хтось завжди є охочим і вчить інших співати свою улюблену пісню.

Коли дитина розповідає, ведучий розпитує її про надії, мрії, бажання, як вони виникли, як вдалося їх зберегти, хто з близьких людей не здивувався і зрадів би, дізнавшись, що у дитини вони є.

Ведучий пропонує дітям написати на наліпках добрі, підбадьорливі слова та наклеїти їх на інші малюнки. Це створює жваву, теплу атмосферу.

Ліс Життя

Коли малюнки наклеєні на стіну, а добрі слова написані, всі сідають і деякий час споглядають прекрасний ліс, в якому так багато різних красивих дерев. Ведучий розповідає про те, які всі дерева різні і гарні, які в них міцні коріння, які потужні гілки, як багато різних людей дбали і продовжують дбати – батьки, брати і сестри, бабусі і дідусі, інші родичі, сусіди, священники, лікарі тощо. Деякі з цих людей померли, але спогади про них продовжують бути наповнені любов’ю та вдячністю за все те, що вони для нас зробили. Ці спогади – підтримка у важкі часи. Потім ведучий обговорює з дітьми, що у різних дерев є спільного, чим вони різняться і як в лісі захищають і підтримують одне одного, переходять до того, що спільного у дітей і ведучих. На цьому етапі обговорення проходить досить легко і весело.

Після завершення цього етапу вправи перерва (обід або чай).

Коли настає гроза

Попередні етапи вправи створили для дітей «безпечну територію», де вони можуть невимушено розповідати про власне життя, постає завдання створити умови для розповіді про травматичні ситуації в житті та визнання наслідків, але без пережитого страждання. Важливо показати, що діти не винні в тому, що з ними сталося. А найважливіше – підкреслити ті навички подолання, які у них вже є.

Група знову збирається разом, щоб продовжити розмову про ліс і дерева.

Інструкція: Ось які у нас гарні дерева. Чи можна сказати, що вони завжди в безпеці, що їм ніщо не загрожує? («Ні!» – хором відповідають діти). Що може загрожувати деревам? (Діти пропонують різні варіанти загрози: дерево може повалити вітер, його може підпалити блискавка (або злі люди), зрубати людина, пожерти гниль, вбити посуха, дерево може померти від старості тощо). Але чи винні дерева в тому, що з ними це трапляється? («Ні!» – хором відповідають діти.)

Сьогодні ми порівнювали своє життя з цими прекрасними деревами. Чи можемо ми сказати, що життю людей, дітей іноді загрожує небезпека та може бути заподіяно шкоду? («Так!» – відповідають діти). А якими можуть бути ці небезпеки? (Діти з Соуето пропонували такі варіанти: зґвалтування; побиття; коли тебе викидають на вулицю і залишають напризволяще; коли на дітей кричать; коли їм не дають їжі; коли змушують жити в картонних коробках; коли дітей викрадають, вбивають, з’їдають; коли діти живуть на вулиці; коли вживають наркотики; коли їм доводиться торгувати своїм тілом). Як всі ці перераховані небезпеки впливають на дітей? Які почуття породжують?

У групі починають говорити про «дітей загалом», кожній дитині не доводиться виходити вперед і казати, наприклад: «мене зґвалтували», вдається назвати й обговорити ці проблеми без почуття сорому та самозвинувачення, попри те, що більшість говорить про особистий досвід. Діти об’єднуються, щоб назвати все те, що люди роблять з тими, хто не може внаслідок різних обставин захистити себе.

Після цього ведучий запитує: «Чи винні діти в тому, що з ними це стається?». І діти відповідають: «Ні!».

Інструкція: Коли до лісу насувається гроза, всі істоти прагнуть захиститися і врятуватися. Дерева гнуться і тримаються корінням та гілками одне за одне. А як ви думаєте, що в цей час роблять лісові тварини («зариваються в землю, тікають, ховаються, піклуються про маленьких тощо» – відповідають діти)? А що роблять діти, коли в їхнє життя приходять небезпеки? Чи можуть вони щось зробити? Хто може розповісти про це?

Діти охоче розповідають, їхні способи подолання стають зрозумілішими. Вони дуже уважно слухають одне одного, бо це важливе знання, яке колись може стати в пригоді.

Потім ведучий обговорює з дітьми такі питання: Чи завжди бурі присутні в нашому житті? Чи буває такий час, коли бурі вщухають і знову настає гарна погода? Що роблять звірята в лісі за такої умови? А що роблять діти? Що приносить їм радість? З ким діти раді проводити цей час? (Організовують малі групи по 4–5 осіб).

Кожній дитині пропонують написати лист близькій дорослій людині, від якої вона отримала дари турботи, та розповісти про Дерево Життя і що важливе вдалося згадати, чого навчитися цього дня, подякувати за турботу, висловити надію на те, що доросла людина і надалі робитиме щось хороше для дитини.

Визнання та підтвердження

Поки один із ведучих обговорює з дітьми бурі та їхні наслідки, а також способи подолання, інший ведучий починає заповнювати заздалегідь підготовлені гарні бланки грамот: «Грамота видана ..., який взяв участь у програмі «Дерево Життя», і підтверджує, що у ... є (ось такі) вміння, бажання, надії та мрії, а також те, що (ось ці люди) зробили такий внесок у його життя».

Коли дітям вручають грамоти, чудово було б заспівати спеціально складену до цієї нагоди пісню або ту, яку всі знають і хотіли б зараз заспівати.